Оксана СИРОЇД, заступник Голови Верховної Ради України:
— Голодомор є трагедією України, яку ще досі не пережили. Упродовж Голодомору було знищено людей, напевно, стільки ж, як упродовж війни, ці люди були корінням нації — переважно селяни. То була цілеспрямована політика Радянського Союзу на знищення українського селянства. Голодомор також має велике метафізичне значення для світової історії — він робився задля індустріалізації, щоби СРСР отримав гроші на індустріалізацію, в тому числі і в непрямий спосіб коштами інвесторів, які вкладали гроші тоді в СРСР з-за кордону, із Заходу. Всі трагедії завжди пов’язані з грошима, що хтось хоче заробити. Голодомор потрібно пам’ятати, але в більш скромний із політичної точки зору спосіб. Це людська пам’ять.
Микола КНЯЖИЦЬКИЙ, голова Комітету з питань культури і духовності:
— Днями Сенат Польщі одноголосно проголосував за визнання Голодомору в Україні геноцидом і за вшанування його жертв, інші парламенти в усьому світі також звертають на це увагу. Тому на засідання Верховної Ради, приурочене вшануванню пам’яті жертв Голодомору, запрошені дипломати, представники різних країн. Нам дуже важливо, щоби голос українців було почуто, і самі українці ніколи не забували трагедію, яка сталася. Бо справжньою метою Голодомору було винищення української культури, України як країни, яка коли-небудь може бути незалежною. Жахливий сталінський режим убив мільйони людей. Кожному українцю важливо подивитися трансляцію цього засідання і ще раз для себе усвідомити ту жахливу трагедію. І нині маємо зберігати все, що намагався знищити Сталін.
Оксана БІЛОЗІР, голова підкомітету Комітету з питань євроінтеграції:
— ХХ століття було найжорстокішим для України — ми пережили кілька Голодоморів, один з яких є особливим — бо за 500 днів було вбито голодом на родючій землі майже десять мільйонів людей. І це було село. Є приказка — квітка на камені не росте. Квітка як цвіт нації росте в селі, бо вона є носієм духовної культури, ментальності, світоглядних цінностей. То був злочин проти цілої нації, яку хотіли вбити як таку, викорінити, щоб її не було. І нам це потрібно пам’ятати, особливо сьогодні, це має бути великим уроком. Бо в ті часи світ знав: сьогодні бачимо в архівах багато документів, були і свідчення, і журналісти, які писали про голод, але світ тоді змовчав. Він просто не хотів бачити цей страшний злочин. Чому світ тоді не відреагував на те, що відбувалося? Невже так боялися комуністів? Ні. Бо то були голодні роки, всі хотіли їсти. І все те зерно, яке забиралося в українського селянина, продавалося радянською владою, а ті купляли й закривали очі на те, що за рахунок їхнього комфорту вмирали з голоду українці, які вирощували хліб. Це була велика моральна трагедія для всього світу. І сьогодні ми знову воюємо за свою країну, відвойовуємо право на свою ідентичність, незалежність, свободу. І трагедія Голодомору повинна бути уроком не тільки для українців, адже ми посттоталітарна нація, але ще одним свідченням для світу й наших міжнародних партнерів, що сьогодні вони не мають права знехтувати всіма тими процесами, що відбуваються навколо України.
Віктор ЄЛЕНСЬКИЙ, заступник голови Комітету з питань культури і духовності:
— Український парламент зобов’язаний бути в центрі 85-х роковин Голодомору. Спеціальне засідання повинно відкрити не тільки українським громадянам, а й світові правду про трагедію одного з найбільших забутих геноцидів у світовій історії. У меморіальному заході братимуть участь представники Світового конгресу українців, виступатимуть представники парламентів країн, які перші визнали Голодомор геноцидом. Також виступлять предстоятелі двох церков — Української православної церкви Київського патріархату і Української греко-католицької, представники громадськості, знаний український вчений і громадський діяч Володимир Василенко. Найбільш метафорично про уроки Голодомору мені розповів один літній чоловік десять років тому, коли відзначалася річниця Бориспільського повстання. Це було повстання 1920 року, коли бориспільці стали на спротив більшовикам, котрі займали місто. Та через розрізненість, неорганізованість координаційного центру сили більшовиків переважали, і більшовики дуже жорстоко придушили повстання. Той літній чоловік згадував, як його батько помирав від голоду в 1933 році й сказав йому, на той час підлітку: якби я тоді, у 1920-му, вийшов, то, можливо, тепер не помирав би. Урок для України, яка й нині відстоює свою Незалежність,— якби ми були єдині в нашому прагненні відстояти країну, отримати державу, то не було б і Голодомору.
Записала Юліана ШЕВЧУК.
Ганна ГОПКО, голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах:
— Я вдячна колегам, які підтримали ініціативу про скликання спеціального засідання парламенту з нагоди 85-х роковин Голодомору. Бо це не лише засвідчує належний рівень вшанування пам’яті мільйонів загиблих, а й привертає додаткову увагу до потреби міжнародно-правового визнання Голодомору геноцидом українського народу.
Визнати Голодомор геноцидом важливо не лише заради пам’яті загиблих. І не лише тому, що, називаючи речі своїми іменами, ми розуміємо ціну, заплачену за втрату державної незалежності.
Головна причина — визнання і засудження геноциду є запобіжником від його повторення у майбутньому: чи на нашій землі, чи в інших частинах світу. Саме це є метою Конвенції 1948 року «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього».
Автор терміну «геноцид» Рафал Лемкін назвав масові вбивства українців «класичним прикладом геноциду», який, на його думку, включав знищення українського селянства голодом, знищення української інтелігенції і ліквідацію Української Автокефальної православної церкви.
Завдяки зусиллям Української держави, парламенту, дипломатії, підтримці світового українства та небайдужих західних дослідників ціла низка держав уже визнала Голодомор геноцидом. Це Естонія, Канада, Австралія, Угорщина, Литва, Грузія, Польща, Перу, Парагвай, Еквадор, Колумбія, Мексика, Латвія, Португалія, а тепер і Сполучені Штати Америки, сенат яких 4 жовтня ухвалив відповідну двопартійну резолюцію.
У той час, коли Україна, відрила комуністичні архіви, де люди можуть вільно знайомитися з документальними доказами цього злочину, Росія як правонаступниця СРСР не лише не визнала Голодомор геноцидом, а й покриває цей злочин, засекретивши найважливіші архівні документи про злочини комунізму. А книжки українських дослідників Голодомору заборонено в Росії як «екстремістську літературу». Путін не лише ховає правду, а й зробив комуністичну пропаганду зброєю в гібридній війні.
Тому питання міжнародного визнання Голодомору геноцидом українського народу набуває особливого значення, і ми сподіваємося на подальше розширення кола держав, парламенти яких ухвалять таке рішення.
Вл. інф.
