До того, як стати політиком, Микола Трохимович Федорук був міським головою Чернівців. Він очолював місто з 1994-го по 2011 рік. Це, напевно, один із найбільших термінів перебування на посаді серед очільників обласних центрів. Його заслуги в розбудові місцевого самоврядування були оцінені не лише Асоціацією міст України, а й на державному рівні. Він повний кавалер ордена «За заслуги», має нагороди І, ІІ та III ступенів. Перебуваючи на посаді міського голови, він ніколи не займався політикою, аж поки політика не зайнялась ним, жартує народний депутат. Нині в Комітеті Верховної Ради з питань державного управління, регіональної політики та місцевого самоврядування він очолює підкомітет з питань місцевих органів виконавчої влади та територіального устрою. Напередодні Дня місцевого самоврядування ми зустрілися з ним (наша розмова відбувалась у день прийняття головного фінансового документа країни), щоб поговорити про реформу, яка докорінно змінює життя місцевих громад і, у підсумку, країни в цілому.
ДОВІДКОВО
Шлях Миколи Федорука до багатолітнього управління Чернівцями розпочався в 1987 році, коли він перейшов на управлінську роботу, очоливши в Чернівцях Першотравневу районну раду народних депутатів та її виконком. У 1994-му його було обрано головою Чернівецької міської ради та її виконкому. Після реформи місцевого самоврядування в Україні (1997 рік) — чернівецький міський голова.
Про оцінку роботи міського голови Миколи Федорука чернівчанами красномовно свідчать результати місцевих виборів (1998-й, 2002-й, 2006-й та 2010 роки), на яких він здобував беззаперечну перемогу з величезним відривом від своїх конкурентів. Зокрема, під час останніх перегонів здобув перемогу з результатом 62,95%.
Проте у 2010-му він припустився, як стверджують аналітики, фатальної для себе помилки — відмовився провести до Чернівецької міської ради власну політичну силу. Сподівання на те, що міськрада (як це було завжди), незважаючи на політичні кольори, згуртується для праці на благо міста, не справдились. Практично вже перша сесія міськради продемонструвала, що у новому скликанні почали створювати опозиційну міському голові більшість, до якої увійшли представники фракції «Партії регіонів», «Нашої України» та деякі депутати з «Батьківщини». «Більшість» формувалась під шаленим адміністративним та фінансовим тиском, який координувався людьми з оточення топ-менеджера Дмитра Фірташа.
Незважаючи на протидію самого Миколи Федорука та громади Чернівців, 31 березня 2011 року 42 депутати Чернівецької міської ради проголосували за дострокове припинення повноважень міського голови Миколи Федорука... Після цього представник «партії чернівчан», як називав себе М. Федорук, відмовився від безпартійності. Нині у парламенті він представляє політичну партію «Народний фронт».
— Миколо Трохимовичу, як би ви, з точки зору практика, оцінили процеси децентралізації в Україні?
— Пригадуючи роботу міським головою, можу сказати одне: про таке ми могли лише мріяти. Уряд Яценюка зробив процеси децентралізації одними з головних, займався цим тодішній віце-прем’єр і колишній міський голова Вінниці Володимир Гройсман, який знав проблеми міст і місцевого самоврядування. Це дало свої результати. Сьогодні децентралізацію всі експерти називають однією з найуспішніших реформ у нашій державі.
— Можливості, які отримали громади з фінансовою децентралізацією, дають змогу реалізовувати чимало проектів, робити життя громад комфортнішим. Проте нині на місцях наголошують, що їм катастрофічно не вистачає медичної та освітньої субвенції. Мовляв, як можна реформувати ці галузі, якщо коштів бракує навіть на зарплати? Водночас є інша ситуація, коли гроші зберігаються на депозитах. Як ви ставитесь до такої заощадливості і який вихід із ситуації?
— З передачею фінансів мають передаватися відповідальність і функції також. Частина моїх колег, які працюють в органах місцевого самоврядування, розуміє децентралізацію як можливість отримати більше грошей, а відповідальність і повноваження воліли б залишити на попередньому рівні. Так не буває. Треба поєднувати передачу фінансів із передачею відповідальності. Що стосується освітньої, медичної субвенцій, звичайно, їх треба збільшувати, забезпечувати. Але як практик скажу: грошей ніколи не вистачає, хоч би яким був бюджет. Їх бракувало позавчора, вчора, так само бракуватиме і завтра. Тож треба шукати і знаходити шляхи вирішення, думати над наповненням бюджету, а резерви для цього, повірте, сьогодні в громадах є.
— Тобто успіх громад здебільшого залежить від ефективного менеджменту?
— Так. Якщо міський голова взаємодіє з місцевою радою, якщо вони діють злагоджено і думають не про політичні, меркантильні чи якісь інші вузькі інтереси, а про громаду, — тоді успіх буде.
— Процес утворення ОТГ фактично вийшов на фінішну пряму. До 2020 року покриття об’єднаними громадами території України має сягнути 100 відсотків. Чи достатня законодавча база для цього? Скажімо, закон про засади адмінтерустрою досі не ухвалено. А без нього, стверджують в уряді, рухатись далі неможливо.
— Сьогодні діє закон про добровільне об’єднання. Слово «добровільне» не випадково вживається, адже це передбачено ст. 140 Конституції. Але після добровільного, як свідчить досвід інших країн, наступає і недобровільне об’єднання. Нині, ще на цій сесії, надзвичайно важливо ухвалити законопроект про основи адміністративно-територіального устрою нашої держави. Питання адмінтерустрою — це питання не місцевої влади, а центральних органів, Кабміну. Нам потрібно коригувати закони, враховуючи цю вимогу, бо районна влада ніколи не прийме рішення про самоліквідацію. Це треба розуміти. Тому це питання актуальне, і закон про основи адмінтерустрою необхідно приймати.
— На чому має будуватись новий адміністративно-територіальний устрій, на перспективних планах формування громад?
— Так, на перспективних планах. Уряд має розробити і затвердити їх за участю Верховної Ради. Взагалі в нас у комітеті була дискусія, яким має бути — дво- чи трирівневим — адмінтерустрій України. Тобто громада — область — центр чи громада-район-область і центр. Зійшлися на тому, що це буде трирівневий устрій, але кількість районів значно зменшиться. В межах 100 замість нинішніх 480.
— Уряду доведеться розробляти та затверджувати в парламенті перспективні плани, бо нині на рівні обладміністрацій та облрад відбувається відвертий саботаж цих процесів...
— Уже розроблено законопроект, щоправда, його ще не зареєстровано, де перспективні плани має розробляти Кабінет Міністрів. Нині маємо шукати союзників, щоб він пройшов у Верховній Раді.
— Які шанси на його ухвалення з огляду на наближення виборчої кампанії?
— Оце вже питання, чи готові колеги-депутати до прийняття такого рішення.
— Така нерішучість політикуму змушує експертів висловлювати занепокоєння перебігом реформи. Вони навіть припускають, що вона може бути згорнута...
— Знаючи ситуацію, думаю, декому хотілося б усе повернути назад. Але вороття немає, треба йти вперед. Сьогодні дві третини населення України живуть в об’єднаних громадах. Успіх країн Східної Європи, Скандинавських країн свідчить про те, що започатковані ними процеси щодо створення об’єднаних громад дають конкретні результати. Будуть вони і у нас. Я в цьому впевнений!
— Деякі очільники громад категорично проти встановлення контролю за актами та діями органів місцевого самоврядування. На вашу думку, такий контроль потрібен?
— Контроль однозначно потрібен. Ще працюючи міським головою, коли в Конституції тільки з’явився розділ про місцеве самоврядування, а багато людей навіть не розуміли, що це таке, я казав: має бути сильна виконавча влада і сильне місцеве самоврядування. У цьому немає жодних протиріч. Сьогодні контроль потрібен обов’язково. Ми забрали у прокуратури загальний нагляд, і нині подекуди відбувається вакханалія у прийнятті тих чи інших рішень на місцях. Наприклад, деякі органи місцевого самоврядування вирішили, що можуть приймати все, що завгодно, незважаючи на закон, Конституцію. Тому потрібна система нагляду. Над цим сьогодні працюють наші партнери з Європи, маємо лише переконати всіх колег у його необхідності. Не може районна чи обласна рада приймати, умовно, рішення, що їх територія вільна від НАТО. Повинен бути механізм скасування таких рішень ще до суду. У цьому контексті є гарний досвід Франції — створення системи префектів.
Законопроект про префектів розроблявся і у нас. Проте його доля тісно пов’язана зі змінами до Конституції щодо особливостей функціонування органів місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей. Тому він у підвішеному стані. Сьогодні крім зміни адмінтерустрою назріло питання і зміни Конституції, що стосується системи управління в нашій державі. Однією ногою ми залишилися ще в радянському періоді, а другою наближаємося до Європи. Тому треба відповідати на вимоги часу. Але для ухвалення конституційних змін найперше потрібна політична воля. За її наявності цю роботу можна буде швидко завершити.
— Оскільки ми вже торкнулися виборів, і знаючи вашу ситуацію, хочу запитати: чи повинен міський голова мати партійну приналежність?
— Можливо, моя позиція не сучасна, але я за мажоритарну систему на місцях. Свого часу я разом із народним депутатом Юрієм Ключковським та Асоціацією міст України підготував законопроект про те, щоб на місцевому рівні була мажоритарна система. Можливо, у містах-мільйонниках вибори й доцільно проводити за партійною системою. Але, на мою думку, ні міські голови, ні депутати не повинні займатися політикою. Вони мають опікуватись питаннями каналізацій, водопостачання, сміття, благоустрою тощо. А хто хоче займатися політикою, будь ласка, — у столицю. І я не займався політикою, поки політика не зайнялася мною (усміхається).
— У Комітеті з питань державного будівництва, регіональної політики та місцевого самоврядування ви очолюєте підкомітет з питань місцевих органів виконавчої влади та територіального устрою і, напевно, отримуєте чимало звернень від представників громад? Які проблеми вони найчастіше порушують?
— Найбільше запитань стосується об’єднання територіальних громад і надання містам статусу міст обласного значення. Загалом ідеться про весь спектр питань щодо функціонування місцевих органів влади.
— Представники комітету часто бувають за кордоном, вивчають досвід інших країн щодо функціонування місцевого самоврядування. Я розумію, що ідеальної системи немає, але все ж таки, досвід якої країни, на вашу думку, може бути нам корисний?
— Польщі, Скандинавських країн. Говорячи про Польщу, ми забуваємо про одну річ: поляки провели реформу за одну добу, коли при владі були польські комуністи. Але правда у тому, що вони зробили лише формальну частину, а реальністю її наповнила «Солідарність». Ми ж ідемо еволюційним шляхом, але робимо це дуже швидко, і думаю, що правильно. До слова, нещодавно ми були в Італії. Так от, італійцям уже в нас можна повчитися.
— Наша розмова відбувається напередодні Дня місцевого самоврядування. Що б ви побажали людям, які щодня виконують свою нелегку роботу?
— Насамперед хочу побажати успіху. Сьогодні створено всі можливості, про які ще 20 років тому ми навіть мріяти не могли. На 99% нині все залежить від вас, і лише один відсоток — від Бога. Тому вітаю всіх зі святом! Бажаю успіхів і позитива в роботі!
Олена ГОРБУНОВА.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.
