Цього дня приміщення Луганського академічного українського театру цілком віддали гостям — колективу Національної академії СБУ. Офіцери і курсанти привезли до Сєверодонецька свій благодійний захід, присвячений пам’яті співробітників спецслужби, які загинули під час проведення АТО (ООС). Він складається з виставки картин «Невидима варта» та вистави-реквієму «Війна без строку...». Акторами вистави є курсанти академії, які родом із різних куточків України, в тому числі з Луганщини.
Від імені загиблих героїв молодь розповідає про їхній життєвий і військовий шлях, про останні спецзавдання та про боротьбу співробітників СБУ на сході нашої держави, яка часто залишається невидимою. Під час благодійного вечора відвідувачі також мали змогу ознайомитися із сюжетами про співробітників спецпідрозділу «Альфа» — полковника Руслана Муляра та прапорщика Юрія Журавльова, які загинули разом під час виконання бойового завдання у травні 2018 року поблизу села Жолобок Луганської області. Загалом проект академії «Пам’ятаємо» сьогодні налічує 15 відеоробіт про героїв Служби безпеки, створених за підтримки їхніх родин, друзів та колег. Виставку картин презентувала художниця, офіцер академії СБУ Леся Шиденко (на знімку), яка разом із донькою створила 26 робіт — це портрети загиблих та сюжетні полотна.
— Коли я побачила, що наші хлопці почали гинути, коли змінився світ для їхніх рідних, хотілося показати їх позитивними: що вони любили за життя, які їхні мрії збулися, а може, не збулися, — розповіла художниця. — Відправною точкою, певно, стала загибель Марка Шпака. Це мій сусід, який виріс у мене на очах. Він з багатодітної сім’ї, колись навіть залицявся до моєї доньки. Коли 24 червня 2014-го його не стало, він загинув на гелікоптері, було страшно... Дуже хотілося, щоб залишилось зображення наших загиблих хлопців, де вони усміхнені, позитивні і не обов’язково у військовій формі. Я висловила свою ідею, і Служба безпеки пішла мені назустріч, надала можливість спілкуватися з сім’ями — дітьми, дружинами, батьками. Деяких малювала у військовій формі, бо дружини казали: був одружений на роботі, на професії. Наприклад, мама Саші Петрощука (він також згорів у гелікоптері) розповіла, що лише після смерті сина дізналась про те, що він дуже любив автомобілі і хотів купити собі машину. Здавалося б, банальні речі. Він, певно, не встиг й одружитись через те, що збирав кошти на авто. Отже, я здійснила мрію Саші і намалювала його в автомобілі. Ольга Манзик — мама загиблого Віктора Манзика, який був єдиною дитиною в сім’ї, одразу ж забила гвіздочок на стіні, щойно дізналася про те, що я малюю сина, і молилася на це місце.
Спочатку по країні возили оригінали портретів, але у 2017 році перед Днем Незалежності України художниця та голова СБУ вирішили віддати ці оригінали сім’ям. Демонстрували вже копії. Створити за короткий строк 26 картин — це досить складно, тому Леся залучила до роботи свою доньку Олександру, яка взяла на себе графічне зображення хлопців. За словами Лесі, під час роботи з портретами і під час виставки траплялись різні дива. Графічні зображення, наприклад, перейшли на скло, яким були накриті. До того ж білим кольором, хоча були намальовані різнокольоровими олівцями. Художниця каже, що це допомогло їй зрозуміти, побачити, як хто помер, що відчував. Чотири портрети перейшли чітко, а п’ятий — Володі Шкіря, був зовсім білий, видно лише зіниці очей. Володя згорів у гелікоптері, і від нього нічого не залишилось...
На виставці представлені 20 портретів, хоча загиблих 27. Робота триває. Зображено і двох жителів Луганщини — Олега Ткаченка та Олександра Ткачова.
Свій всеукраїнський благодійний тур офіцери та курсанти навчального закладу розпочали у січні 2017 року. Нині захід уже відвідали майже 15 тисяч осіб у різних куточках країни. Сєверодонецьк став двадцять четвертим містом, де відбувся доброчинний вечір. Зібрані під час всеукраїнського туру кошти передані шпиталям на лікування і реабілітацію захисників.
Фото автора.
