На знімку: «Малиш», «Козачок», «Десна», «Злий».
Запитую в бійців 93-ї бригади «Холодний Яр» (вони вже більше місяця знову на передовій) на взводному опорному пункті в районі Верхньоторецького:
— Як вам війна, хлопці?
— Нині вже не війна, а служба, — відповідає заступник командира БМП, механік-водій із позивним «Козачок». — Стрілкотня постійно з того боку. Але побут у нас облаштований, щотижня привозять продукти. Моя зарплата 9100 гривень, ще плюс 10 тисяч бойових щомісяця.
На позиції «Веселка» командир взводу Микита розповідає, що зазвичай із того боку відкривають вогонь увечері. А зараз іще й туман, тому прострілюють посадки. Окупанти чомусь люблять влаштовувати «фестивалі» на церковні свята. Так було 6, 7, 19 січня.
— Перекрикуємося. «Аллах акбар!» — кричать нам, а ми у відповідь включаємо Гімн України. Під час обстрілів доповідаю нагору, нам дають чи не дають команду на відповідь, — продовжує Микита. Він на війні з 2014 року.
На спостережному пункті в бліндажі — солдат «Жан». Служить два роки в 93-й. Влітку вже був у районі Волновахи. Це його друга ротація у зону бойових дій. Удома чекають сестра і брат. Батьків немає.
Командир взводу із позивним «Малиш», який з 2014 року встиг повоювати на більшій частині фронту, показує мені тимчасові помешкання бійців, поки ті збираються в лазню.
Верхньоторецьке (Донецька область), зона ООС, 93-я бригада «Холодний Яр».
Олександр КЛИМЕНКО.
Фото автора.
