Правоохоронці зранку повідомили про факт пошкодження бар’єрних огороджень на регіональній дорозі Татарів — Кам’янець-Подільський.
Разом із начальником Городенківської дорожньо-експлуатаційної дільниці Марком Григорівим (на знімку) поспішаємо на місце злочину. Це за якийсь кілометр від мосту через Дністер. Сивочолий 70-річний чоловік не йме віри, що злодії посягають на стратегічні об’єкти. Пригадує, що десь до кінця 80-х минулого століття з обох боків переправи стояла воєнізована охорона.
Здалеку помітно, що кілька двометрових елементів огородження хтось демонтував. Поруч розкидані великі болти. Невже заради якоїсь сотні кілограмів оцинкованої бляхи треба йти на злочин? Зрештою, якби виявили та належно покарали злочинців, інші не піддавалися б спокусі посягати на державне майно.
Принагідно є нагода оглянути міст. Краєвиди, які відкриваються з нього, цієї осінньої пори заворожують. Стрімкі схили берегів у багряній позолоті, гладке плесо річки віддзеркалило синь чистого неба. Та й велич споруди протяжністю 402 метрів вражає. Аж дух захоплює від висоти. Найвища опора має 37 метрів.
Міст збудований 1977 року на межі Прикарпаття та Поділля. З франківського боку — це село Семаківці, з тернопільського — Устечко. Конструкція складається зі 182 блоків, кожен по 25 тонн. Один із таких, визнаний при спорудженні бракованим, досі лежить на березі обабіч мосту.
Марко Григорів 1986 року став начальником районної шляхово-ремонтної будівельної організації. Обслуговували й міст. Пригадує, що десь у 1988-му прийшов наказ зі столиці перекрити на ньому автомобільний і пішохідний рух. Причиною таких дій стала аварія у Великому Устюгу Вологодської області, де обвалився міст. Він мав таку ж конструкцію, що й біля Устечка. Таких у колишньому Союзі було 13, і в усіх — однакова проектна помилка. Отож спішно стали обстежувати всі інші, а зокрема й через Дністер. «Надійшла команда зняти асфальтове покриття. Додатково підсилили скріплені тросами блоки. На опорах працювали альпіністи. Було стільки тривоги, як усе це вдасться укріпити. Робота дуже відповідальна. Мені навіть снилося, що міст рухнув у річку», — пригадує Марко Григорів.
На щастя, то був лише сон. Міст відкрили десь через три роки. Нині він перебуває під постійним наглядом Служби автомобільних доріг в Івано-Франківській області. Експлуатаційне утримання здійснює ДЕД. Як і городенківської ділянки дороги Татарів — Кам’янець-Подільський.
Ця траса з’єднує центральну частину країни з Карпатами. Ділянку від села Семаківців здали в експлуатацію разом із мостом. При її будівництві дорожники навіть підірвали прибережну скелю. А доти існувала дорога державного значення Делятин — Могилів-Подільський. Вона перетинала Дністер вище за течією, біля села Михальча. Коли спорудили згадуваний новий міст, старий спалили. Але зробили це художньо — під час зйомок фільму про післявоєнні події в цих краях — «Багряні береги».
Принагідно оглядаємо залишки старого мосту. До нього добираємося через Устечко протилежним берегом, бо так доступніше. Потужні опори, викладені із тутешнього червоного каменю, ще збереглися і вражають величчю. Колись він був єдиною переправою через Дністер в околиці. Найближчий — у селі Нижнів Тлумацького району та Заліщиках Тернопільської області. Це місто мало річкову флотилію, курсували між тернопільськими та городенківськими селами пороми. Не той тепер час, і річка Дністер не та. Тут би вберегти її від спорудження міні-ГЕС. Але то вже інша історія.
Людмила СТРАЖНИК.
Фото автора.
Івано-Франківська область.
