Із дією безвізу багато українців подалися на заробітки в Європу. На жаль, переважна більшість із тих, хто має вищу освіту, працюють на чужині як обслуга: на будовах, доглядають немічних людей... І все ж є винятки. Про такий хочу розповісти.

Володимир Родін (у центрі) з колегами із дослідницької групи.

 

Віктор Родін (ліворуч) вітає короля Нідерландів, який відвідав їхній університет навесні минулого року.

Фото із сімейного архіву Родіних.

Цьогорічні Різдвяні свята для головного редактора Дубровицької районної газети Людмили Володимирівни Родіної були дуже радісними, бо додому в село Орв’яниця, що в Дубровицькому районі на Рівненщині, де вона мешкає, з-за кордону приїхали її сини-близнюки Володимир і Віктор. Так збіглося, що у мами був день народження, тож Володимир, який дуже смачно готує, спік для неї святковий медівник.

Жінка справді на те заслужила, бо після смерті чоловіка сама піднімала на ноги, вчила синів, яким у березні виповниться по двадцять п’ять років. Дні народження діти святкуватимуть далеко від дому. Тому, коли вони переступили поріг рідної домівки, мама старалася кожну хвилину використати для спілкування з ними. Бо коли ще побачаться?

Володя і Вітя Родіни з дитинства росли допитливими: багато читали, цікавились історією, наукою, тож із ними можна поспілкуватися на будь-які теми. Людмила Володимирівна теж сприяла їх розвитку, пишалася, коли обоє синів із золотими медалями закінчили Дубровицький ліцей (клас фізико-математичного профілю), з червоними дипломами — Національний університет імені Тараса Шевченка.

Після четвертого курсу університету майбутні фізики брати Родіни пройшли стажування у Франції, де добре себе зарекомендували. Здібних юнаків запримітили і коли вони навчалися в магістратурі та співпрацювали з німецьким науково-дослідним інститутом. Після закінчення вишу надіслали свої резюме в Європейський центр ядерних досліджень. Володимир нині працює у фізичній лабораторії Ліверпульського університету в Англії, Віктор навчається в аспірантурі університету міста Гронінген у Нідерландах, одночасно працює в науково-дослідному інституті, тож має грошове забезпечення.

— Володимир і Віктор, звичайно ж, як усі близнюки, дуже дружать між собою, тому обоє спочатку подали резюме до Ліверпульського університету. Однак те, що брати як дві краплі води схожі між собою, зіграло не на їх користь — Віктору відмовили, пояснивши Володі, що, мовляв, навіщо підстраховуватись і двічі подавати резюме. Яке ж було їх здивування схожістю, коли Володимир і Віктор прийшли до університету разом: спочатку навіть не зрозуміли, що резюме подавали близнюки, — розповіла про випадок із життя синів їх мама.

Людмила Родіна переказала те, що розповіли їй сини, коли гостювали вдома:

— Володя каже, що наші стилі життя дуже відрізняються — у їхньому колективі вихідці з різних країн, толерантно ставляться до різних культур. Щоп’ятниці після роботи їх дослідницька група збирається на вечори, кожен розповідає про свою країну, її звичаї, культуру, частують національними стравами, приготовленими власноруч. Володимир пройшов студентське життя в гуртожитку, тому вміє добре куховарити. Сподіваюсь, що колегам смакували його страви.

— Англія видає візи володарям грантів (а мої сини їх мають) на три роки, але вона підтверджується лише після того, як за тридцять днів ти зумієш знайти місце роботи, проживання, відкрити в їхній країні банківський рахунок, — продовжує жінка. —

Цікаво, що ні у Ліверпулі, ні в Нідерландах за найм житла не платять готівкою — тільки банківською карткою. До речі, молоко у Нідерландах дешевше, ніж в Україні, і смачніше, м’ясо — на рівні наших цін. Люди, які мають час, стежать за акціями у супермаркетах і в такий спосіб економлять. А ось у Ліверпулі м’ясо дешевше, ніж у нас: чим більшу кількість його купуєш, тим дешевше, вигідно одразу купувати три кілограми — про запас. Віктор розповів, що у його містечку можна пристойно прохарчуватися і за 250 євро на місяць, якщо, звичайно ж, не купувати делікатеси. Квартира (вона комфортабельна, з усіма вигодами і побутовою технікою) йому обходиться у 320 євро на місяць, тоді як за гуртожиток у Гронінгені довелося б викласти 600 євро. Тому всі іноземці, які їдуть в Нідерланди на навчання, починають шукати наймане житло заздалегідь до виїзду зі своєї країни. А ось Володя наймає кімнату в котеджі, де у нього за сусідів ще троє людей, умови проживання там цілком комфортні.

Вітя розповідав, що для студентів у Нідерландах навчання організоване так, що у них є умови для підробітку, щоб платити і за навчання, і за житло.

Мамі Віктор розповів, що у Гронінгені є потужна українська діаспора (проживає близько двох сотень українців), греко-католицька церква, дитяча українська школа. Українці дуже активні, спілкуються між собою, організовуючи різні заходи. Скажімо, на Водохреща провели фестиваль вареників, концерти української музики...

Одне слово, брати-близнюки Володимир і Віктор Родіни з Рівненського Полісся займаються наукою в європейських науково-дослідних інститутах, подають великі надії. Хто знає, можливо, вони колись досягнуть у ній таких висот, як досяг висот свого часу їх земляк Георгій Харпак (Жорж Шарпак). Він народився 8 березня 1924 року в місті Дубровиці, з батьками емігрував у Францію, у 1992-му став лауреатом Нобелівської премії з фізики — за розвиток нових детекторів елементарних частинок, винахід так званих «камер Шарпака». Адже є у тому щось знакове, що і вчений, і брати-фізики народилися у березні, та й цифри у роках їх народження схожі. А головне — юні вчені мають бажання працювати, вчитися, вдосконалюватись.