Голодомор, пережитий Україною в 1932—1933 роках, навіки закарбувався в пам’яті української нації. Важливими свідченнями про ту трагедію є архівні документи, які висвітлюють роль радянської влади в злочині проти українського народу, розкривають жахливі реалії життя в умовах страшного, штучно створеного голодомору.

 

Постанова Політбюро ЦК КП(б) У про виконання директиви ЦК ВКП(б) У та РНК СРСР у зв’язку з масовим виїздом селян за межі України. 23 січня 1933 року.

 

Телеграма Закавказького крайкому ВКП(б) до ЦК КП(б)У про поставки з України хліба для ЗСФРР. 27 жовтня 1932 року.

 

У документах чітко простежується система злочинної діяльності союзного керівництва в справі хлібозаготівель, примусового вилучення зерна, застосування репресивних заходів до селянства, занесення сіл на так звані «чорні дошки» з подальшою продовольчою блокадою, оточенням військовими загонами та міліцією, забороною виїзду селян. Документи розкривають драматичну картину штучного голоду, що призвів до мільйонів смертей.

Пропонуємо до уваги копії та витяги з документів Центрального державного архіву громадських об’єднань України, які в жовтні 2009 року надавалися для ознайомлення віце-президенту Парламентської асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) М. Чавушоглу під час його візиту в Україну з метою збору інформації для підготовки доповіді щодо міжнародного засудження Голодомору 1932—1933 років. Нагадуємо, що 28 квітня 2010 року ПАРЄ визнала Голодомор «злочином радянського режиму проти власного народу» та «злочином проти людства».

Телеграма Закавказького крайового комітету ВКП(б) до Центрального комітету КП(б)У від 27 жовтня 1932 року розкриває політику центру щодо України. Зокрема, перший секретар Закавказького крайкому партії Л. Берія, прагнучи покращити складну продовольчу ситуацію на Закавказзі, посилається на рішення Ради Народних Комісарів СРСР і вимагає прискорити відвантаження 23 тис. тонн хліба з України, на теренах якої на той час уже лютував голод.

Телеграма генерального секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора до обласних партійних комітетів від 6 листопада 1932 року про постанову ЦК КП(б)У щодо скорочення завезення товарів першої необхідності (крім сірників, солі і гасу) до районів, які виконали план хлібозаготівель менше як на 30%. До телеграми додавались списки цих районів: у Дніпропетровській області — 8, у Харківській — 8, у Одеській — 7, у Київській — 3, у Чернігівській — 2, у Донецькій — 2. Виконання згаданої постанови різко обмежувало постачання районів, і як наслідок, призводило до зубожіння, голодування і смертності населення.

Постанова Політбюро ЦК КП(б)У про вивезення з України пшениці та пшеничного борошна в інші регіони СРСР, прийнята 18 листопада 1932 року за участю голови Раднаркому СРСР В. Молотова. Вона зобов’язувала Заготзерно та Союзборошно «відвантажити зверх експортного завдання, що є, не пізніше 8-го грудня 99 тис. тон пшениці, в т. ч.: Москві — 50 тис. тон, Іванову — 15 тис. тон, Закавказзю — 20 тис. тон, Горький — 10 тис. тон, Криму — 4 тис. тон, і 23 тис. тон пшеничного борошна, в т. ч.: Ленінграду — 14 тис. тон, Закавказзю — 5 тис. тон, Москві — 1,5 тис. тон, Білорусі — 2 тис. тон, і Західній — 0,5 тис. тон. В рахунок зазначеного завдання зобов’язати Заготзерно до 25 листопада відвантажити всю фактичну наявність за станом на 20 число на залізничних пунктах комерційної і непфондівської пшениці». Таке рішення було прийнято в умовах тотального голодування і зростання смертності українського населення.

Постанова Раднаркому УСРР та ЦК КП(б)У від 6 грудня 1932 року «Про занесення на «чорну дошку» сіл, злісно саботуючих хлібозаготівлю» посилила продовольчу кризу, призвела до голодування і зростання смертності населення.

«Ввиду особо позорного провала хлебозаготовок в отдельных районах Украины, СНК и ЦК ставят перед облисполкомами и обкомами, райисполкомами и райпарткомами задачу сломить саботаж хлебозаготовок, организованный кулацкими и контрреволюционными элементами, уничтожить сопротивление части сельских коммунистов, ставших фактическими проводниками саботажа, и ликвидировать несовместимую со званием члена партии пассивность и примиренчество к саботажникам, обеспечить быстрое нарастание темпов, полное и безусловное выполнение плана хлебозаготовок.

СНК и ЦК постановляют:

За явный срыв плана хлебозаготовок и злостный саботаж, организованный кулаками и контрреволюционными элементами, занести на черную доску следующие села:

1. с. Вербовка, Павлоградского р-на, Днепропетровской области.

2. с. Гавриловка, Межевского р-на, Днепропетровск. области.

3. с. Лютеньки, Гадячского р-на, Харьковской области.

4. с. Каменные Потоки, Кременчугского р-на, Харьковской области.

5. с. Святотроицкое, Троицкого р-на, Одесской области.

6. с. Пески, Баштанского р-на, Одесской области.

В отношении этих сел провести следующие мероприятия:

1. Немедленное прекращение подвоза товаров, полное прекращение кооперативной и государственной торговли на месте и вывоз из соответствующих кооперативных и государственных лавок всех наличных товаров.

2. Полное запрещение колхозной торговли как для колхозов, так и единоличников.

3. Прекращение всякого рода кредитования, проведение досрочного взыскания кредитов и других финансовых обязательств.

4. Проверку и очистку органами РКИ кооперативных и государственных аппаратов от всякого рода чуждых и вражеских элементов.

5. Проверку и очистку колхозов этих сел, с изъятием контрреволюционных элементов, организаторов срыва хлебозаготовок.

СНК и ЦК обращаются ко всем честным, преданным советской власти колхозникам и трудящимся крестьянам-единоличникам организовать все свои силы для беспощадной борьбы с кулаками и их пособниками для преодоления кулацкого саботажа хлебозаготовок в своих селах, за честное добросовестное выполнение хлебозаготовительных обязательств перед советским государством, за укрепление колхозов».

Постанова ЦК ВКП(б) та РНК СРСР про хлібозаготівлі в Україні, на Північному Кавказі та в Західній області від 14 грудня 1932 року, яку підписали Й. Сталін і В. Молотов, визначала, що основною причиною невиконання хлібозаготівельних планів в Україні та на Північному Кавказі була діяльність у цих регіонах контр-революційних елементів, пов’язаних з українським буржуазно-націоналістичним рухом. Основна увага партійних, радянських і каральних органів спрямовувалася на «деукраїнізацію» України, заборону на Північному Кавказі, де українці становили майже 80% населення, використовувати українську мову в діловодстві радянських і кооперативних органів, у закладах освіти та засобах масової інформації. Водночас щодо українських селян, і навіть українців, які проживали на Північному Кавказі, переважно вимагалося застосовувати широкий спектр репресій: виселення, вилучення продуктів і майна, ув’язнення в концтабори, розстріл. Ця постанова фактично поклала початок застосуванню жорстоких методів впливу на мільйонне селянство, тотальному переслідуванню і знищенню українського етносу як в Україні, так і поза її межами.

«[...] 5. ЦК и СНК указывают партийным и советским организациям Советского Союза, что злейшим врагом партии, рабочего класса и колхозного крестьянства являются саботажники хлебозаготовок с партбилетом в кармане, организующие обман государства, организующие двурушничество и провал заданий партии и правительства в угоду кулакам и прочим антисоветским элементам. По отношению к этим перерожденцам и врагам советской власти и колхозов, все еще имеющим в кармане партбилет, ЦК и СНК обязывают применять суровые репрессии, осуждение на 5—10 лет заключения в концлагерь, а при известных условиях — расстрел».

Лист ЦК КП(б)У до секретарів районних партійних комітетів, голів районних виконавчих комітетів та уповноважених обласних комітетів, датований 24 грудня 1932 року, зобов’язував місцеве партійне та радянське керівництво в 5-денний термін вивезти все зерно з наявних фондів колгоспів, у тому числі й насіннєвого, що фактично прирікало колгоспників на голодну смерть і позбавляло їх надії на майбутній врожай.

«В связи с отменой постановления ЦК КП(б)У от 18. ХІ с. г. о колхозных фондах, предлагаем:

1. Во всех колхозах, не выполнивших плана хлебозаготовок в 5-ти дневный срок, вывезти все без исключения наличные колхозные фонды, в том числе и семенной, в счет выполнения плана хлебозаготовок.

2. Всех, оказывающих этому делу сопротивление, в том числе и коммунистов, арестовывать и передавать суду.

3. Предупредить всех председателей колхозов, что в случае, ежели по истечению указанного срока будут обнаружены какие-либо не вывезенные или скрытые фонды, амбары и т. п. председатели, а также другие виновные в этом должностные лица, будут привлечены к судебной ответственности и сурово покараны.[...]»

Постановою Політбюро ЦК КП(б)У від 23 січня 1933 року, прийнятою на виконання директиви ЦК ВКП(б) та РНК СРСР, визначалися заходи із запобігання масовим виїздам селян за межі України. Цим рішенням московське керівництво свідомо прирікало українських селян та їхніх дітей на фізичне винищення і голодну смерть на власній землі. Постанова була засвідчена представниками вищого партійного та радянського керівництва України — другим секретарем ЦК КП(б)У М. Хатаєвичем, головою Раднаркому УСРР В. Чубарем і його заступником П. Любченком та ін. Вона містила додаток — директиву обласним партійним та виконавчим комітетам, виконання якої було обов’язковим.

«Из некоторых районов Украины начались по примеру прошлого года массовые выезды крестьян в Московскую, Западную области, Ц[ентральную] ч[ерноземную] о[бласть], Белоруссию «за хлебом». Имеют место случаи, когда села покидаются почти всеми единоличниками и частью колхозников. Нет никаких сомнений, что подобные массовые выезды организуются врагами советской власти [...].

ЦК КП(б)У и СНК УССР предлагают:

1. Немедленно принять в каждом районе решительные меры к недопущению массового выезда единоличников и колхозников [...].

2. Проверить работу всякого рода вербовщиков рабсилы на вывоз за пределы Украины, взять ее под строгий контроль с отстранением от этой работы и изъятием всех подозрительных контрреволюционных элементов.

3. Развернуть широкую разъяснительную работу среди колхозников и единоличников против самовольных выездов предостеречь их, что в случае выезда в другие районы, они будут там арестовываться.

4. Примите меры к прекращению продаж билетов за пределы Украины крестьянам, не имеющим удостоверений РИК’ов* о праве выезда или промышленных и строительных государственных организаций о том, что они завербованы на те или иные работы за пределы Украины.[...]»

Спеціальне повідомлення дорожньо-транспортного відділу Державного політичного управління Катерининської залізниці, подане в березні 1933 року до Дніпропетровського обласного комітету КП(б)У, містило відомості про випадки смерті людей від виснаження і голоду на вокзалах.

«За период с 25 февраля по 3 марта с. г. по 2-му эксплуатационному району отмечено 35 случаев умирания от голода и истощения на вокзалах.

По станциям указанное число случаев распределяется таким образом:

Ст. Днепропетровск — 11

Ст. Н.-Днепровск — 6

Ст. Синельниково — 7

Ст. Пятихатки — 11.

Кроме того, по ст. Мелитополь за февраль месяц зафиксировано 6 случаев смерти от голода и истощения.

Из указанных 41 чел., имеется 13 человек крестьян-пассажиров.[...]»

Довідка таємно-політичного відділу Державного політичного управління УСРР від 10 червня 1933 року містила жахливі факти Голодомору — дані про випадки трупоїдства і людоїдства в Харківській області.

«Всего поражено продзатруднениями — 61 район области с общим количеством населенных пунктов — 607.

Выявлено за период с 1 по 10 июня случаев трупоедства и людоедства — 33 по 21-му району области.

Всего зарегистрировано по области случаев трупоедства и людоедства, включая и последнюю десятидневку — 245 по 41-му району».

 

Світлана ВЛАСЕНКО,
начальник відділу Центрального державного архіву
громадських об’єднань України,
кандидат історичних наук.

Фото надано
Центральним державним архівом
громадських об’єднань України.

 

*Районний виконавчий комітет.