Пропозиції до заяви Річних зборів Асоціації народних депутатів України від 24 січня 2014 року

І

Що треба нам усім разом зробити зараз?!

Сказати один одному правду, не ображатися, визнати помилки та об’єднатися так, як у 1990 році, коли була ухвалена Декларація про державний суверенітет України і створена нова правова система незалежної країни. Врахувати практичний і науковий досвід України 1989—1991 років про мирне правове становлення незалежності України виваженими діями в межах деклараційно-конституційного поля.

Допустимі межі правового поля — це найперше сторонам протистояння діяти на основі Декларації і Конституції України, сконцентрувавши взаємні вимоги на перемовинах про умови приведення до відповідності Основного Закону з Декларацією, яка відображає волю народу на референдумах.

Річним зборам прийняти звернення до всіх гілок влади під назвою Звернення учасників Річних зборів Асоціації народних депутатів України до громадян, гілок державної влади і ГО «Майдан» про переговори замість насилля в боротьбі політичних сил за владу.

ІІ

Звернення Асоціації направити:

1) Верховній Раді України, Президенту України, Конституційному і Верховному судам України про вжиття заходів із встановлення мирного діалогу між громадянами України і представниками державної влади;

2) до відомих авторитетних засобів масової інформації України;

3) із пропозицією до Національної академії наук України провести 30—31 січня 2014 року в Українському домі науково-практичну конференцію на тему: «Незалежність України: права і свободи громадян, статус суспільства та формування правової держави». Запросити для участі в конференції представників інших наукових та освітніх навчальних закладів і представників від усіх гілок влади України;

4) внести пропозицію Кабінету Міністрів України профінансувати заходи і забезпечення умов проведення науково-практичної конференції та широкого висвітлення її роботи всіма засобами масової інформації.

Вступ

Найтривожніша проблема України — зупинити насилля! Події в Україні загрожують перерости в кроваві сутички в боротьбі за владу. Накопичений за рахунок народу капітал політичними силами, з одного боку, та зубожіння людей — з другого, поглибили протистояння влади і громадян. Нинішня небезпека — це зародження етапу громадянської війни.

Політично спротив майданів вже став традиційним продовженням мирної боротьби народу з президентською узурпацією влади народу. 

Підступну узурпацію влади розпочав Кравчук після президентських виборів: спочатку він отримав додаткові економічні повноваження, потім із Плющем знехтував Декларацією про державний суверенітет України, а насправді — Декларацією народовладдя, замінивши День незалежності України та проігнорувавши норму Декларації, що цей історичний документ є основою нової Конституції. Далі була видумана державна рада. І завершив тим, що антиконституційно з Плющем весною 1994 року позбавили повноважень Верховну Раду України. Народ пізнав, ким є Кравчук як партійний узурпатор нищення демократії. Повторно його не обрали.

Проте закладена інфекційна гангрена президентського тоталітаризму як способу узурпації влади була завершена режимом Кучми: це так званий «конституційний договір», корупція та вбивства (Гонгадзе, Кирпи, Кравченка). Участь у політичному спектаклі з «конституційним договором» узяв й інший претендент на президентську владу — Олександр Мороз — аматор, за його власним визнанням. Наслідки цього тандема у правовому невігластві й нині не може вистраждати та позбавитися як від чуми наш волелюбний народ. Ось чому нинішні події проти влади — це роками сформований політико-правовий абсурд, якого не знала історія України.

Приклади. 

Народ України в особі гетьманів та козацької старшини з 1654-го по 1807 рік, або протягом 143 років, обстоював національну демократію. 

Царське самодержавство так і не змогло позбавити народ користуватися своїми звичаями і традиціями. Мудрість та історичну зрілість народ виявив у 1989—1990 роках, підтримавши альтернативний проект закону України про вибори органів народовладдя внесенням змін на його основі у виборче право й успішним проведенням виборів народних депутатів України всіх рівнів 

4 березня 1990 року. Було не тільки об’єднано весь народ, а й мирно змінена правова та політична ситуація на основі прийнятої Декларації про державний суверенітет України.

Усім громадянам і нам як народним депутатам України, які заклали правову основу демократичного розвитку України, необхідно усвідомити, що сучасна ситуація не тільки тривожна, а й особливо небезпечна перетворенням у жорстоку громадянську війну. Для мирного вирішення створеного протистояння громадян і влади потрібна основа єдності всіх прогресивних сил незалежно від політичних поглядів. Такий об’єднавчий документ існує — це прийнята конституційною більшістю 16 липня 1990 року Декларація про державний суверенітет України, що докорінно стабілізувала країну, отримала підтримку абсолютної більшості народу.

На основі Декларації Верховна Рада України своєчасно створила міцну логічно вибудовану надійну деклараційно-конституційну правову систему, яка стала основою захисту України під час організованого ДКНС 18—21 серпня 1991 року, а прийнятий на надзвичайній сесії парламенту 24 серпня 1991 року Акт проголошення незалежності України доповнив таку правову систему закріпленням норми «здійснюючи Декларацію про державний суверенітет України». Завдяки спільним діям народ України зберіг і відстояв незалежність України у ті складні часи.

Роль Декларації в становленні народовладдя

(детальний виклад в газеті Голос України: 15.01.2010 р. і 23.02.2012 р.)

Наскільки демократично й ефективно на основі Декларації діяла парламентська форма правління, засвідчують такі конкретні факти:

— постанова Верховної Ради України «Про День проголошення незалежності Української РСР» (Відомості Верховної Ради України. 1990. №31. ст. 430);

— постанова Верховної Ради України «Про проходження строкової військової служби громадянами Української РСР та використання працівників правоохоронних органів республіки за її межами» (Відомості Верховної Ради України. 1990. №33. ст. 459);

— Закон України «Про економічну самостійність Української РСР» (Відомості Верховної Ради України. 1990. №34. ст. 500);

— Закон України «Про зміни і доповнення Конституції (Основного Закону) Української РСР» (Відомості Верховної Ради України. 1990. №45. ст. 606);

— постанова Верховної Ради України «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері відносин з радянськими республіками» (Відомості Верховної Ради України. 1990. №46. ст. 611);

— Земельний кодекс України (18 грудня 1990 року), постанова Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Земельного кодексу...» (Відомості Верховної Ради України. 1991. №10. ст. 99);

— постанова Верховної Ради України «Про реалізацію Декларації про державний суверенітет України у сфері зовнішніх відносин» (Відомості Верховної Ради України. 1991. №5. ст. 25);

— постанова Верховної Ради України «Про основні напрями економічного і соціального розвитку Української РСР на 1991 рік» (Відомості Верховної Ради України. 1990. №5. ст. 22).

Засади конституційного ладу: правда і міфи політики

До того часу, поки діяла Декларація і на її основі формувалася правова система України, керівники партноменклатурного альянсу погоджувалися, витримували паузу і потаємно готували свій сценарій конституційного ладу України. Це засвідчують документи:

— постанова Верховної Ради України «Про Концепцію нової Конституції Української РСР» від 22 травня 1991 року №1056-ХІІ. П. 2: «Опублікувати Концепцію нової Конституції...» (Відомості Верховної Ради України. 1991. №26. ст. 302);

— постанова Верховної Ради України «Про Концепцію нової Конституції Української РСР» від 19 червня 1991 р. №1213-ХІІ, в якій чітко закріплено:

п. 1: «Схвалити Концепцію нової Конституції України»;

п. 2: «Опублікувати Концепцію нової Конституції... в пресі»;

п. 3: «Доручити Комісії по розробці нової Конституції... на основі Концепції підготувати проект нової Конституції... і подати його на розгляд четвертої сесії Верховної Ради...» (Відомості Верховної Ради України. 1991. № 26. ст. 302);

— зміст Концепції нової Конституції України, через принципи якої яскраво пробивається світло на постаті та дії керівників держави і відкривається їх лицемірство у політичних згодах та протилежні за змістом внутрішні наміри і протиправні дії, щоб не реалізувати Декларацію, а саме:

перше: на словах погоджуються з головною вимогою Декларації як основою нової Конституції України, визнають «Загальнометодологічні принципи Концепції» і закріпленим її основоположним принципом: «Нова Конституція Республіки має ґрунтуватися на Декларації... закріпити, розвивати і конкретизувати її положення». А фактично, проти!;

друге: названі лицеміри погодилися й із принципом, що «Через всю Конституцію мають бути проведені ідеали правової держави». Де вона?;

третє: народні депутати і Верховна Рада України ХІІ (І) скликання можуть прозвітувати за виконання принципу: «В центрі уваги нової Конституції має бути людина як найвища соціальна цінність, її права і свободи та їх гарантії». Якими аргументами своїх звітів можуть виправдати ті депутати і президенти, які виключили Декларацію з нині діючої Конституції та підступно вчинили практичну зміну конституційного ладу?;

четверте: в ухваленій парламентом Концепції закріплено принцип про те, що «Основним об’єктом конституційного регулювання є відносини між громадянином, державою і суспільством». У Концепції визначено окремі розділи: ІІ — «Права людини і громадянина» (глави 1—5) та розділ ІІІ — «Громадянське суспільство і держава» (глави 6—14, або дев’ять глав). У розробленому проекті нової Конституції України цілеспрямовано було залишено з 14 глав лише одну, що мала назву «Суспільство і держава», з восьми статей, але і ті, як і Декларація, були виключені при прийнятті Конституції 28 червня 1996 року. Вдумайтесь аматори і деякі члени так званої тієї «народної ради», як підло вас використали. Ви знаєте як саме і ким саме! А після на вулицях і майданах знов кричали: «Україна без Кучми!», хоча разом із Кравчуком і Кучмою, яким вірно служили, відкрили проти волі народу України шлях до тоталітаризму. За те політичне фарисейство тепер громадяни вже платять кров’ю і життям. 

Нині народ у смертельно важких умовах формує те суспільство, система якого закріплена в Декларації та Концепції Конституції, але була знищена;

п’яте: якщо на словах є віртуози у змаганнях заперечувати, що це не вони знехтували волею народу і затоптували Декларацію, то від власних підписів у кількості 228 депутатів відмовитися неможливо, а саме така юридично безграмотна тодішня так звана «народна рада» поставила підписи про розпуск Верховної Ради України ХІІ скликання. Хоча депутати були обрані згідно з Конституцією України на п’ятирічний термін, і вже в 1994 році була реальна можливість прийняти нову Конституцію України на основі Декларації, що не призвело б до нинішньої небезпечної ситуації.

Законотворча і законопроектна діяльність

На жаль, у сучасній ситуації прийняті 16 січня 2014 року закони з порушенням Регламенту Верховної Ради України зіграли протилежну порівняно з 1989—1991 роками роль і загострили ситуацію в державі та суспільстві. Виявилися суттєві суперечності в існуючій системі влади.

Глибоко переконані, і це підтверджується досвідом вже 24-го року незалежності України, що Декларація і сьогодні може відіграти потужну об’єднавчу роль, якщо провести порівняльно-правовий аналіз і дослідження з науковими висновками та практичними рекомендаціями.

Головні причини сучасного стану в Україні. Нинішня провладна парламентська більшість та опозиція спільно привели Україну як головну спадкоємницю Київської Русі до сучасного стану глибоких матеріальних та ідеологічних конфліктів. Обидві політичні сили (перманентно провладні та опозиційні), поперемінно від виборів до виборів міняючись владними парламентськими повноваженнями, допускали одні й ті само помилки. Вони на кожному етапі владарювання зміцнювали та розширювали свою владу.

У цьому неважко документально переконатися, що основні дійові політичні сили нинішньої опозиції брали, будучи при владі, активну участь, спрямовану не на практичну реалізацію Декларації про державний суверенітет України, не на конституційне закріплення її положень в нормах Конституції України, а на посилення і зміцнення владних повноважень, які отримували як провладна більшість і їм їх завжди хронічно не вистачало.

Всі вони судомно хапають усе, що потрапило під руку саме для ствердження особистої влади, починаючи з Л. Кравчука (вимоги про надання йому як главі держави в 1992 році спеціальних економічних повноважень, створення державної ради, нищення демократичної Декларації народовладдя, заміни Дня незалежності України, створення так званої «конституційної асамблеї» тощо). При цьому активна і наполеглива діяльність впливу спрямована не для реальних умов балансу влад на визнаному міжнародним правом і закріпленим в Декларації принципі розподілу влад на законодавчу, виконавчу і судову, а для авторитарної влади, посилення її структур на всі сфери діяльності та особисту велич.

Такий хаос у системі державної влади з постійним обмеженням прав громадян та суспільства України та її народу призвели до розвалу і падіння економіки, зростання корупції, злочинного привласнення грошових і матеріальних цінностей, потаємного оформлення власності на землю, послідовного зубожіння людей у ціновому співвідношенні вартості продукції, введення небачених розмірів податків і цін на енергоносії (газ і електрику тощо), завищення цін на оформлення землі, будівель та іншого майна, до якого держава не докладала зусиль, привели мільйони людей на Київський майдан та майдани в багатьох регіонах України. Протистояння триває, а народ не може в цій ситуації встановити істини і домогтися святої справедливості. Не допомагає йому і зкорумпована судова влада.

Одна з основних наших пропозицій! 

Створити Національну Раду Співробітництва (НРС) з метою організації переговорного процесу в даній політичній ситуації України та внесення мотивованих пропозицій для здійснення необхідних соціально важливих реформ в Україні. Представництво рівноправного співвідношення: 10 представників від Верховної Ради України (5 осіб від парламентської більшості та 5 осіб від опозиції); 10 представників від суспільства, рекомендованих делега-ціями системи «Майдан»; 10 представників від наукових та освітніх установ України.

Національна Рада Співробітництва у двомісячний термін, починаючи з 30 січня 2014 року, проводить з участю засобів масової інформації організаційне та відкриті публічні обговорення внесених пропозицій громадянами України та представниками всіх гілок влади і науковців із вдосконалення та проведення конституційної реформи в Україні, а саме: 1) демократична реалізація Декларації про державний суверенітет України; 2) внесення змін і доповнень до Конституції України; 3) реформування правоохоронних органів та судової влади.

Олександр КОЦЮБА, член Асоціації народних депутатів України, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений юрист України.

Олександр КОЦЮБА.