З власної ініціативи Мартін Айрапетян, вірменин за національністю, збудував православний храм для релігійної громади українців. Що спонукало керівника сільгосппідприємства «Дружба народів» з Мурованокуриловецького району на Вінниччині до витрати чималої суми коштів? Як ставиться до ситуації з наданням Томосу Українській православній церкві? Чим не приклад для наслідування для інших підприємців?

Мартін Айрапетян (ліворуч) та заслужений художник України Михайло Довгань.

Хто він, подільський фермер

Мартін Айрапетян прибув на Вінниччину в середині 90-х минулого століття. Приїхав на запрошення друга, який на той час уже працював в області. Вірменія переживала складні часи. Тривали бойові дії у Нагірному Карабасі, крім того, люди постраждали від землетрусу. Працював робітником на ремонті доріг. З часом створив фермерське господарство. Назвав промовисто — «Дружба народів». Переважна більшість мешканців села Лучинчик, де проживає вірменин, передали в оренду земельні паї саме в це господарство. За інформацією сільського голови Лучинчика Віктора Медвідя, «Дружба народів» витрачає кошти на розвиток соціальної сфери, підтримує школу, дитячий садок, ФАП. Крім того, безоплатно здійснює оранку городів, підсобляє коштами на поховання...
Дружина у Мартіна теж вірменка. Перевіз її на Поділля. Мають двох синів, які допомагають батькові у господарстві.
— Навіть матір перебралася в Україну, — каже Мартін. — Нам подобається тут. Хоча рідня, брати й сестри, залишилися у Вірменії. Час від часу їздимо до них, вони — до нас...

Знаєте, де люди моляться? У хаті комуніста

— Коли дізнався, що до війни у селі був православний храм, але його знищили комуністи, вирішив відновити святиню, — розповів «Голосу України» Мартін Айрапетян. — Гірка правда в тому, що всі ми колись помремо. А храм — залишиться. Може, колись згадають вірменина, який не пошкодував грошей на храм. Як співається у вашій пісні «Домовина не має кишень». З собою не забереш, а людям залишиться.
Співрозмовник каже, що йому радили збудувати вірменську церкву.
— Як я міг це робити? — дивується. — У нашому Лучинчику приблизно сімсот людей, майже всі української національності. Вірменів серед них тільки я і моя сім’я. Вийшло б, що храм збудував для самого себе, для своєї родини. Я живу в Україні, серед українців, тому святиня постала для українців. Якому патріархату належатиме новозбудований храм, то вже нехай громада вирішує. Зате нітрохи не сумніваюся, що Україна повинна мати свою церкву.
— Це правда, що ніхто з моїх земляків не звертався до Мартіна з проханням дати грошей на будівництво храму, це його особиста ініціатива, -розповів «Голосу України» сільський голова Лучинчика Віктор Медвідь. — У нас була церква. Зруйнували ще до війни в часи, які називали войовничим атеїзмом. На початку 2000-х релігійна громада викупила будинок-пустку. Моляться в ньому дотепер. Парадокс у тому, що раніше будівля належала одному з сільських партійних активістів. Якби той чоловік знав, що в його хаті відправляють службу Господню, мабуть, в могилі перевернувся б. Неспроста кажуть: шляхи Божі незбагненні.
Стіни нової святині уже постали у центрі села. Нині група художників розписує приміщення. Знаний митець заслужений художник України Михайло Довгань з Тульчина виконує іконописні роботи.

Залучив ще трьох митців, своїх земляків — Василя Рижого, Наталю Лавренюк та їхнього сина Дмитра (на знімку). Хлопець навчається у Львівській академії мистецтв, його батько й мати — викладачі Тульчинського училища культури. Вони виконують монументально-орнаментні роботи.
Мартін Айрапетян заходить до храму щодня. Каже, давно задумав, щоб розпис святині робили тільки професійні майстри. Так само, до речі, як і з будівництвом. Довірив роботу тим, хто вже зводив святині, і хто має авторитет серед людей. Автором проекту є Михайло Хрустальов. Він постійно присутній на будівництві разом з бригадою робітників.

На честь Архістратига Михаїла

— Перед початком робіт об’їздив багато населених пунктів, у кожному дивився храми, — продовжує Мартін Айрапетян. — Сподобалася церква у селі Високе Томашпільського району. Там був керівником господарства народний депутат України Іван Спориш. Зустрівся з ним. Познайомилися. Розпитав про будівельників, які працювали у Високому. Іван Дмитрович підказав контакти Михайла Хрустальова. З того все й почалося.
— Всю справу з будівництвом Мартін звалив на свої плечі, — наголошує сільський голова. — Не пригадую, щоб односельці допомагали у виконанні робіт. Все фінансує очолюване ним господарство. Громада визначалася з місцем. Обрали центр села. Сільрада надала землю. Тут школа, клуб, магазини, а тепер і храм.
З назвою храму довго не думали. За словами сільського голови, у Лучинчику храмове свято відбувається на Михайла. Відповідно й храм назвали іменем цього святого.

Хрести на 19-метровій висоті

Новозбудована церква — трьохкупольна. Її висота — 19 метрів. Зовнішні розміри — 15х10 метрів. «Ще багато роботи для розпису, — каже заслужений художник України Михайло Довгань. — Тому до нинішнього свята Михайла ніяк не встигнемо». Віруючі з нетерпінням чекають, коли над селом полинуть перші дзвони. Вони озвуться у серцях людей через багато десятків років після того, як безбожники зруйнували колишній храм.

ДОСЛІВНО

Вірменин Мартін Айрапетян:

— Всі ми християни — однакові перед Богом. Господь у нас один. Я буду молитися у цій православній святині. Мої діти і внуки приходитимуть сюди.

Віктор СКРИПНИК.
Фото надано Михайлом ДОВГАНЕМ.

Вінницька область.