Установлені в «Перехідних положеннях» Конституції України новели представництва в судах інтересів органів державної влади та місцевого самоврядування покладено на прокурорів або адвокатів, і це закономірно викликає дискусію серед науковців та практиків.
Автори змістовної концептуально аналітичної з позицій реального застосування статті професор А. Селіванов та народний депутат України В. Карпунцов у «Голосі України» за 2 лютого 2019 року розкрили прогнозовані проблемні питання праворозуміння.
Із позицій науки конституційного права запропонована тема була започаткована ще в середині 2018 року Верховним Судом, який визначив формулу, що виконання прокурором нововведених функцій у судових процесах здійснюється в інтересах держави у виключних випадках. Проте питання щодо сутності представництва адвокатами органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах залишається відкритим. Автори обговорюваної вченими-правознавцями вказаної публікації висловили підтримку ідеям практичного характеру суддів Верховного Суду, називаючи дві ключові проблеми:
— ризик непередбачуваності реалізації функції прокурорами представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах;
— небезпеку помилкового розуміння сутності публічних і приватних інтересів та їх поєднання при реалізації функції представництва, які мають застосовуватися інституціями з різною правовою природою та функціональним призначенням.
Автори правильно звертають увагу вчених та зацікавлених осіб суспільства у конституційних перетвореннях про фактичне унеможливлення виконання виключно прокурорами функції представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування в судах у зв’язку із необхідністю трансформації їх правового статусу. Стосовно адвокатів — взагалі виникає питання про доречність наділення відповідною компетенцією адвокатури як інституції приватного (громадського) характеру тим більше в розумінні адвокатами конституційного імперативу щодо застосування «представництва іншої особи в суді» з позиції монополії за всіма напрямами процесуального представництва в судах, у тому числі — представництва органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Минуло три роки, коли було внесено зміни до «Перехідних положень», і вже гостро постали перед Верховною Радою України проблемні питання, які виникли і виникнуть у результаті нововведень щодо суб’єктного складу відносин представництва у судах органів державної влади та органів місцевого самоврядування.
Безумовно призначення юридичної науки і аналіз практики — реагувати на наявні проблеми, висвітлюючи та обґрунтовуючи найбільш складні, соціально ризиковані аспекти, серед яких виділено новели інституту представництва у судах. Сама ідея судової реформи потребує належних засобів і способів її реалізації, а тому виділені авторами статті нагальні питання потребують вирішення вже у сфері реалізації конституційних приписів.
Результатом наукового аналізу має бути практична модель застосування компетенції при здійсненні представництва у судах відповідно до статей 131-1, 131-2 Конституції України. Представництво у судах є особливо чутливим і вразливим, коли йдеться про державну службу, проте прокурори і адвокати наділені різною компетенцією і виконують різні функції за їх правовим статусом.
Актуальність опублікованої статті підтверджується тим, що вчені побачили та обґрунтували постановку питання про юридичну правосуб’єктність професій, які опинилися в конституційній ситуації нерівності. Органам публічної влади пропонується імперативно перейти в нову стадію непрогнозованих наслідків, коли треба прилаштовуватися до очевидних ризиків, примушуючи погодитися з людським фактором, як цього вимагає визнання його легітимності, коли для цього статті 131-1, 131-2 Конституції України прямо не створюють підстав у сфері державної влади та місцевого самоврядування. Хіба слід говорити, що статус представників позбавляє прокурора або адвоката його професійних властивостей, оскільки у представників починається державна служба в органах державної влади, але конкурсна система добору кадрів не скасовується і для фахівців управлінського апарату, а Конституція України надає всім рівний доступ до посади представника в судах. Усе це викликає необхідність законодавцю серйозно замислитися над проблемою, яку вчасно поставили перед юридичною наукою автори концептуального аналізу.
Олена РЯБЧЕНКО, доктор юридичних наук, професор.
