Не знаємо, чи Європа нам таки поможе, але достеменно знаємо, що допомогти вона нам хоче і навіть дуже. Проте завжди в такій ситуації ми маємо розуміти, що для успіху в цій справі треба пересвідчитися: чи сторона, котрій хочуть допомогти, зацікавлена в цьому. Десь уже скоро три роки, як шановна Єврокомісія розробила для українського парламенту Дорожню карту з дороговказами, що і як треба робити, аби наша Рада запрацювала системно і потужно.
Чи не найголовнішим маршрутом на цій карті був окреслений шлях боротьби із славнозвісним законодавчим «цунамі». Адже ні для кого не таємниця, що в царині збільшення кількості поданих законопроектів, як «і в області балєта, ми впєрєді планєти всєй». Навіть не наводитимемо цифри, бо вже всі їх бачили, і не раз. Європейські колеги порадили нам декілька цікавих пропозицій, як досягти успіху у цій небезнадійній справі: у них же, європейців, це вийшло, то чому б і в нас це не вдалося?! Та й ми, знаючи нашу парламентську кухню, мабуть-таки, краще, теж вирішили долучитися до цього.
Задумали і зробили декілька законопроектів щодо цього. Особливо доречним здалося зробити таку новацію. Аби не чіпати права кожного окремого депутата вносити до парламенту на розгляд проект закону, постанови або будь-якого акта — бо то право, освячене самою Конституцією, — запропонували таке. Зареєстрував народний депутат свій доробок, а після цього він має зібрати стільки підписів народних обранців, аби їхня кількість була не меншою, ніж кількість членів найменш чисельної депутатської фракції або депутатської групи. І лише тоді починає крутитися парламентська машина: розсилають проект депутатського творіння народним депутатам, по різних комітетах, і далі робиться з ним все, що має робитися згідно з Регламентом і, звісно, нічого більше.
Ось і законопроект про цю новелу до Регламенту зареєстрували 22 червня 2017 р. за № 6640. А назва його була — «Проект Закону «Про внесення змін до Регламенту Верховної Ради України (щодо листа підтримки законопроектів)». Звернули увагу на день реєстрації? Так, так, саме після цієї дати почалася невеличка, майже «гібридна» війна за цей законопроект. Чому «гібридна»? Бо всі, хто були задіяні у цій справі, звісно, за реформу, а враження таке, що ми своїми недолугостями тільки те й робимо, що відволікаємо їх від праведних справ.
Закінчилася сьома сесія парламенту восьмого скликання, пройшла його восьма сесія, і вже на початку дев’ятої сесії Головне науково-експертне управління спромоглося розглянути законопроект і надати свій висновок щодо законопроекту, про який йдеться. Чому так довго? А тому, зокрема, що немає на сьогодні запобіжників, які вже на найперших кроках можуть зупинити той вал депутатських забаганок. А саме цьому й було присвячено цей «спочилий нині в Бозі» законопроект.
Вердикт ГНЕУ був не занадто розлогий і безжальний: «Не тратьте, куме, сили, спускайтеся на дно!». Спробуємо висловити ще менш розлоге, але теж несхвальне бачення власне цього висновку. Щонайперше про головне: ми стовідсотково бажаємо, не вносячи зміни до Конституції і «формально» зберігаючи право народного депутата на законодавчу ініціативу, примусити його «фактично» довести принади свого бачення розв’язання проблеми, порушеної в законопроекті, певній групі своїх колег та заручитися їхньою підтримкою у вигляді підписів під документом, що має назву «лист підтримки законопроекту». Просто додається ще одна сходинка на важкому шляху прийняття бажаного акта і не більше. Бо інакше, тоді всі покрокові регламентні процедури схвалення законопроекту мали б вигляд «фактичним обмеженням відповідного права народного депутата» (в лапках взяті слова, якими користувався автор висновку). Адже, як ухвалюється законопроект, встановлює лише Регламент, ну ще, може, трохи Господь.
А далі у висновку йдеться про речі вкрай малозначимі, які можна усунути простими редакційними поправками: не на ту статтю йде посилання, додана стаття індексується апострофом, а не піднятим числовим індексом чи цифрою через дефіс. Відвертий подив викликають претензії щодо того, що проект закону буде в разі застосування потребувати якихось зусиль з боку комітету і самого парламенту. І висіти якимось непід’ємним тягарем невідомо скільки. В жодному разі!!! Допоки лист підтримки не буде підписано щонайменше встановленою в Регламенті кількістю голосів, голова парламенту не дасть своєї вказівки, куди і кому його буде розіслано. А саме ця дія і є тією відправною точкою руху відповідного законопроектного локомотива.
Свого часу Регламентом було встановлено виокремлений день, коли приймалися прикінцеві рішення щодо законопроектів, щось на зразок гамлетівського: «to be or not to be?». В законопроекті пропонується схожа норма, і нам здається, вона має право на життя. Останнім часом у Раді побутують думки щодо повернення такої практики. І така точка зору авторам висновку вважається некоректною. Але минули часи, коли багатоманітність підходів викорінювалася. Це тільки пан Гризлов міг дозволити собі не вважати даний йому в управління парламент місцем для дебатів.
Знов-таки, на наш хлопський розум, запропоноване розширення застосування одноразового відхилення від передбачених у Регламенті процедур (ad hoc) для законодавчого процесу передусім дасть можливість відмовитися від практики вимушеного, але від цього все одно невиправданого порушення строків та інших положень, закладених у вказаному нормативному документі. Бо в жодному разі не повинно бути так, що краще порушити закон, аніж змінити його таким чином, щоби у форс-мажорних обставинах не треба було вдаватися до таких осоружних дій.
Ну, а потім естафетна паличка перейшла до Регламентного комітету. Тільки передавали цю паличку мало не п’ять місяців, бо висновок комітету з’явився аж 4 липня, насамкінець сесії. Хоча за Регламентом, комітету дається на всю цю справу 30 днів. В своєму висновку комітет повторив за сутністю практично всі зауваження ГНЕУ, знов-таки, згадавши ідентифікацію статті доповнення апострофом, посилання не на ту статтю, коли йшлося про мінімальну чисельність підписів під листом підтримки. Додав комітет і свої п’ять копійок, звернувши увагу на те, що йому (комітету) незрозуміло, хто збиратиме підписи під листом підтримки, який вигляд повинен мати цей лист. Але це настільки очевидні речі, що розжовувати їх в тексті законопроекту видається просто зайвою роботою. Звісно, кому ж, крім ініціатора законопроекту, треба видавати цей лист, а вже кому він доручить збирати підписи, це суто його парафія. Вигляд листа можна затвердити розпорядженням голови Ради в будь-
якій прийнятній формі, тому регламентування таких подробиць у законі зробить Регламент абсолютно велетенським за обсягами.
Десь майже сторінку у висновку було присвячено доведенню хибного міркування, що збирання підписів зібгає всю роботу комітету і Ради в цілому над опрацюванням поданих законопроектів, зламає всі строки проходження регламентних процедур. Та нічогісінько схожого на таку запаморочливу картину: і розпис голови між учасниками підготування всіх необхідних документів, і надання напрацьованих документів, і поява депутатського дітища на сайті, і розробка альтернативних законопроектів — все це почнеться тільки після того, як ініціатор законопроекту подасть оформлений підписами необхідної кількості депутатів (або будь-якої більшої кількості) до реєстраційних служб парламентського апарату. А немає листа підтримки, то і немає руху законопроекту в Раді.
Тому самі суб’єкти законодавчої ініціативи є ковалями свого щастя. Від їхньої організаційної здібності, від їхньої аргументації та переконливості залежить, коли буде вийнято законопроект із довгої шухляди. А так він їсти не просить, лежить собі і лежить, все залежить від його хазяїна.
Тому ми переконані, що максимум, на що тягнув поданий законопроект 6640, то це на відправлення на доопрацювання. Але комітет зібрав практично всі свої законопроекти на одне комітетське засідання — 4 липня — і галопом розглянув їх. Хоча чому всі? Далеко не всі, он законопроекти 6440, 6299, 6299-1, 8410 лежать собі та припадають пилом. Звісно, розглядав без присутності тих, хто їх подавав. Немає, щоб на кожному засіданні розглянути два-три депутатські опуси неспішно. Адже, можливо, автори таки помиляються, то доведіть їм це!
А тепер повернімося знову до розмови про парламентську реформу. Чи ж не на неї мав би працювати законопроект про лист підтримки? Он у шотландському парламенті розповідають, що депутат, вдумайтеся тільки, може подати за все скликання аж (!!!) два законопроекти. Може, варто було б піти у нас дещо далі, ніж запропоновано у відхиленому законопроекті, і збирати більше підписів, можливо, 45, що є однією десятою від конституційного складу Ради?
Але час згаяно. Шлагбаум на цьому полустанку реформ опустили щонайменше до лютого місяця. Адже, відповідно до положення частини другої статті 107 Регламенту, внести його знову на розгляд можуть лише на наступній черговій сесії.
Принагідно хочемо висловити думку, що голосувати за пропозицію відхилити законопроект головний комітет може, лише заслухавши точку зору суб’єкта законодавчої ініціативи. А то так виходить щось на зразок: без мене мене женили. Хоча в цьому випадку більш правильно було б сказати: «розлучили».
Андрій ШИНЬКОВИЧ, народний депутат восьмого скликання;
Володимир КРИЖАНІВСЬКИЙ, народний депутат першого скликання.
