Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, голова Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності:
— Найголовніше, що відбулося та що, власне, й стало причиною Революції Гідності — це те, що після Майдану Україна нарешті чітко визначилася, що вона не хоче бути залежною від імперії, не хоче бути залежною від Росії, а прагне самостійно будувати своє майбутнє в європейському домі. Це сталося! І ніхто тепер не може сказати, що ми маємо таку загрозу, яка була раніше, коли Україна, попри проголошення незалежності у 1991 році, фактично залишалася частиною Російської імперії.
Наш комітет займається гуманітарними питаннями, і те, що ми фактично відродили український кінематограф, запрацював Український культурний фонд, гранти якого отримують митці з усієї країни, нові люди очолили музеї, свідчить: насправді йдеться про революційні зміни. Але ми якось мало це помічаємо.
Якщо ж оцінювати загалом те, що сталося за ці п’ять років після Майдану, то насамперед ми відродили і відбудували Збройні Сили. На жаль, сталося це через війну, але ця війна зробила нас міцнішими, а нашу армію — сильною.
Ми стали незалежними від енергоресурсів із Російської Федерації, і це важливо ще й тому, що саме поставки російського газу були основним джерелом корупції. Ми й зараз продовжуємо викорінювати корупцію, але очевидно, що нинішня корупція порівняно з тією, що була до Майдану — це абсолютно різні речі. Нині наші політики стали відкритими і прозорими для суспільства, якими вони ніколи не були.
У процесі реформи децентралізації розпочалося створення територіальних громад, і ми побачили, як у регіонах народжується справжня демократія та як люди обирають уже зовсім інших керівників територіальних громад, селищ і міст.
Можливо, ці важливі зміни поки що не дуже відчуваються, адже ми маємо надто складний економічний стан, насамперед через війну. Та попри це ми проводимо реформи, і є дуже мало країн, які проходили через такі випробування, та ще менше тих, яким це вдавалося.
Нарешті ми стали суб’єктом на міжнародній арені й до нас прислухаються. Ми інакше дивимося на свою історію, що іноді не влаштовує наших сусідів не тільки зі сходу, а й із заходу. Проте з нами почали рахуватися і ми стали повноцінним партнером для багатьох європейських країн.
Водночас маємо бути рішучішими, коли йдеться про можливість реваншу. Адже ми бачимо, як напередодні виборів підіймають голову реваншистські сили, особливо на сході країни. Бо якщо Росія втручається навіть у вибори в США, то можемо лише уявити, на що вона піде в Україні. Думаю, що Рубікон ми перейшли, але поки що недостатньо мурів поставили, щоб спроби повернути нас назад не були настільки нахабними, якими вони є нині.
Безумовно, реформи не йдуть так швидко, як нам би цього хотілося. І значною мірою через те, що наші політичні сили досі однією ногою — в минулому, а другою — в майбутньому. Тому нам треба наполегливіше вириватися з минулого і робити все, щоб створювалися робочі місця, приходили інвестиції, зростала економіка та добробут людей. Маємо йти вперед і не зупинятися, хоч би як складно це було.
