Історична мить — 15 грудня відбувся Об’єднавчий Собор УПЦ (на знімку), де було проголошено автокефалію (незалежність) Української православної церкви, боротьба за яку розпочалася сто років тому, в добу УНР.

Предстоятелем нової Православної церкви України обрано 39-річного митрополита Переяславського і Білоцерківського Епіфанія (Думенка). Очікується, що саме він отримає 
6 січня наступного року в Стамбулі з рук Вселенського Патріарха Варфоломія I указ — Томос, що офіційно санкціонуватиме Українську православну церкву в самоуправлінні або автокефалії.

Питання автокефалії УПЦ розглядалося ще в 1918 р. на Всеукраїнському соборі. Виступаючи перед єпископами, міністр віросповідань Олександр Лотоцький зазначав: «Основна засада української державної влади полягає в тому, що в самостійній державі має бути й самостійна Церква. Сього однакового вимагають інтереси держави і церкви. Жоден уряд, що розуміє свої державні обов’язки, не може погодитися на те, щоб осередок церковної влади перебував в іншій державі... Таким чином, автокефалія української церкви — се не лише церковна, а й національно-державна наша необхідність. Се конечна потреба нашої церкви, нашої держави, нашої нації».
Під ударами російської окупаційної армії УНР довго не втрималася, а з приходом більшовиків уже не могло бути й мови про національні церковні питання.

«Тут не лише релігія — тут геополітика»

З набуттям незалежності Україною на порядок денний знову виноситься питання автокефалії. Владі, духовенству, які були на державницьких позиціях, вірянам довелося пройти довгий шлях до омріяного Томосу про автокефалію УПЦ. Цей шлях торували Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет, Президенти Віктор Ющенко і Петро Порошенко, багатомільйонна громада.
Нагадаємо, що 17 квітня 2018 р. на зустрічі з лідерами парламентських фракцій Президент Петро Порошенко повідомив, що він та ієрархи УПЦ КП і УАПЦ вирішили офіційно звернутися до Вселенського Патріарха з проханням надати автокефалію Українській православній церкві і попросив парламент підтримати це звернення.
19 квітня Верховна Рада проголосувала за постанову щодо звернення Президента до Вселенського Патріарха — ідею помісної церкви підтримали 268 депутатів. У своїй промові в парламенті, що передувала голосуванню, Петро Порошенко сказав: «Константинопольська Церква для нас була, є й буде Церквою-Матір’ю, до якої ми, її чада, звертаємося по допомогу у подоланні розділення». Глава держави додав: «І цей довгоочікуваний Томос стане не лише торжеством Православ’я, а й актом відновлення глибокої історичної справедливості. Саме із Царгорода пролилося на нашу благословенну землю світло християнської віри... І вже потім ми поділилися ним з тим Заліссям, де давні київські князі дуже необачно заснували Москву. Довгоочікуваний нами Томос ще більше укріпить релігійну свободу в Україні, укріпить міжконфесійний мир, посилить права і свободи громадян, які будуть нарешті єдині і перестануть ділитися на нібито канонічних і нібито неканонічних. Такий Томос зміцнить нашу незалежність. Він видалить рудименти того політичного проекту, який називається «русским миром» і який придумали, до речі, саме ієрархи РПЦ. То вже потім цю небезпечну для України політичну єресь взяла на озброєння влада Російської Федерації».
Петро Порошенко також зазначив, що Україна як незалежна держава, згідно з традиціями православного світу, не просто має право, а зобов’язана конституювати автокефальну церкву та забезпечити її визнання з боку світового православ’я. Державі слід виходити з давнього канонічного принципу: «громадянським та земельним розподілам нехай слідує і розподіл церковних справ». У всьому світі після здобуття країною незалежності розпочиналася процедура здобуття автокефалії — так було у Греції, Болгарії, Сербії, Румунії, Грузії,  Росії.
22 квітня Петро Порошенко заявив, що у відповідь на звернення Президента і Верховної Ради, представників УПЦ КП, УАПЦ та УПЦ МП, держадміністрацій, вірян Вселенський Патріарх розпочав процедури, необхідні для надання автокефалії.
Виявом прагнення українського народу мати свою церкву стала хода «Молитва за Україну та Українську помісну православну церкву», присвячена 1030-річчю хрещення України-Руси, у якій взяли участь за різними даними від 65 до 150 тисяч вірян. 28 липня, у день пам’яті святого рівноапостольного князя Володимира святкова колона рушила від Володимирського собору до Володимирської гірки, де відбувся молебень.
На Володимирській гірці з промовою виступив представник Вселенського Патріарха митрополит Гальський Еммануїл. Він сказав, що Вселенський Патріарх не може залишатися сліпим і глухим до звернень українців, що вже повторюються понад чверть століття і зазначив, що процедура надання автокефалії розпочалася після звернення Президента, парламенту, уряду, «що є наступником політичних структур Русі, тут — у Києві. І тисячі українців, які поклали край розколу, розбрату, що роздирає ризу Христову і тіло Христове, розпинає Христа знову. Ми маємо об’єднати, загоїти рани і відновити соціальну тканину українського суспільства». Того ж дня Петро Порошенко обговорив питання помісної церкви з представником Вселенського Патріарха. Раніше він заявив, що «держава не має права втручатися у церковні справи, більше того — іноземна держава не має права втручатися в церковні справи України. Якщо Москва оголошує Україну своєю канонічною територією — чи це не зазіхання на територіальну цілісність України?»

Між кремлівською зіркою та православним хрестом

Активним учасником процесу з надання автокефалії Українській Церкві став Голова Верховної Ради Андрій Парубій. 17 вересня відбулася його зустріч з делегацією ченців монастиря з Афона, а 5 жовтня з екзархами Вселенського Патріарха в Україні — архієпископом Памфільським і Західної Єпархії Української православної церкви в США Даниїлом та єпископом Едмонтона і Захiдної Єпархії Української православної церкви в Канаді Іларіоном, призначеними у Києві. Голова парламенту наголошував: «Україні доводиться захищати свою незалежність від біди, яка прийшла з російськими танками і стала великим випробуванням, адже відбувається і військова агресія, і втручання у духовний простір».
11 жовтня на Синоді Вселенський Патріархат ухвалив рішення продовжити процедуру надання Томосу Україні, а також оголосив про відновлення у сані Патріарха Філарета і предстоятеля УАПЦ Макарія, вони визнані повноправними благодатними архієреями світового православ’я, а всі таїнства УПЦ та УАПЦ — хрещення, шлюби, відспівування — канонічні.
Синод також анулював лист 1686 р., за яким Київська митрополія передавалася у тимчасове адміністрування Московському патріархату.
Рішення Вселенського Патріархату розвіяли імперські ілюзії Москви, зокрема про те, що Україна — канонічна територія російської церкви. Посилаючись на давні примірники патріарших та Синодальних документів, що стосуються відносин Української Церкви з Константинопольським і Московським патріархатами і які «на жаль, або ігноруються, або в іншому разі навмисне приховуються з кон’юнктурних причин», Вселенський Патріархат нагадав усім про історичну канонічну правду. В його доповіді йдеться про те, що «Руська митрополія записана у стародавніх статутах Константинопольського Патріархату, наприклад у формулярах Лева Мудрого чи Філософа (XI ст.), як 60-та єпархія Вселенського Престолу. Спочатку вона була об’єднана під назвою «Київ і вся Русь», зрозуміло, з резиденцією у Києві».
«Приблизно в середині XV століття Київська митрополія розділилася на дві після виборів митрополита Йони в Москві (1448 р.), а в 1561 році в Москві було поставлено нового митрополита Феодосія, без консультацій зі Вселенським Патріархатом. Після піднесення Московської митрополії до статусу патріархату Вселенським Патріархом Ієремією II (1589 р.) Київська митрополія продовжувала функціонувати у підпорядкуванні Вселенського Патріархату, що здійснював нагляд через своїх делегованих екзархів чи Патріархом особисто, як це сталося в 1589 році, коли Патріарх Ієремія II відвідав Київ, ...він затвердив і благословив Богоявленське братство, що з часом перетворилося на академію, а також наказав скликати єпархіальний собор в Україні».
Після політичного об’єднання України з Росією в 1654 р. постало питання і церковної інтеграції цих земель з Московським патріархатом. Однак митрополити, єпископи, духовенство, шляхта рішуче відкидали це об’єднання. Київський митрополит Сильвестр разом зі своїми наступниками Діонісієм, Йосипом та Антонієм, незважаючи на тиск, відмовилися прийняти рукопокладення від Патріарха Московського. Тільки їхній наступник Гедеон піддався на вмовляння і в 1685 р. був хіротонізований Патріархом Московським Іоакимом, але навіть тоді Великий Собор, скликаний у Києві, оголосив таке обрання недійсним і хіротонію — нечинною, оскільки це сталося без відома Вселенського Патріарха. Ця акція Патріарха Московського становила серйозне канонічне порушення права. Вивищення до сану митрополита єпископа, який належить до іноземної єпархії, без згоди місцевого патріарха, є порушенням священних канонів, таких як правило 35 Правил святих апостолів, правило 6 Першого Вселенського Собору, правила 13 і 22 Собору в Антіохії та 15 Собору в Сардікії. Водночас цей акт свідчить про втручання у справи іншої єпархії, що засуджено правилом 2-м Другого Вселенського Собору, 13-м і 22-м Антіохійського Собору та 3-м Сардікійського Собору. Поширення влади єпископа на іншу єпархію однозначно засуджується як порушення стародавніх прерогатив церков у правилі 8-му Третього Вселенського Собору та правилі 39-му П’ятого—Шостого (Трульського) Собору.
За результатами вивчення текстів Патріаршого та Синодального акта 1686 р. (або «Грамоти про передачу») та «Листа» Вселенського Патріарха Діонісія IV Синод Вселенського Патріархату на чолі з Варфоломієм I дійшов висновку, що: «1. Підпорядкування Київської митрополії відбулося у «спосіб поступливості» і «з міркувань ікономії» з огляду на конкретні історичні обставини того періоду «як через велику відстань, так і війни між двома царствами».
2. Як випливає з Патріаршого та Синодального акта 1686 року, сенс «підпорядкування» Київської митрополії Патріарху Московському, по суті, полягав лише у дозволі на висвячення Митрополита Київського: «нехай Свята Київська єпархія буде підпорядкована Святішому Патріяршому престолу великого і Богом береженого міста Москви, а саме: рукопокладати у ньому Митрополита Київського, коли виникне така потреба».
19 листопада під час свого візиту до Турецької Республіки Голова Верховної Ради Андрій Парубій провів зустріч з Архієпископом Константинополя — Нового Рима Варфоломієм I, під час якого було обговорено питання автокефалії і надання Томосу. Під час спільного брифінгу Вселенський Патріарх заявив: «Ми захоплюємося українським народом. Ми Вас любимо і благословляємо Вас як Церква-Мати. Я вже кілька разів був в Україні і сподіваюся, що невдовзі знову її відвідаю».
29 листопада Синод Вселенського Патріархату затвердив Томос і проект статуту Української Церкви, а 5 грудня була оголошена дата Об’єднавчого Собору. Вітаючи історичне рішення, Президент Петро Порошенко сказав: «1030 років тому ми охрестилися, 332 роки тому Москва анексувала Київську митрополію, 100 років тому влада Української Народної Республіки вперше поставила на порядок денний питання про автокефалію, але в той час не втримала державність — і 27 років тому поновилася боротьба українців за власну церкву». Він назвав здобуття автокефалії питанням державотворення, а Томос — другим актом про незалежність України.

Світлана ЧОРНА.
Фото  Андрія НЕСТЕРЕНКА.