Сьогодні у Верховній Раді України відбудеться засідання, присвячене вшануванню пам’яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Захід приурочено 85-м роковинам Голодомору-геноциду, який, за останніми даними дослідників, забрав життя понад семи мільйонів українців. У засіданні візьмуть участь народні депутати України, іноземні парламентарії, представники центральних органів виконавчої влади, історики, представники громадських організацій.

Організатори штучного голоду запровадили спеціальний режим зберігання документів з метою недопущення витоку інформації про Голодомор та їх знищення, на місцях заборонялося фіксувати реальну кількість смертей, демографічні дані фальсифікувалися. Людей, які насмілювалися говорити про масовий голод в українських селах, піддавали репресіям і кримінальному переслідуванню. Режим вжив усіх заходів, аби стерти пам’ять про трагедію, тож в Радянському Союзі про неї не писали і не згадували.
Нині завдяки подвижницькій роботі дослідників Голодоморів в Україні, істориків, журналістів, яка розпочалася після розпаду радянської імперії, ми знаємо правду. Як повідомляє Соціологічна група «Рейтинг», за результатами опитування, проведеного в жовтні цього року, 79 відсотків респондентів вважають, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом українського народу. 47 відсотків опитаних винним у його організації вважають особисто Сталіна, ще 39 відсотків звинувачують центральне керівництво СРСР, трохи менше респондентів покладають вину за геноцид на каральні органи — НКВС, ДПУ, керівництво Радянської України.
Справжньою причиною штучного голоду став селянський опір колективізації та радянській владі. Ще на початку 20-х років підконтрольну більшовикам територію охопили масові селянські повстання. Ленін називав їх страшнішими за всіх білогвардійських офіцерів. У 1930 році, за даними ГПУ, кількість учасників масових протестів сягала одного мільйона осіб, а на Полтавщині, Київщині, Черкащині та в інших регіонах було зафіксовано понад 4000 повстань. Історики називають цей період піком опору, в якому переплелися соціальний та національний протести. Було, що в боротьбі проти радянського закріпачення та пограбування народу продрозкладками і продподатками люди йшли на кулемети, співаючи «Ще не вмерла Україна». Такі факти фіксував очільник ОДПУ в УРСР Всеволод Балицький.
З метою упокорення українців, ліквідації їхнього спротиву режиму та намагань побудувати самостійну, не залежну від Москви державу, радянський режим на чолі зі Сталіним розробив план знищення української нації масовим голодом. Цей план передбачав повне вилучення в селянських господарствах всіх зернових запасів, а за невиконання нереальних планів здачі хліба — конфіскацію інших продуктів харчування і майна. Для реалізації задуму Сталіна і його соратників у першій половині 1932 року до Харкова прибувають Каганович і Молотов. Під тиском Молотова в листопаді 1932-го в Україні було запроваджено спеціальний репресивний режим — «чорні дошки». Занесення на них населених пунктів означало тотальну блокаду сіл та районів — на їх території в людей забирали все їстівне, заборонялася торгівля і підвезення товарів, виїзд людей за межі «чорної дошки» блокувався загонами військових, міліцією, ДПУ. Такий режим діяв у 180 районах УРСР (кількість сіл, хуторів, колгоспів, радгоспів, МТС, артілей перевищує 730), а також на Кубані і в інших регіонах, де масово мешкали українці. Смертність в Україні набула катастрофічних масштабів навесні 1933-го, а пік Голодомору припадає на червень.
Нові документи, знайдені і архівах, дають змогу встановити приблизну кількість жертв геноциду у 1932—1933 роках — це понад 7 мільйонів в УРСР та ще 3 мільйони українців в інших регіонах Радянського Союзу — на Кубані, Поволжі, в Центрально-Чорноземній області та в Казахстані.
Злочини проти українського народу на території УРСР, скоєні Сталіним та його соратниками у 1932—1933 роках, розслідувались Головним слідчим управлінням СБУ в рамках кримінальної справи № 475. За період досудового слідства під час слідчих та розшукових дій вдалося зібрати документальні матеріали, які склали 330 томів кримінальної справи. До неї долучено 3186 книг реєстрації актів про смерть в Україні в період великого голоду, понад 5 тисяч архівних документів комуністичної партії та репресивних органів і дипломатичних установ різних країн; встановлено та вивчено 1022 кримінальні справи про канібалізм людей, доведених до стану людоїдів надзвичайно жорстокими обставинами, які позбавляли людину не тільки моральних принципів, а й розуму, допитано 1890 свідків. Крім того, встановлено 837 масових поховань жертв геноциду 1932—1933 років і проведено 22 судово-медичні, судово-психологічні, історико-правові експертизи. Зібраними доказами підтверджено, що вищі радянські посадовці організували в Україні штучний голод.