Хто не знає, що феї, чарівники, гноми та лісовики найчастіше приходять до дітей у новорічну чи різдвяну ніч. Але щоб оселитися серед людей...
Чарівні чоловічки з бетону живуть поруч із людьми.
У Славуті казкових чоловічків ніхто не чекав. Але вони з’явилися на буденній вулиці Зарічній, і тепер стали її повноправними мешканцями. Після цього і їхня оселя, і сама вулиця стали доволі популярними.
Щоправда, гномами, яких під ногами не видно, їх важко назвати, бо вони ледь не у людський зріст — пройти повз них і не помітити просто неможливо. Нові сусіди виявились такими колоритними, що подивитись на них приходять не тільки славутчани, а й ті, хто приїжджає до райцентру здалека. Бо де ж іще можна таке побачити? І не біда, що всі вони з бетону, а зроблені так майстерно і реалістично, що просто дихають життям.
З’явилися всі вони не випадково. Як і належить таким персонажам, покликані охороняти дім і всіх, хто в ньому живе, як у прямому, так і в переносному значенні. Приміром, лише вигляд гнома-воїна має попередити всіх, у кого є злі наміри і хто хоче нашкодити господарям. А от всі турботи про родинні фінанси тепер можна покласти на лепрекона, адже заманювати багатство і гроші в дім — найперше завдання міцного коренастого чоловічка, котрий, кажуть, колись давно з’явився в Ірландії.
За тим, щоб завжди повними були комора і хлів, усе добре родило і здоровою була всіляка живність, стежить гном-лісовик. Ну а гном-чарівник поставив довкола захист від заздрощів та чужих чорних думок. Ось так всі разом ці хранителі дому оберігають родину від усіляких неприємностей. А ще — вони... частина паркану, який у буквальному розумінні закриває дорогу чужим до двору.
Згенерував і втілив цю ідею в життя своїми руками місцевий майстер, скульптор і художник Микола Мельничук. А розпочалося все з того, що його кум попросив зробити паркан біля дому. Такі замовлення для Миколи не новина, адже працює дизайнером інтер’єрів. Але взявся за це з особливою умовою — зробить все так, як сам вважає за потрібне. Бо й справді, чи багато людей погодилося б, щоб замість огорожі у них були казкові персонажі. Та коли задум було реалізовано, всі були вражені, як вдало ці казкові персонажі вписалися у місцеві реалії життя.
Для самого ж автора такий результат був очікуваним. Придумувати самому, виконувати чужі замовлення — це його робота і непереборне захоплення одночасно. Саме тому, що все робить з великою любов’ю, а своїми персонажами захоплюється, наче дитина, всі вони виходять дуже колоритними і реалістичними. Навіть тоді, коли це міфічні істоти.
Нестандартним художнім мисленням автор відзначався завжди. А коли працював на місцевому заводі кераміки, здобув ще й добрий практичний досвід роботи з різними матеріалами. Хоча через специфіку виробництва вповні розвинути свій талант не мав змоги, тож набував досвід скрізь, де міг, прикрашаючи різні будівлі та двори. Гіпс став улюбленим матеріалом. А ще дедалі більше почав захоплюватися бетоном, який багато хто вважає доволі грубим та примітивним. Для того щоб побачити його тепло і пластичні можливості, треба бути справжнім митцем. Тож і Микола Мельничук довів усім, що бетон — не сірий і холодний, а живий і теплий. Принаймні саме такий вигляд мають зроблені ним скульптури. Ельфи, гноми, лепрекони, усілякі міфічні чоловічки, фантастичні птахи, тварини та рослини — це його улюблені персонажі. Спочатку він довго їх придумує, малює в уяві, потім пробує схопити їх вигляд на папері, і лише після того з’являються веселі й сумні, войовничі й лагідні, безтурботні й вкрай відповідальні чоловічки. Всі вони так чи інакше оселяються разом із людьми — у дворах чи домівках. Або ж облаштовуються біля паркану, як на славутській вулиці. І щоразу підтверджують, що казки і фантазії потрібні не тільки дітям, а й усім нам.
Ірина КОЗАК.
Фото Ірини ОЛІЙНИК.
Хмельницька область.
