Під такою назвою експонується виставка в Обласному комунальному літературно-меморіальному музеї Юліуша Словацького в Кременці, що на Тернопільщині

«Ялинка прийшла до нас з Європи, а саме з Німеччини, де ще з поганських часів зберігся звичай древніх кельтів прикрашати дерева й шанобливо ставитися до них. Вони вірили, що в гіллі ялини жили духи, що «відповідали» за врожай та добробут. Згодом живуча язичницька традиція, з якою безуспішно боролися, трансформувалася в елемент різдвяних святкувань. За народними віруваннями, вічнозелене дерево було символом усепереможної сили життя», — каже старший науковий працівник музею Олена Гаськевич.
«Перші прикраси були переважно їстівними: яблука, горіхи, солодощі, навіть яйця й картопля. Їхній підбір невипадковий. «Яблука символізували вроду, здоров’я, райський плід; горіхи — добробут та силу; ланцюжки — зміцнення родинних зв’язків; дзвіночки — добру новину, радість; свічка — перемогу над світом темряви; вифлеємська зірка мала осявати життєвий шлях, прісне печиво — образ причастя», — розповідає пані Олена. — За легендою, в один із неврожайних років (1848) склодуви міста Лауша в Тюрінгії виготовили першу скляну кульку, що мала замінити яблуко. Замінник одразу ж набув популярності і започаткував масове виробництво скляних ялинкових прикрас, а їхній асортимент швидко розширювався: це фігурки, ангели, феї, ліхтарики».
Дані, зібрані працівниками музею, свідчать, що різдвяна ялинка з’явилася на Волині лише в середині ХІХ ст. Спочатку це були проєвропейські аристократичні родини. Але цей атрибут стрімко «демократизувався», проникаючи у всі верстви суспільства. Окрім скла, з’являються прикраси з вати, тканини, пап’є-маше. На початку ХХ ст. популярним стає «дрезденський картонаж» — пласкі іграшки із двох половинок тонкого картону. До Другої світової війни скляні іграшки були дуже дорогими і доступними далеко не всім. Продавалися вони, зазвичай, у магазинах поряд із предметами розкоші чи творами мистецтва. Компромісним варіантом був «напівфабрикат». Наприклад, порцелянова голівка ангела, до якої прикріплювалося самостійно виготовлене вбрання. Переважну більшість прикрас виготовляли власноруч: паперові ланцюжки, ліхтарики, витинанки, голівки клоунів з яєчної шкаралупи і паперу; загорнуті у фольгу горіхи, воскові свічечки. У селах домінували їстівні прикраси — ті самі яблука, горіхи, печиво, а також гілочки калини, клаптики вати, що символізували сніг. Вигляд ялинки змінювався залежно від моди, настроїв суспільства, зміни державного ладу та ідеології.
«Після «золотого вересня» у 1939 році приголомшені кременчани були свідками того, як вифлеємські зірки змінювалися на кремлівські, Святий Миколай трансформувався на Діда Мороза, замість безідейних анімалістичних фігурок — агресивна тематична агітація: на ялинках з’являлися зображення будьонівців, піонерів, інша радянська символіка. Старожили згадують, що були й прикраси із зображеннями членів політбюро. Однак цей тренд виявився нестійким. Вішати «вождів народу», хай і на ялинку, було небезпечно, — продовжує Олена Гаськевич. — У роки Другої світової війни — солдати, танки, парашутисти, зроблені з вати, бинтів, дроту. У голодні післявоєнні роки в тематиці скляних іграшок, які ставали дедалі доступнішими, домінувала їстівна тематика — фрукти-овочі, ягоди; в епоху тотального дефіциту — предмети побуту: чайники, самовари, лампи. За хрущовських часів популярною була сільськогосподарська тематика — хто ж не пам’ятає золотаво-зелену кукурудзу!»
Новорічна ялинка жваво реагувала на всі прояви життя суспільства — політ людини в космос, спортивні досягнення, новинки мультиплікації та кіно. «Так, після виходу в прокат фільму «Цирк» ялинки поповнилися скляними негренятами, а зображення годинника поширилося після перегляду «Карнавальної ночі». На гіллі новорічної ялинки оживали герої мультиків — Карлсони, Умки, Вінні-Пухи, персонажі народних казок та казок Андерсена, Гофмана, засніжені хатки, фігурки в національних костюмах. У 1950-х дуже популярними були скляні намиста. Справжньою подією стала поява в 1960-х електричних гірлянд і дощику з фольги. 1990-ті та початок 2000-х ознаменувалися в історії ялинкових прикрас лавиною різноманітних різнобарвних прикрас переважно китайського виробництва, що заполонили новорічний ринок. В оздобленні ялинок (яке, з огляду на ціну, знову стало предметом розкоші) домінував західний стиль, що полягав у підборі колірної гами. Дуже популярним стало монохромне оздоблення.
Ці тенденції і тепер є актуальними, однак дедалі більше відчувається інтерес до справжнього мистецтва, що полягає, передусім, у поверненні до народних традицій. У Кременецькому музеї Юліуша Словацького зібрано кілька сотень ялинкових прикрас. Багато з них — дарунки кременецьких родин, для яких вони були майже сімейними реліквіями. Щороку, у переддень свят, ці іграшки оживають. Вони вмощуються на гілках ялинки й чекають у гості своїх господарів і тих, хто любить свято. Кожен із відвідувачів, до 22 січня — поки триває експозиція, може відшукати тут свою улюблену іграшку. Адже «ретроялинка» є спогадом про дитинство, коли новорічне дійство було сповнене таємничості, чогось невідомо-прекрасного... Очікування дива.

Тернопільська область.