Чи буває щось принизливіше, ніж бідність, безгрошів’я, крихітні пенсії, котрі обмежують людей практично в усьому? Буває.
І це — черги. Цілі покоління стояли в них годинами за палкою ковбаси і банкою зеленого горошку до свят. За імпортними чоботами і одягом. Місяцями — за місцем в дитсадку чи пільговою путівкою до санаторію. Роками — щоб встановити телефон чи придбати машину. Десятиліттями — за новою квартирою.
Здавалося, тепер усе це вже історія. Давно щез дефіцит продуктів і товарів. Не проблема придбати нерухомість — були б гроші. Сучасний мобільний світ та електронне врядування дають змогу буквально в одну мить робити і навіть отримувати будь-які замовлення.
Усе змінилося. А черги залишилися. Іншим став об’єкт, до якого вони вишиковуються. Але нікуди не поділося те приниження і усвідомлення своєї повної безпорадності і безвиході, яке завжди відчуває людина у черзі. 

Щоб почути все, що думають люди про черги і тих, хто змусив стояти в них, варто було цими зимовими днями прийти до Хмельницького управління праці та соціального захисту населення. Буквально сотні людей похилого віку заполонили не тільки всі коридори, вільні місця і навіть сходи у приміщенні, а розтягнулися довгим «хвостом» ще й на вулиці. Може видатись дивним, але значна частина з них навіть толком не знала, для чого притупцьовують кілька годин на морозі. Уже стоячи, всі разом виробляли своє пояснення: мовляв, у місті вводять електронний квиток для пільгового проїзду у транспорті, і якщо не зареєструєшся в управлінні, то й не отримаєш його. А без такого квитка далеко не заїдеш, бо пенсії не вистачить...
Коли черги стареньких мали вже просто непристойний вигляд, а обурення почало ширитися серед містян, працівники служби тільки стенули плечима: про жодні електронні квитки наразі не йдеться. А робота з впорядкування Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, триває. Утім, це не терміново для пільговиків. Хто і для чого розповсюдив усілякі чутки — невідомо.
Згодом заспокоювати пенсіонерів взялися не тільки в управлінні, а й у міськраді, повідомивши на офіційному сайті, що поспішати не варто, зареєструватися можна буде впродовж трьох місяців у зручний час, причому не лише в управлінні, а й у його філіях.
А щодо е-квитка у вигляді персональних карток, то поки що за це ще ніхто й не брався. Коли розпочнуть виготовляти, тоді й повідомлять про порядок видачі та терміни подання документів до органів праці та соціального захисту.
Ось так ажіотаж начебто зняли. Та пам’ятаєте, як у старому анекдоті: осад усе-таки залишився. Непросто осад, а ще й образа в тих, хто відстояв у черзі. І тривога в тих, на кого вона може чекати протягом наступних трьох місяців.
Бо для багатьох так і залишилося незрозумілим, для чого брати паспорт, ідентифікаційний код, пенсійне посвідчення, робити їх копії, йти в службу соцзахисту, аби там пільговиків та пенсіонерів занесли в єдиний реєстр.
Хіба їх і так немає в списках, адже роками користуються своїми пільгами? Чи всі новації стосуються лише «нових» пенсіонерів і пільговиків? Чи є необхідність ще і ще приносити згадані копії документів (наче цих даних немає у відповідних органах), щоб отримати е-квиток? А якщо не прийдеш протягом трьох місяців, то тебе викреслять із того списку?..
Старенькі бояться, щоб їх укотре «не кинули», не надурили, не забули про них. А тому і готові стояти годинами чи на морозі, чи в задушливих коридорах, щоб не втратити свої копійчані пільги. Бо для них вони життєво важливі.

Не хочеш чекати — плати

Молоде покоління з легкістю довіряється електронному врядуванню. Адже дедалі більше державних служб повідомляють про можливість електронної реєстрації і дистанційного отримання послуг. Та віриш цьому доти, доки не наштовхнешся на реалії, котрі все одно поставлять тебе в чергу.
Шукати прикладу довго не довелося. Варто було лише зареєструватися в Хмельницькому ЦНАПі для отримання біометричного паспорта. Точніше — спробувати. Бо офіційна сторінка так і не видала жодного вільного вікна.
Усе з’ясувалося безпосередньо в ЦНАПі, де повідомили, що для е-реєстрації передбачено лише п’ять талонів. Оскільки електронна сторінка оновлюється о 12-й ночі, тоді й варто спробувати зареєструватися.
Зробити це практично неможливо, бо кількість охочих значно більша від згаданої цифри, тому виграє тільки той, хто має миттєву реакцію і натисне на кнопку в першу секунду оновлення сторінки. Що робити решті? Усе просто: можна зареєструватись і отримати талончик із зазначеною годиною прийому на місці. Але... Таких талончиків видають лише шість (!) на день. Виходить, варто прийти за кілька годин раніше до відкриття центру, стати в «живу» чергу і випередити конкурентів.
Після такої відповіді чомусь згадалися «щасливі» часи кількарічної давнини, коли протягом місяця треба було двічі на тиждень ходити до паспортного столу, щоб там відмітитись у списку черговиків. Якщо не пропустиш перекличку, то врешті-решт потрапиш у список щасливчиків, котрим призначений певний день. Ну а там уже години дві-три в черзі і все — документи здав.
Ось де все зрозуміло. А як докричатися до е-реєстрації?
Злукавлю, коли скажу, що в ЦНАПі не підказали вихід: звернутися до паспортного сервісу, на логотипі якого зазначено: «Державне підприємство «Документ».
Справді, тамтешній сервіс просто вразив: жодних тобі черг, адміністратор зустрічає на порозі, сам робить копії документів, все роз’яснює, люб’язно проводить до потрібного кабінету...
Відразу подумалося: «Адже  можна навести лад і в бюрократичній службі». Та все зіпсувала одна «дрібничка». У ЦНАПі виготовлення паспорта залежно від терміновості коштує 557—810 гривень. А в паспортному сервісі відповідно 957—1210 гривень. Відчуваєте різницю? Співставляючи цифри, навіть не беруся аналізувати чи дошуковуватись причин, чому в одному місці — п’ять талонів на добу, в другому — все вдвічі дорожче. Можете порозмірковувати на цю тему самостійно.

Чи переможуть диваки?

Хочеться вірити, колись ми здолаємо черги. Та поки що в боротьбі за краще нове перемогу отримує нестерпне старе. Як відбувається ця боротьба, довелося спостерігати на прийомі до сімейного лікаря. Коли я запитала в молодого чоловіка, котрий уже сидів під дверима кабінету, чи він останній у черзі, він сказав, що за електронним записом йому ще чекати години півтори. Після цієї розмови до лікаря зайшло четверо пацієнтів з «живої» черги. Потім прийшов чоловік, котрому в реєстратурі видали талончик на час, котрий минув хвилин сорок тому. Потім закінчилася вся черга, а молодий чоловік усе сидів і чекав на призначений час. 
Усі, хто заходив до лікаря, тихенько посміхалися. А як же, вони виявилися спритнішими і перехитрували чергу, а головне — того простака з талончиком. Мене ж підштовхнула журналістська цікавість і я запитала, чому не пішов на прийом раніше. «З когось же повинен розпочинатися порядок, — відповів юнак. — А потім усі звикнуть. І всім буде зручно».
Як би нам усім цього хотілося. Але чому тоді цей хлопчина має вигляд такого дивака?

Хмельницький.