Хоча Болгарія почала святкувати Різдво Христове 25 грудня порівняно недавно, в 1968 році, люди так звикли до цієї дати, що дивуються: чому в Україні та інших православних країнах з не-зрозумілою затятістю відзначають це свято в січні? Адже тоді, за логікою, на Новий рік слід продовжувати Різдвяний пост, який передбачає відмову від усього смачненького, що можна поставити на святковий стіл, від веселощів, танців, перегляду розважальних новорічних програм та інших мирських радощів...

А ще болгари запитують: чому в українських і російських виданнях грудневе Різдво називають католицьким, а січневе вважають православним? Адже в тій самій Греції Різдво Христове православною церквою також відзначається 25 грудня. І роблять це з 1924 року, коли Елладська православна церква перейшла на так званий новоюліанський календар. Згідно з ним неперехідні свята, тобто ті, що відзначаються в один і той самий день незалежно від року, як Різдво, відзначають за григоріанським «новим» стилем, а перехідні, дата котрих змінюється залежно від року, як Великдень, відзначають за «старим» юліанським календарем.  А потім багатьох осяває здогад: Україна мала дотримуватися того, що диктувала РПЦ! А йти в ногу з рештою православного світу стосовно Різдва російські попи не хотіли й не дозволяли це робити іншим.
Хоч би як там було, а в Болгарії Різдво, яке ще називають Коледою, вважають найвеселішим і найщедрішим святом для дорослих і дітей. Офіційним державним святом Різдво було оголошено рішенням Народних зборів 9-го скликання 28 березня 1990 року, а офіційними вихідними днями стали — 24, 25 і 26 грудня.
У Болгарії вважають: іншого такого свята просто немає. По-перше, 25 грудня православні завершують пост і можуть розпочати підготовку до Нового року. А це передбачає купівлю в магазинах апетитних ковбас, окостів, м’ясної і сирної нарізки. А по-друге, більшість родин усіма правдами й неправдами намагаються об’єднати різдвяні свята з новорічними, аби погостювати в батьків у селі чи вирушити на відпочинок у гори, щоб покататися на лижах, а ще крутіше поїхати під час цих імпровізованих зимових канікул до теплих країн чи хоча б на грецькі острови.
Якщо запитати болгарина про те, яке з двох грудневих свят для нього важливіше, то майже 80 відсотків відповідають: Різдво. Саме до нього готуються ретельно, запасаючись подарунками, підбираючи ялинку, під яку їх складатимуть, прикрашаючи домівку. Та й за тим, що дарують опівночі з 24 на 25 грудня, можна зрозуміти, яке свято важливіше. Коли дружина чи син можуть знайти під ялинкою в чоботі Дядо Коледа (нашого Діда Мороза) мобільний телефон чи модні чобітки, то до Нового року там лежатимуть уже чохол для апарата й колготки. Ось така різниця в підходах до подарунків до сімейного свята, яким вважають тут Різдво.
Дехто почав вибирати подарунки своїм близьким ще в «чорну п’ятницю», коли смартфони, парфуми, одяг і взуття подешевшали на 50—75 відсотків. Деякі торгові центри зробили величезний оборот за три дні, бо в Софії «чорну п’ятницю» подовжили й на два вихідні дні. Ближче до Різдва батьки атакують мережу грецьких магазинів «Джамбо», де можна знайти подарунки для всіх членів родини будь-якого віку, купити штучну ялинку, іграшки й гірлянди для неї. До речі, ялинку в болгарських домівках встановлюють саме до Різдва, а не до Нового року, який потрапляє в розряд звичайних свят з нічною випивкою і закускою, але не такою багатою, як 25 грудня.
Накривати святковий стіл починають 24 грудня, коли тут відзначається Будній вечір. За давньою традицією, в останній день посту в болгарському домі готують і виставляють на стіл непарну кількість тільки пісних страв. Їх має бути сім чи дев’ять. Сім, бо в тижні стільки днів, дев’ять — це данина тому, що Свята Марія стільки місяців носила у своєму чреві Христа. Церква дозволяє і 33 страви, за кількістю років земного життя Спасителя. Але така трапеза не кожній родині по кишені. Хоча окремою стравою тут вважають пісні капустяні чи виноградні голубці, перець, фарширований рисом, квасолю, приготовлену в глиняних горщиках, банани, мандарини, апельсини, волоські горіхи, мигдаль, компот із сухофруктів… — усе тільки рослинного походження. На столі обов’язково має бути і червоне вино, що символізує кров Христа, а також пісний хліб чи болгарська баніца, в яку закладають монетки чи записки з побажаннями на майбутнє.
За святковий стіл старший за віком у родині запрошує всіх близьких після повернення з церковної служби. Зазвичай це о 20-й чи 21-й годині. Він же під молитву крутить тричі хліб, потім розрізає чи розламує його на шматки за кількістю людей, що сидять за столом — в кожному шматку може бути монетка чи записка з побажанням. Усі вірять, що воно обов’язково збудеться. Але перший шматок хліба завжди ставлять до образа Святої Діви Марії. Після вечері починається обмін різдвяними подарунками, які попередньо кладуть під прикрашену ялинку із записками, кому вони призначені. Зі столу нічого не прибирають, бо вірять, що ті близькі, хто полишив цей світ, також незримо присутні в домі й можуть проголодатися. 
А тим більше, що в Будній вечір у селах по домівках починають ходити колядарі. Вони співають колядки, бажаючи здоров’я, і посипають домочадців житом, а за це їх щедро пригощають тим, що Бог послав. Раніше, за старою традицією, колядування тривало з півночі й до сходу сонця на Різдво. За повір’ями, саме тоді звідусіль з’являлася нечиста сила. Вважалося, що ряжені, а в Болгарії їх називають кукерами, піснями й ударами в бубон чи щось металеве проганяли її. Кукери цього вечора надягають своєрідні обладунки з ведмежої шкіри, роги биків та інше, що може налякати нечисть. 
Але до ранку зараз навіть у селах не ходять, бо вранці треба йти на службу до церкви, а потім готуватися до святкового обіду. На нього діти обов’язково мають прийти до батьків і привітати їх зі святом. І, звісно, всі сідають за багату трапезу, яка іноді триває аж до темряви. Адже в усіх велике свято — Різдво.