Якщо порівняти гречку з іншими зерновими культурами, то вона навряд чи зможе скласти конкуренцію будь-якій. За площами посівів, врожайністю та і кількістю споживання серед решти — чи не на останніх позиціях. Зате за числом скандалів і увагою до неї, поза сумнівом, це лідер останніх років. Таки вміє здивувати якщо не ціновими стрибками, то своїм закордонним походженням. Ну чого тільки був вартий імпорт з Китаю, країни, у якій практично не вживають таку кашу. Щоправда, останнім часом ситуація навколо гречки дещо стабілізувалась: продукту вистачає, та й ціна, хоч і висока, але вже не надто відрізняється від вартості інших круп. Та затишшя тривало недовго.

На Хмельниччині повернутися до гречаної теми змусили депутати Сергій Іващук та Олександр Співак, що представляють аграрний сектор в обласній раді. А їх підштовхнуло звернення представників обласного відділення Всеукраїнського об’єднання ветеранів і повідомлення від Міжнародної асоціації гречки. Останні вкрай стурбовані ситуацією, що складається на ринку гречки та інших круп’яних культур. І ось чому.
Зайве казати про користь цього продукту. Як порахували у ДП «Науково-дослідний центр з проблем харчування», річна норма споживання для кожного має становити 6,8 кілограма. Фахівці також стверджують, що загалом гречку споживають майже 30 мільйонів українців. Тож виходить, що на рік нам потрібно не менш як 204 тисячі тонн крупи. А для того, щоб її мати, треба намолотити 300 тисяч тонн зерна. Не відкидають і того, що для відновлення експортного потенціалу країни знадобилося б ще 200 тисяч тонн. Тому в загальному підсумку варто було б мати щороку до півмільйона тонн. А насправді збираємо майже вчетверо менше.

Холдингам не до каші

Далі ще трохи арифметики. Для одержання такого валового збору площі посіву мають сягати 255—300 тисяч гектарів. Та вийти на цю цифру ніяк не вдається. Якщо у 2000 році гречку вирощували на 574 тисячах гектарів, то через півтора десятиліття посіви скоротилися до 186 тисяч, а нинішнього року на українських полях загалом дозрівало лише 108 тисяч гектарів. Не винятком у цих тенденціях є і Хмельниччина. Колись під цю культуру в області відводили до 35 тисяч гектарів. Сучасні посіви на дві третини менші. І, схоже, істотних змін до збільшення не передбачається.
Причини зовсім не в тому, що українці розлюбили цей продукт. Чи не найголовніша в тому, що аграрні холдинги навіть не беруться за вирощування круп’яних, зокрема і гречки. Вони не зрівняються з масштабністю, а головне — прибутковістю кукурудзи, соняшнику, сої та ріпаку, котрі останнє десятиліття просто заполонили всі поля. Боротися з такими велетами, тобто пробиватись на ринок і фінансово конкурувати, невеликі фермерські та приватні господарства не можуть. Тож гречка залишається здебільшого культурою ентузіастів, а вони постійно говорять про відсутність дієвих механізмів фінансового стимулювання. А на голому ентузіазмі довго не протягнеш.

До всього ще й засилля імпорту

Та тепер до всіх цих старих проблем додається ще й нова. Як стверджують у своєму зверненні депутати-аграрії, в країну ввозять гречану крупу російського виробництва, та ще й за демпінговими цінами. У результаті вітчизняному виробникові стає дедалі важче пробитись на внутрішній ринок: ціни Аграрного фонду невисокі, імпортні демпінгові важко долати, а традиційних замовлень від закладів харчування, освіти, медицини, Збройних Сил України та державного резерву стає дедалі менше.
Автори звернення вважають, що з початком війни РФ одним із елементів гібридної війни почала застосовувати ще й економічний тиск на українського виробника гречки, що може призвести до знищення галузі. Адже зі скороченням посівів занепадає і селекція, у виведенні нових високопродуктивних сортів мало хто зацікавлений, а врожайність минулого століття вже не задовольняє.
«Використовуючи нечесні умови конкуренції, РФ провела в 2016—2017 роках агресивну демпінгову політику в поставках зерна та крупи в Україну, продаючи їх дешевше, ніж на власному ринку. В 2014—2016 роках у такий спосіб витіснила українських експортерів із практично єдиного ринку збуту — країн ЄС. Тепер перейшла до захоплення ринку України, масово поставляючи крупу як безпосередньо зі своєї території, так і використовуючи договір про вільну торгівлю України з Казахстаном», — йдеться у зверненні.
Наводять й інші дані. Так, у 2011 році імпорт гречки до України становив лише 20 (!) тонн. Зате у 2017 році, за даними Держстату, тільки офіційно у нашу країну було завезено 15,9 тисячі тонн зерна, з яких 12,7 тисячі тонн російського походження. А до цього ще й 19,7 тисячі тонн крупи, з яких 17,3 тисячі тонн прибуло з Казахстану, хоча останній не є виробником цього продукту.
Скільки ще потрапило через різноманітні напівлегальні схеми, сказати важко. Але деякі експерти вважають, що загальний імпорт з Росії в 2017 році становив не менш як п’ятдесят тисяч тонн крупи.
Неконтрольований імпорт за демпінговими цінами призвів до того, що за останній рік закупівельні оптові ціни на українському ринку значно знизились і нині становлять від 6,3 до 7 тисяч гривень за тонну. Тим часом виробники підрахували: за врожайності 1,1 тонни з гектара та рентабельності у десять відсотків, зерно має коштувати не менш як 10 тисяч гривень за тонну. А відповідно крупа — 17—18 гривень за кілограм. Така вартість є доступною для споживача і ефективною для виробника.

Щоб з експортера не перетворитися на покупця

Поступово Україна з експортера гречки перетворюється на імпортера. Торік українські заводи виробили всього 55 тисяч тонн крупи, а частка російської гречки на нашому ринку вже досягла 50 відсотків.
Не виключено, що наступним кроком у цій тактиці сусідів може стати припинення поставок. І тоді на українського споживача чекатиме дефіцит і стрімке зростання цін. Щоб не дочекатись цього, хмельницькі аграрії звертаються до можновладців із проханням допомогти вітчизняним виробникам та захистити від інтервенції дешевої імпортної крупи. При цьому просять правоохоронців та СБУ розпочати розслідування щодо виявлення тих, хто сприяє успішній реалізації плану знищення української гречаної галузі. Своє звернення вони передали до обласної ради з проханням винести на розгляд сесії та підтримати.

Ірина КОЗАК.
Фото з архіву «Голосу України».

Хмельницька область.