...в обласному центрі, де ситуацію з провалами на каналізаційних колекторах фахівці називають катастрофічною?
Ще зовсім нещодавно, наприкінці 2016 — початку 2017 років, за посаду генерального директора комунального підприємства обласної ради «Полтававодоканал» точилася запекла і досить «гучна» боротьба. Тож багатьом тоді здавалося, що заповнення тієї вакансії є ледь не головною проблемою комунального гіганта. Зрештою, за результатами відкритого конкурсного відбору «Полтававодоканал» очолив Василь Воротинцев. Серед головних його чеснот називали неабиякий досвід управлінця-комунальника, раніше він керував ще потужнішим підприємством — «Донецьктеплоенерго», й можливість поглянути на ситуацію в Полтаві незамиленим оком. Ті кадрові пристрасті поволі вгамувалися. Водночас з’ясувалося: яким оком на сьогоднішній стан однієї з найважливіших структур життєзабезпечення не дивися, найбільше «пече» зовсім не від перестановки кадрів у ній. Фахівцям уже тривалий час «муляє» насамперед, м’яко кажучи, незадовільний стан мереж, передусім каналізаційних...
Таке каналізаційне провалля утворилося просто біля гаражів.
Смердючі річки нечистот у Полтаві справді вражають.
«Ароматизована» екскурсія вглиб проблеми
Про це нагадували й попередні керівники «Полтававодоканалу». А Василь Воротинцев та його команда на початку листопада для наочності навіть улаштували більш ніж промовисту екскурсію для депутатів облради й журналістів. Під час тієї мандрівки всі присутні мали можливість відчути не лише гостроту проблеми, а й її неперевершені аромати... За ними одразу знайшли перший на маршруті «провальний» каналізаційний колектор, розташований на вулиці Глібова. Тут побачили велику яму кількаметрової глибини, огороджену тимчасовим парканом. У ній — вертикальна труба великого діаметра, що нагадує колодязь. Унизу блищала брудна рідина, та той колодязь уже не наповнювався.
Бо, як пояснив головний «екскурсовод» — начальник служби каналізації «Полтававодоканалу» Іван Мистюк, тут працює тимчасова перекачувальна станція. Тобто за допомогою електронасоса там, де дірява труба спричинила черговий провал ґрунту, стічні води з автоагрегатного заводу, психіатричної лікарні й інших об’єктів відводять уже не під землею, а через прокладену просто на поверхні трубу. Загалом тимчасових перекачок у місті водоканалівці змушені встановлювати до двох десятків. Кожен такий недешевий насос «з’їдає» чимало електроенергії. Скільки часу ще працюватиме на вулиці Глібова? Невідомо. Принаймні цього року ремонтувати згадану аварійну ділянку, де треба замінити 300 метрів гнилої труби, навіть не планують. Бо є критичніші об’єкти...
Адже схожих провалів на колекторах обласного центру тільки цього року зафіксували вже майже сім десятків! Фактично половину таких дірок водоканалівцям удалося залатати, робота їхніх аварійно-відновлювальних бригад триває постійно. Але ж і сумна статистика нових провалів поповнюється майже щотижня. Наголосимо: йдеться про облік таких НП лише на основних колекторах міста, в які вливаються районні, квартальні, вуличні та дворові. Останні також «пливуть», але їх ремонтники лагодять зазвичай швидко й «по-тихому». Натомість ті, головні, таким собі кавалерійським наскоком не візьмеш.
Бо їхні залізобетонні труби діаметром 70—80 сантиметрів пролягають на глибині від 6 до 10 метрів. Над ними свого часу проклали ще й газові та інші мережі. А поруч, нерідко буквально за кілька метрів, — дороги, житлові багатоповерхівки, школи, дитсадки... Або й споруджені просто на колекторах гаражі, сараї, торговельні павільйони та кіоски. До того ж не лише самобуди — у багатьох випадках маємо узаконене міською владою безглуздя. Тож лише для того, щоб розкопати згаданий провал і дістатися до дірки у трубі, доводиться ретельно готувати і виконувати операції, які нагадують хірургічні...
Труби «з’їдає» сульфатно-газова корозія
Який звір з’їдає ті «кишки» зсередини? Фахівці пояснюють, що централізовано каналізувати побутові стічні води у Полтаві почали майже сто років тому. Та найактивніше розбудовували цю мережу в 60—70-ті роки минулого століття, коли, як гриби після дощу, виростали нові мікрорайони з багатоповерхівками. Саме тоді прокладали згадані залізобетонні труби. Однак гарантійний термін їх експлуатації не перевищує 20—25 років, а відтоді минуло вже понад півстоліття... Весь цей час у каналізацію, крім природних відходів життєдіяльності людини, впадали ріки штучних прально-мийних засобів та іншої «хімії», що стимулює утворення агресивного середовища, насиченого газами. А від їх проникнення у пори бетону вберегти останній практично неможливо. Тож саме сульфатно-газова корозія робить залізобетонні труби крихкими й зсередини «прорубує» в них не лише отвори-дірки.
На деяких ділянках такі труби взагалі «спливли» за брудною водою, й нечистоти течуть там підземними жолобами чи траншеями, які невдовзі «засвічуються» й на поверхні. Та, власне, будь-яка дірка у верхній частині труби спричиняє черговий глибокий провал ґрунту. Якщо це трапляється на дорозі з інтенсивним рухом чи в іншому людному місці — чекай біди... На щастя, до трагедій у Полтаві ще не доходило, та приватні гаражі з автомобілями й домашніми пожитками тут уже пірнали в озера нечистот.
На одній з таких потенційно небезпечних точок ми також побували. Йдеться про ділянку одного з найбільших і найпроблемніших каналізаційних колекторів міста поблизу протитуберкульозного диспансеру та великого торговельного центру. Тільки на ній виднівся не один провал (загалом на цьому колекторі їх 14). Та, крім неймовірного смороду і відкритої в кількох місцях потужної течії, яка струменіє на шестиметровій глибині, тут є ще одна «особлива прикмета». Буквально за кілька метрів від огородженого яскравою стрічкою провалля, що вже нагадує прірву, розташований гаражний кооператив. Тож щоразу, виїжджаючи зі своїх гаражів, власники автомобілів маневрують на вузенькому клаптику землі, ризикуючи загуркотіти в ту прірву. З цього приводу вони, звісно, висловлювали своє обурення та сподівання на те, що величезні ями біля них таки не вічні. Однак лише засипати їх землею чи повністю «заглушити» згаданий колектор бодай на кілька годин не можна. Бо тоді ледь не півміста просто захлинеться у нечистотах... Потрібно поступово замінити фактично знищену сульфатно-газовою корозією залізобетонну трубу на сучасну, виготовлену з полімерних антикорозійних матеріалів.
Ремонтують за гроші, яких «немає ніде»
Таку трубу діаметром понад півметра ми побачили на іншій ділянці колектора поблизу алмазного заводу. Саме там аварійно-відновлювальна бригада «Полтававодоканалу» готувала підземний тунель для неї методом похилого буріння. Тобто без риття суцільної глибокої траншеї. Власне, там через насиченість комунікаціями і близькістю дороги з безперервним рухом масштабні поверхневі землерийні роботи виконувати майже неможливо. Тож знадобилася новітня техніка й прогресивні технології, які «Полтававодоканал» почав застосовувати з минулого року. Однак такі новації разом із сучасними трубами й обладнанням коштують чимало.
Водночас завдання перед ремонтниками постають дедалі масштабніші. Скажімо, днями на засіданні міськвиконкому ухвалили рішення про повне перекриття руху на вулиці Шолом-Алейхема, що сполучає центр міста з його нижньою частиною. Попередні точкові латання заглибленого практично у проїжджу частину півторакілометрового(!) колектора не дали результатів — провалів на ньому стає дедалі більше. Тож без заміни довжелезної труби не обійтися. А це коштуватиме не один десяток мільйонів гривень. З яких джерел узяти кошти на капітальні ремонти цього й інших колекторів?
У кишенях і гаманцях пересічних споживачів послуг їх точно не знайдеш. Бо й сьогодні вони розраховуються за них зі скрипом, а про чергове підвищення тарифів нагадають платіжки за грудень... Зрештою, вода у Полтаві просто не може бути дешевою. Адже, на відміну від багатьох інших міст, живлющу рідину тут «добувають» не з річок, а з артезіанських свердловин завглибшки 800 метрів і більше. Піднімають її на поверхню потужними електронасосами, які заодно «висмоктують» і левову частку грошей від споживачів.
— Тільки в цьому році на ремонт колекторів наше підприємство витратило понад 27 мільйонів гривень своїх обігових коштів, — зазначив гендиректор «Полтававодоканалу» Василь Воротинцев. — Цих грошей немає в тарифах. Їх немає ніде! Тож з такими витратами без допомоги міста й області ми просто не зможемо розраховуватися за електроенергію, платити податки та навіть вчасно видавати зарплату своїм працівникам. Тому й звертаємося по допомогу до керівників, депутатів обласної та міської рад і сподіваємося на розуміння ситуації.
Конвеєр аварійності можна зупинити. За 600 мільйонів...
До нинішнього року очільники Полтави від таких прохань узагалі відмахувались, як від надокучливих мух. Мовляв, ідеться ж про комунальне підприємство облради... Воно справді обслуговує частину мешканців ще п’яти районів. Але 80 відсотків(!) обсягів його послуг припадає саме на обласний центр. Цьогоріч крига нібито скресла, й на останній сесії міськради, яка відбулася 30 листопада, депутати внесли зміни до програми охорони довкілля. Згідно з ними, «Полтававодоканалу» на будівництво й реконструкцію чотирьох каналізаційних колекторів зі скарбниці міста виділять більш-менш істотну суму — 28 мільйонів гривень. Трохи більше й регулярніше «капає» йому від власника — облради. Під постійні ремствування обласних депутатів з інших міст і районів, у яких діють свої водоканали й комунгоспи. Мовляв, з якого це дива ми зі спільного регіонального бюджету маємо фінансувати підприємство обласного центру, коли у нас своїх схожих проблем вистачає. Невже Полтава найбідніша? Та й, певно, уже прийшов час розібратись у тому, скільки ще коштів треба кинути в цю бездонну бочку, щоб позатуляти її смердючі дірки...
На останнє питання фахівці «Полтававодоканалу» вже мають свою відповідь. Створивши вражаючу інтерактивну мапу провалів на каналізаційних колекторах обласного центру, вони водночас підрахували, скільки грошей потрібно, щоб зупинити той безперервний конвеєр аварійності бодай на основних із них. При цьому йдеться про фінансове підґрунтя ремонтних робіт на найближчі три роки із нинішнім включно. Тож цьогоріч, так би мовити, за фактом обмеженого фінансування з різних джерел їм потрібно було майже 66 мільйонів гривень. Наступного року такі само «каналізаційні» витрати необхідно збільшити до 225 млн грн, а 2020-го — до 235 мільйонів.
Зрозуміло, що частину цих грошей з’їсть інфляція, за цей час подорожчають матеріали, обладнання та техніка. Тож загалом на розв’язання першочергових колекторних проблем у Полтаві, за підрахунками спеціалістів водоканалу, знадобиться не менш як 600 мільйонів гривень. Така сума багатьом видається астрономічною. Адже, скажімо, річний кошторис галузі охорони здоров’я міста становить 461 млн грн, а всі складові житлово-комунального господарства тягнуть зі скарбниці громади 726 мільйонів. Однак фахівці стверджують: без тих 600 «лимонів» Полтава ризикує перетворитися на суцільну стічну яму й розсадник антисанітарії та збудників небезпечних хвороб...
Купатимемось у басейнах чи стічних ямах?
Щоб цьому запобігти, керманичі обласної та міської влади пропонують позичити вагому частку необхідних для ремонту колекторів коштів у Європейського банку реконструкції та розвитку. Зокрема, профільний заступник голови ОДА Олег Пругло повідомив про наміри розпочати переговори з повпредами ЄБРР в Україні вже найближчим часом, щоб отримати довгострокові кредити під низькі відсотки. Щоправда, такі перспективи помітно тьмяніють, коли згадуєш про те, що міжнародний банк надає кредити в євро, а з водоканалом усі розраховуються гривнями. І коли до «години Ч» розрахунку за позичкою національна валюта відчутно просяде, то такі кредити можуть виявитися зовсім не дешевими...
Не кажучи вже про репутаційні втрати. Бо коли у зарубіжних партнерів береш гроші фактично не на розвиток, а лише на латання дірок у своєму, образно кажучи, нічному горщику, то не сподівайся почути від них чогось іншого, крім сакраментального: дохазяйнувався... Зрештою, переговори з євробанкірами можуть тривати роками, а кошти потрібні вже сьогодні. Чи справді немає їх у міській та обласній скарбницях? Коли поглянути на інші точки докладання зусиль і бюджетних коштів, то, навпаки, складається враження, що грошей у згаданих спільних гаманцях — надміру...
Чого вартий, скажімо, довгобуд в авіамістечку Полтави, який спочатку був обласним. Однак мешканці обласного центру добре пам’ятають, що завершення його спорудження стало однією з передвиборчих «фішок» тепер уже колишнього міського голови Олександра Мамая, котрий керував Полтавою майже 8 років. Саме він наполіг на перетворенні майбутнього звичайного басейну на «єдиний в Україні спортивно-видовищний комплекс з приміщеннями громадського обслуговування». Тож під спільним дахом буде два(!) басейни. Причому один із них матиме п`ятдесятиметрові плавальні доріжки «світового рівня».
На будівництво того гіганта місто вже витратило понад 50 мільйонів гривень (при цьому йдеться про арифметику переважно старих цін, які невпинно зростають). Для його завершення, за підрахунками фахівців, потрібно ще не менш як 80 млн грн. А потім тільки на утримання й обслуговування комплексу доведеться щороку розкошелюватися на 10—15 чи й більше мільйонів! Нинішні батьки міста вважають такі суми непідйомними і хочуть знову повісити цей комплекс на обласний бюджет.
Парад популістських «благодіянь» коштує надто дорого
Але з іншою недешевою «забавкою» Олександра Мамая розлучатися, схоже, не збираються. Йдеться про ті положення схваленої міськрадою програми «Турбота», згідно з якими зі скарбниці обласного центру міським бюджетникам — педагогам, медикам, комунальникам тощо — до їхніх професійних свят щороку виплачують премії в розмірі 600—700 гривень. Такі кошти реальних проблем навіть справді малозабезпечених земляків не вирішують. Зате їх вистачає для підтримання репутації міського голови-«благодійника» серед легковірних полтавців...
За той перманентний передвиборчий популізм керманича міста затято критикували його вчорашні опоненти у міськраді. Та, відсторонивши пана Мамая від посади, вони від згаданих «благодіянь» (тепер уже нібито від міськради) не відмовилися. Навпаки, доповнили перелік... І таки «протиснули» зменшення вартості проїзду в громадському транспорті міста з одночасним розширенням кола пільговиків, які катаються в ньому взагалі безплатно.
Судовий позов щодо незаконності збільшення вартості проїзду в тролейбусах із 2 до 3 гривень і в автобусах та маршрутках з 4 до 5 найзапекліші політичні опоненти Олександра Мамая з числа невиправних популістів подали ще кілька місяців тому. Знайшовши процедурні порушення при ухваленні такого рішення, служителі Феміди його скасували. Та при тодішньому міському голові той судовий вердикт просто ігнорували. Натомість вирішили, що тепер усі пенсіонери міста їздитимуть безплатно не лише в комунальних тролейбусах, а й у приватних автобусах та маршрутках. Водночас багатомільйонні збитки перевізникам компенсуватимуть із міського бюджету. Зрештою, після вересневого усунення пана Мамая з посади «оновлена» міська влада попри протести перевізників домоглася, щоб проїзд в автобусах і маршрутках коштував чотири гривні, а в тролейбусах — дві. Мовляв, рішення суду набуло чинності, тож його треба виконувати...
Дотепники тоді іронізували: та зробіть уже повний комунальний комунізм і катайте земляків у громадському транспорті взагалі безплатно. Тільки вікна в ньому щільніше зачиняйте, щоб не чутно було смороду з гнилих каналізаційних колекторів... Бо на їх капітальні ремонти коштів у міському бюджеті не вистачає, а на компенсації перевізникам лише за безплатне «катання» згаданого додаткового контингенту пільговиків-пенсіонерів грошей там, виявляється, достатньо. Тільки за жовтень розмір таких компенсацій сягнув майже 8,5 мільйона гривень!
Відірватись від землі й... підземних реалій
Не дешевшими «іграшками» бавляться також обласні керманичі та профільні посадовці. Подекуди, здається, забуваючи, що «Полтававодоканал» — комунальне підприємство облради. Зовсім нещодавно вони виборювали статус міжнародного для ще одного обласного комунального підприємства — «Аеропорт Полтава». Коли в грудні минулого року Кабмін надав йому такий статус, узялися мерщій оновлювати летовище багатомільйонними ін’єкціями з обласного бюджету, обіцяючи відновити регулярні авіарейси вже з 2 травня цього року. Таких рейсів звідти не дочекалися й досі — здійснено лише кілька, які більше нагадують показушні. Та згадані посадовці продовжують вибивати додаткові бюджетні мільйони на модернізацію аеропорту. Як з’ясувалося, тільки на спорудження довкола летовища сучасного паркану з колючим дротом потрібно понад 40 мільйонів гривень!
А чого вартий задум з «перелицюванням» понад двогектарної площі перед будівлею облради й ОДА під так звану Територію Майдану. Кількарічна епопея з визначення кращого проекту вшанування у Полтаві Героїв Небесної Сотні закінчилася тим, що втілювати в життя взялися той, який переміг у конкурсі зі скандалами. Після «доопрацювань» цей проект передбачає «заселення» об’єктами, зокрема й модернового ландшафтного дизайну, всієї площі, вартість якого сягне понад 82,7 мільйонів гривень! Якби ті, хто ціною власного життя виборював такі «території Майданів», почули про вартість містечкових спекуляцій на їхній пам’яті, вони, мабуть, перевернулися б у місцях свого вічного спочинку...
Бо, зрештою, хіба хтось сумнівається у необхідності вшановувати героїв чи допомагати справді нужденним людям, зокрема й коштами з бюджетів міста чи області. Як і в потребі будувати, оновлювати басейни та видовищні комплекси й аеропорти. Та, певно, робити все те належить із визначенням першочергових пріоритетів і врахуванням реальних потреб земляків та можливостей далеко не бездонних громадських скарбниць. Без прицілу на персональні дивіденди та відкати в кишені посадовців і чиновників, для яких такі багатомільйонні проекти — воістину золоте дно...
Якщо згадані земні реалії ігнорувати, то невдовзі і нужденні, і заможніші полтавці пірнатимуть у зовсім інші «басейни» нечистот, які вже сьогодні струменіють із дірявих каналізаційних колекторів міста. І відчуватимуть не лише специфічні аромати «комунального комунізму», а й більш зримі його прикмети... Бо коли схильні до евфемізмів журналісти попросили начальника відділу каналізації «Полтававодоканалу» Івана Мистюка охарактеризувати ситуацію з колекторами обласного центру найлаконічніше, він зазначив: «Ні, ситуація з ними не «критична» і не «стабільно аварійна» — вона катастрофічна».
Підготував власкор «Голосу України» в Полтавській області Василь НЕЇЖМАК.
Фото автора
