Мурал на будинку Рафікових.

Оплавлений іконостас.

На виїзді з Рубіжного, з правого боку дороги у напрямку Кремінної, увагу привертає один приватний будинок. Власне, інтерес викликає не сама його конструкція, а мурал на фасаді. По-перше, такий малюнок на приватному будинку — випадок доволі унікальний і, найімовірніше, єдиний в області. По-друге, сам сюжет муралу дещо неочікуваний, незвичайний і, скажемо прямо, не кожному зрозумілий: якась темна пляма, в якій ледь помітні окремі силуети. Водночас розумієш, що з цим малюнком господарі будинку пов’язують історію своєї родини. І це ще більше підсилює інтерес.

Відродили з попелу

...Ганна і Олександр Рафікови любили свій будинок, бо зводили його самі. Він був світлим, затишним і, головне — просторим для дітей, яких у подружжя було четверо. У квітні 2014-го у них народилася п’ята дитина — ще одна дівчинка, яку навали Ангеліною. Мабуть, сам Бог підказав це ім’я, бо воно допомогло дитині не тільки вижити, а й у певному сенсі стати янголом-охоронцем сім’ї.

У травні 2014 року, коли в Рубіжному почали господарювати бойовики, Ганна з чоловіком вивезли дітей у безпечне місце. Друзі запропонували свою дачу в Харківській області, і Рафікови скористалися цією нагодою. Старшій доньці в ту пору виповнилося тринадцять, Ангелінці — лише два місяці. Як найменша, вона весь час залишалася з батьками, звикаючи до життя на колесах. Коли через тиждень подружжя повернулося додому, то виявилося, що їхній будинок... зайнятий. Тимчасово порожній котедж облюбували ополченці банди Дрьомова. З другого поверху, бачте, добре проглядалася місцевість і була можливість спостерігати за українським блокпостом — так вони пояснили господарям будинку «стратегію» своїх дій. Але в основі цієї «стратегії» лежали звичайний грабіж та розбій. Буквально за два дні бандити винесли з дому багато цінних речей, та найбільше вражав їхній цинізм — вони забрали дитячий одяг, техніку, іграшки.

...Ті часи були геть не зрозумілими. У Рубіжному, як, до речі, і в Луганську, продовжували діяти органи влади, проте проросійські найманці намагалися встановити свій диктат з допомогою залякувань, зброї та агітації за «русский мир». Рафікови визнавали тільки українську владу, тому і звернулися до неї по допомогу. У міліції прийняли їхню заяву, відкрили кримінальну справу. Згідно з комерційним договором, будинок перебував під невідомчою охороною, отже, подружжя поїхало до своїх дітей в Оскол зі спокійною душею. Але, як потім з’ясувалось, охорона увійшла в змову з бандитами і відкрила їм будинок ключами, які були їй довірені відповідно до умов договору про охорону власності. Пограбувавши котедж удруге і забравши те, що не встигли винести раніше, «дрьомівці», так би мовити, покарали Рафікових, ударивши по їхньому будинку важким снарядом (гільзу від нього потім знайшли). Він пробив фасад другого поверху, потрапив у робочий кабінет і спричинив пожежу. Вогонь погрожував поширитися і на перший поверх, але його все ж таки вдалося зупинити. Цієї пожежі Ганна з чоловіком не бачили. В місто вони повернулися вже після того, щоб подивитися на збитки, але не жити. Місто вже було захоплене бандитами, тож подружжя з маленькою донечкою на руках того ж дня повернулося в село на Осколі.

На великий гарний будинок Рафікових було моторошно дивитися. Здавалося, він помер, забравши з собою благополуччя і щастя сім’ї. Старші діти, які все розуміли і усвідомлювали, з якимось прихованим страхом запитували у батьків, де ж тепер вони житимуть? Ганна їх підбадьорювала: нічого, відбудуємо, а поки що поживемо в одній уцілілій кімнаті. Всіх дітей, крім маленької, забрала мати Ганни, доки вони з чоловіком готували єдину придатну для життя кімнату.

Усі ці понад чотири роки подружжя відновлювало будинок за рахунок власних коштів. Ні від держави, ні від міжнародних благодійних організацій допомоги вони не дочекалися. Простоявши півтора року без даху, будинок почав погрожувати вельми небажаною перспективою, тому Ганна з чоловіком розпочали відновлювати його самі. І тільки через чотири роки діти, нарешті, змогли розташуватися в своїх відремонтованих кімнатах. Їхній будинок відродився з попелу.

А ікони залишилися цілими

Уперше історію сім’ї Рафікових довелося почути від Олени Стеценко — директора і творця музею янголів «На крилах», який кілька років тому відкрився в Кремінній. Тоді Олена показала дві закопчені фігурки порцелянових янголів і розповіла, яким чином вони з’явилися в музеї. Сьогодні Ганна доповнила цю історію, розповівши досить незвичайні речі.

— Пожежа знищила все — одяг, меблі, книги... — казала вона. — Від високої температури потріскалися посуд, скло, розплавився пластик... Але яким було наше здивування, коли ми побачили, що янголи, які стояли на полиці в дитячій кімнаті, залишилися цілими і неушкодженими. Тільки з білих перетворилися від кіптяви на чорні. Але ще більше ми були вражені тим, що сталося з нашим іконостасом. У кутку були зібрані п’ять ікон, дві з яких — наші з Сашею вінчальні. Вони були звичайнісінькі, жодної історичної або іншої цінності не становили. Навіть зображення святих були не намальовані, а просто надруковані. Тож усі ці п’ять ікон не згоріли і навіть не закоптилися, хоча дим і полум’я нічого не щадили. Як це можна пояснити?

Коли будинок, переживши чотирирічну «реанімацію», був готовий, Ганна вирішила прикрасити його фасад малюнком, сюжет якого на прикладі її сім’ї нагадуватиме населенню про те лихо, яке вдалося пережити в 2014 році, і про наслідки «русской весны». Так на фасаді з’явився мурал. Він імітує пробоїну в стіні у вигляді карти України, через яку видно згорілу дитячу кімнату і те, що в ній залишилося: закопчена розбита люстра на стелі, частина меблів та ікона...

Павло ВОРОНЦОВ.

Фото надала Ганна Рафікова.

Луганська область.