Львівщина несподівано збільшила імпорт товарів з Росії

На четвертому році російсько-української війни Львівська область у 2018-му збільшила імпорт товарів з Російської Федерації майже у шість разів і отримала продукції на суму 172 млн дол. США. Після оприлюднення цієї інформації голова ОДА Олег Синютка заявив, що торгівля з окупантом є небезпечною для держави, і люди повинні отримати з того приводу публічну відповідь. Область має знати своїх «героїв». Що приховується за цією тенденцією?

Трохи статистики

За дев’ять місяців від’ємне сальдо у торгівлі з Росією становило 141 млн доларів — про це свідчить інформація Головного управління статистики у Львівській області. Північному сусіду наші львівські виробники змогли продати продукції на 30 млн доларів. Ще три роки тому картина була зовсім іншою. Львівщина експортувала товарів на 39,3 млн доларів, а імпортувала — на 30 млн доларів.
Регіон торгує з 76 країнами. Після Польщі, Китаю, Німеччини, Росія на — четвертій сходинці.
Що Львівська область закуповувала в Росії? Згідно з інформацією управління статистики, за перше півріччя імпортували найбільше нафтопродуктів, на суму 68,9 млн доларів США. На другій сходинці — папір, маса з деревини, друкована продукція (3,3 млн дол.), на третьому — добрива та побутова хімія (1,7 млн дол.)
Ще імпортували текстиль, вироби з гіпсу та цементу, електротехнічне обладнання і навіть сіль та сірку.
Львівські видавничі комплекси привозять газетний папір. Тільки один із них за три роки імпортував паперу на 100 млн грн. Найчастіше їхніми партнерами виступають зарубіжні компанії, які закуповують товари в Росії, а потім перепродають в Україні. Після закриття Жидачівського паперового комбінату більшість видавництв подалися до нашого північного сусіда. І коли їх запитують, чому ви це робите, то у відповідь чути: «Це все одно, що Україна за реверсом купує російський газ у Словаччині».
Майже на 120 млн грн завезла виробів зі скла — частин електричних ізоляторів Львівська ізоляторна компанія, засновником якої виступає громадянин Росії. Це підприємство кооперується з Южно-Уральським арматурно-ізоляторним заводом. Львівська компанія свого часу переживала важкі часи: спад виробництва, безробіття. Не знайшлося свого інвестора — і прийшов чужий.
Львівське дочірнє підприємство «Савсервіс Карпати», що входить у систему ТОВ «Проктер енд Гембл Україна» (Київ), імпортує побутову хімію. Згідно зі статистичними даними, обсяг імпорту за три роки становив понад 70 млн грн.
Чого тільки не привозять з Росії наші підприємства. Дослідно-механічний завод з Нового Роздолу — залізничні вагони, що були у користуванні, та запчастини до них. Якщо позаторік на 2,7 млн грн, то в 2018-му — на 22,3 млн грн.
Але, як свідчить статистика, Росія і надалі для нас залишається сировинним придатком і великою бензозаправкою, бо левова частина імпорту — нафтопродукти. Імпорт іншої продукції не є критичним і небезпечним. Звичайно, можна зрозуміти і львів’ян, які хочуть якомога скоріше розірвати всі узи з північним сусідом. Але де брати нафтопродукти. Дрогобицький нафтопереробний завод давним-давно прикрили, а він займав понад 20% економіки Львівщини. 

Що продаємо?

У старі радянські часи майже все виробництво Львівщини було зав’язане на підприємства, які знаходилися на території Російської Федерації. Військово-промисловий комплекс, приладобудування — на 100%. У Львові виготовляли окремі запчастини чи модулі, а вся технічна документація на вироби знаходилася в Росії. Що говорити, коли Львівський автобусний завод кооперувався з 600-ма радянськими підприємствами, хоч усі необхідні складові можна було виробляти в Україні. Це була політика тоталітарної держави — пов’язати всіх нерозривними узами.
У Львові були зосереджені з два десятки великих виробничих об’єднань. Тільки в приладобудуванні працювало понад 100 тисяч осіб. Ці великі підприємства з гордістю називали «китами радянської економіки». І більшість із них з приходом ринкової економіки задихнулися і відійшли в небуття. Без Держплану, який визначав, кому і скільки виробити, вони не витримали конкуренції.
За роки незалежності з’явилися сотні нових підприємств, які представляють малий і середній бізнес. Вони швидко реагують на ринкову політику і виживають в умовах конкуренції. Це добре видно на прикладі тих десятків підприємств, які продають свої товари в Росію.
Червоноградський завод металоконструкцій експортує до Москви металоконструкції з чорних металів. І продає свою продукцію за валюту. За три роки заробив понад сім млн доларів США.
Майже на таку само суму продало москвичам дерев’яних соснових вікон львівське ТОВ «Факро».
Не можуть росіяни обійтися без львівської інжинірингової фірми «Теплоелектропроект», яка проектує об’єкти енергетики, зокрема й для атомних станцій.
Львівський хімічний завод, який в старі часи виробляв складові ракетного палива, нині експортує високоякісні газові суміші.
За 28 років економіка регіону кардинально переорієнтувалася на інші ринки, особливо останніми роками, коли росіяни почали ставити штучні перепони. Таких темпів, мабуть, не знала жодна країна світу.
Близькість до кордону з ЕС визначала стратегічний напрям зовнішньоекономічної діяльності Львівської області. Ринок Євросоюзу став найбільш перспективним — сюди спрямовується майже 80% продукції. Існуючі ще економічні зв’язки з Росією погоди не роблять — це скоріше атавізми минулого.

Картинка на фоні заводу «братнього» інвестора

Що таке російська економіка, Львів нині бачить щодня на прикладі Автобусного заводу, контрольний пакет акцій якого під час масової приватизації придбав російський інвестор. Завод свого часу був гордістю СРСР, а львівські автобуси заполонили одну шосту суші. До кабінету директора шикувалися черги, щоб придбати ЛАЗ.
Нині на Львівському автобусному заводі можна знімати фільми жахів або картинки з натури про бомбардування міста. Цехи розвалені, дахи заростають бур’янами (на знімку).

На території підприємства появилися магазини, шинки і житлові будинки.
Довгі роки робітники страйкували, вимагали роботи і гідних зарплат, а потім махнули рукою. Про автобуси ЛАЗ нині мало хто згадує.
Колись на весь Союз гриміли два підприємства — ЛАЗ і «Електрон». Щодо «Електрону», то цей концерн процвітає і частково зайняв нішу ЛАЗу. «Електрон» випускає автобуси, трамваї, тролейбуси, електробуси. Це приклад того, як українське підприємство завдяки успішній команді українських фахівців зуміло переорієнтуватися на ринкові рейки і зайняти нову нішу. Є ще німецьке підприємство із зарубіжними інвестиціями, яке дало фору російському інвестору. Це завод «Леоні» у Стрию, в який німці вклали майже 100 млн євро інвестицій. Підприємство успішне, на ньому працює мало не сім тисяч робітників. Висока культура виробництва, порядок й ідеальна чистота. Людей довозять на роботу з кількох районів. І все збудувало у чистому полі — з нуля.
На прикладі ЛАЗу росіяни продемонстрували українцям, що з північним сусідом не можна мати справу. І це найкраща агітація, чому українські підприємства повинні наввипередки втікати від Росії. І це теж одна з причини, чому у Львові так гостро постала тема торгівлі з північним сусідом.
Богдан КУШНІР.
Львів.

Довідково

Протягом останніх двох років на Львівщині намітилося зростання темпів промислового виробництва. Порівняно з 2014 роком — на 3,3%. Заробітна плата зросла на 13,1%, а експорт товарів — на 20%.
За інформацією Головного управління статистики, експорт товарів у країни Європейського Союзу становить 80,8% від загального балансу, а імпорт — 64%. Головними партнерами були Польща, Німеччина, Чехія та Данія. У структурі експорту переважало електротехнічне обладнання — 26,5%, меблі — 13,3%, деревина і вироби з неї — 10,4%.
Основну частину імпорту становили електротехнічне обладнання та запчастини (12,5%), нафтопродукти та її перегонка (9,6%), механічне обладнання (8,7%), пластмаси та полімерні матеріали (6,9%). У першому півріччі 2018-го позитивне сальдо зовнішньої торгівлі становило 241,9 млн дол. США.