Виставка під такою назвою, яка вчора відкрилася в кулуарах Верховної Ради, приурочена до 100-річчя ухвалення закону Української Народної Республіки про перший проект культурної дипломатії — європейські гастролі Української Республіканської Капели і закордонної промоції «Щедрика».
З цією ініціативою виступив Голова Директорії УНР Симон Петлюра, який доручив Музичному відділу Головного управління мистецтв і національної культури УНР на чолі з композитором Кирилом Стеценком та диригентом Олександром Кошицем розробити Закон «Про утворення Української Республіканської Капели».

«25 січня 1919 року на святі 25-літньго ювілею Миколи Вирового С. В. Петлюра, здоровкаючись, сказав: «Олександре Антоновичу! Заберіть з собою Стеценка і приходьте до мене завтра — єсть важливі справи». На аудієнції він сказав: «Через тиждень, щоб була зорганізована для закордонної подорожі Капела, а то — добавив сміючись, — розстріляю», — згадував диригент Української Республіканської Капели Олександр Кошиць.
Голова Верховної Ради Андрій Парубій зазначив, що має за честь відкрити в стінах парламенту виставки, присвячені 100-річчю з часу створення Української Республіканської Капели. «Минулого року ми відзначали сторіччя утворення Української Народної Республіки і згадували про наші військові успіхи і невдачі, про дипломатичні успіхи і невдачі, але ми рідко згадуємо про те, що відродження Української Держави супроводжувалося великим відродженням української культури і українського мистецтва», — сказав він та підкреслив, що саме в той перерід було утворено Українську Республіканську Капелу, тож вікова річниця цієї події була включена Верховною Радою до переліку визначних та пам’ятних дат 2019 року.

Капела на той період започаткувала дуже успішний шлях культурної дипломатії. «Коли, на превеликий жаль, українська дипломатія не змогла вирішити тих питань, які стояли перед Українською Державою, культурна дипломатія досягала успіхів», — сказав А. Парубій та підкреслив, що саме Капела, яка поїхала у велике турне спочатку країнами Європи, а потім Північної та Південної Америки відкрила для всього світу українську культуру, українське мистецтво і для багатьох саму Україну.
Голова парламенту звернув увагу, що велику роль у майбутньому успіху відігравав і уряд, і особисто Симон Петлюра, та процитував лист Голови Директорії УРН, Головного Отамана Симона Петлюри до Капели від 16 вересня 1919 року: «Я багато дуже гарного чув про концерти Ваші й овації чужинців, що випадають на долю Вашу і всього Українського. І з тим більшим почуттям вдячності важка й висока Ваша праця буде записана на сторінках історії нашого Державного й Культурного будівництва. І хоч важкий тернистий шлях до забезпечення щастя нашому многостраждальному Народові, все ж, з тим більшим завзяттям мусимо йти все вперед до ясної цілі його свободи і незалежності. Вже недалеко та хвиля, коли об’єднаними силами досягнемо своєї мети і станемо твердою ногою господарями своєї Землі».
Сто років тому так не сталося. Українські вояки і українські лідери були змушені покинути Українську Державу, але капела продовжувала свою діяльність. Із 1922 року вона вже виступає під назвою Український Національний Хор і гастролює в Південній та Північній Америці, де дає понад 400 концертів. «Українська Республіканська Капела під головуванням Олександра Кошиця всією своєю діяльністю — творчою і організаційною — започаткувала явище сучасної культурної дипломатії. Невичерпна енергія українців навіть після втрати своєї державності продовжувала дивувати світ і власне під час цих турів увесь світ дізнався і полюбив український «Щедрик», — сказав А. Парубій та зауважив, що, на жаль, досі не всі у світі знають про українське походження «Щедрика». Тому наш обов’язок — довести до світу інформацію про те, хто є автором «Щедрика» та хто приніс його у великий світ.
Перший заступник голови Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності Ірина Подоляк висловила сподівання, що українська культура і мистецтво й нині слугуватимуть утвердженню України в світі. «Ми повинні ухвалити чимало нових українських проектів, для яких «Щедрик» і Капела послужать гідним прикладом», — сказала вона.
Голова Комітету Верховної Ради у закордонних справах Ганна Гопко звернула увагу, що в 1919 році Директорія, перебуваючи у вкрай складних умовах, одним з перших рішень створила Українську Республіканську Капелу. «Тоді на всіх фронтах велася боротьба за державність, але було розуміння важливості культурної дипломатії, яка відкривала світу правду про Україну», — зазначила вона та наголосила, що й сьогодні, коли відкривається ця виставка, Україна дає відсіч тому самому ворогові. Вона також нагадала, що саме український парламент відкрив українській пісні шлях до радіоефіру, та закликала й надалі ефективніше задіювати елементи культурної дипломатії.
На стендах виставки експонуються документи з історії світового тріумфального турне (1919—1924 роки) Української Республіканської Капели під керівництвом диригента Олександра Кошиця. Саме завдяки цим державним гастролям світ вперше почув «Щедрика» Миколи Леонтовича, а українська музична культура і державний престиж УНР здобули позитивний резонанс у багатьох країнах (Чехословаччина, Австрія, Швейцарія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Німеччина, Польща, Іспанія, США, Канада, Мексика, Аргентина, Уругвай, Бразилія, Куба). Виступи Української Республіканської Капели руйнували міфи російської пропаганди, яка й тоді стверджувала, що не існує ані українців, ані їхньої культури. Зокрема, королева Бельгії Єлизавета, відвідавши концерт українського хору, сказала: «Вперше таке чую. Мої симпатії на боці українського народу».
Автор та куратор проекту Тіна Пересунько розповіла, що на виставці представлено копії документів з фондів Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, зокрема, Закон УНР про утворення Української Республіканської Капели, постанови про державне фінансування, документи Міністерства закордонних справ, переклади «Щедрика» французькою, англійською та фламандською мовами, які було опубліковано в закордонній пресі, синьо-жовті афіші закордонних концертів українського хору в найпрестижніших концертних залах світу: королівському театрі Ла Монне (Брюссель), театрі Єлисейських полів (Париж), королівському театрі Квінс Хол (Лондон), Карнегі-Холі (Нью-Йорк).
Виступ капели, а через нього й українська культура та державний престиж УНР здобув високу оцінку від світової преси, монарших осіб, президентів, міністрів, академіків, визначних музичних критиків та культурних діячів. Уже після перших виступів директор Музичної академії Відня Фердинанд Льове у листі до Олександра Кошиця писав: «Рідко доводилось мені чути хорове мистецтво таким досконалим щодо звуку, інтонації, ритміки й динаміки. А до того ж Ваші прекрасні народні пісні, їх дійсно майстерне оброблення, і нарешті, але не в останню чергу — Ваш абсолютно вийнятковий провід». Загалом в австрійській пресі було надруковано понад 70 відгуків, і всі вони дуже високо оцінюють «мистецький образ країни» в образі її культурного амбасадора — української пісні у виконанні хорового колективу під орудою Олександра Кошиця. «Культурна зрілість України має стати для світу легітимізацією її політичної незалежності», — цитують австрійську пресу 1919 року автори виставки.
Не менш тріумфальними були виступи Української Республіканської Капели в Парижі. Відомий бельгійський письменник Франц Гелленс 22 січня 1920 року друкуючи у виданні La Meuse французький переклад «Щедрика», зазначає: «Ми, вочевидь, і надалі жили б, не підозрюючи про дивовижну поезію і музику української душі, якби ці люди, що прагнуть мати своє місце під сонцем націй, не відкрили її країнам Європи за посередництвом цієї хорової капели». А газета Ons Vaderland, яка надрукувала «Щедрик» фламандською мовою, підкреслює, що Симон Петлюра знайшов чудовий спосіб подолати західноєвропейське невідання: «Цей воєначальник, який намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, здатний не тільки воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна — країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень. Петлюра інтернаціоналізує українське питання піснею!»
Схожу думку 26 січня 1920 року висловлювала й голландська De Telegraf, яка писала: «Генерал і Президент Симон Петлюра, який послав цей хор в турне по цілому світові, мусить, на нашу думку, при повороті Капели нагородити диригента Кошиця найвищим орденом Української Республіки».
Міністр освіти Мексики Хосе Васконселос, висловлюючи вдячність маестро Кошицю за інтерпретацію мексиканських народних пісень, зазначав, що мексиканський народ ніколи не забуде своїх знаменитих друзів та чекатиме їхнього наступного візиту, а Президент Мексики Альваро Обрегон сказав: «Вперше в житті шкодую, що не маю однієї руки і не можу вам аплодувати».
Після виконання «Щедрика» зі сцени Карнегі-Холу в Нью-Йорку ця незабутня мелодія дуже сподобалась американцям, тож згодом українець за походженням Пітер Вільговський переклав її на англійську і під назвою «Колядка дзвонів» (Carol of the bells) вона зажила новим життям. Сьогодні світ поступово дізнається, що ця найвідоміша різдвяна пісня — український «Щедрик» в обробці музичного генія Миколи Леонтовича.
Виставку підготовлено за підтримки Комітету Верховної Ради з питань культури і духовності в межах науково-просвітницького проекту «Джерелознавчі студії з історії культурної дипломатії України: Світовий тріумф «Щедрика» — 100 років культурної дипломатії України», реалізованого Українським центром культурних досліджень у партнерстві з Центральним державним архівом вищих органів влади та управління України у співпраці з Українським культурним фондом.

Сергій ЛАВРЕНЮК.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.
Більше фото тут