...Подружня літня пара збирає речі, прощається зі своєю хатою і у супроводі місцевого хлопчини-«льотчика» прямує до траси, щоб поїхати подалі від війни... Тою сільською дорогою з ними проходить усе життя, а розгорнувши руки, немов крила, поруч літає збитий божевіллям юнак. Трасою йде військова техніка під українськими прапорами. Жінка із клітчастою сумкою на узбіччі зупиняє автівку. Чоловік на протилежному узбіччі тримає деревце, щойно вирване з корінням... За мить вони мають поїхати подалі від «русского мира», який гарматами сповіщає про свій прихід. І тут чоловік приймає рішення: чому я маю їхати? Я на своїй землі...

Це фільм «На своїй землі», знятий режисером Олександром Кирієнком за сюжетом пенсіонера з Херсонщини Федора Янька, який переміг у першому конкурсі сценаріїв «СВОЄ КІНО» у рамках проекту «Дивись українське!». Стрічка отримала Гран-прі ІІІ Канівського міжнародного фестивалю ім. Ю. Іллєнка. У ролях Олександр Биков, Ніна Набока, Станіслав Боклан (на знімку).

Організатори у Києві влаштували спеціальний показ 16 фільмів із 20, екранізованих у рамках проекту «Дивись українське!». Це короткометражні трихвилинні історії про наше сучасне життя, де головними героями є звичайні українці, які мислять та діють відповідально, щиро, на користь інших та своєї країни. Така нова українська ментальність влучно втілена у кіноесеях. За мотиваційним посилом ці короткометражки нагадують соціальні ролики. Та все-таки це кіно — професійне і водночас дуже людське, десь трохи наївне, щемливе, емоційне, але не пафосне, не агітаційне. Йому віриш. Його хочеться дивитись ще і ще.

...Малий хлопчик сидить на горщику. Татко-атовець веде з сином «чоловічу» розмову: мовляв, дорослі ходять у туалет. Син каже, що боїться... Тато відповідає: справжні чоловіки не повинні боятися. «Як же ти маму захищатимеш, як я піду на війну?»

Чоловік таки їде на фронт. Дружина плаче. І тут із вбиральні виходить гордий собою малий зі словами: «Не хвилюйся, мамо, я — чоловік і подбаю про тебе!»...

Це сюжет ще однієї міні-картини з програми спецпоказу під назвою «Чоловік» (режисер та сценарист Оксана Артеменко). У ролях Андрій Ісаєнко, Наталія Кобізька, Євген Інтелегатор.

Ідея проекту витала у повітрі. Його ініціатори та розробники — компанія «Вавілон» та Асоціація «Сприяння розвитку кінематографії в Україні — Дивись українське!». Він реалізується за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

Cценарний конкурс «СВОЄ КІНО» стартував у 2016 році. Нині його оголошено втретє. Заявки на участь приймаються до 25 лютого (подробиці на сайті www.kinoua.org/ua). Компетентне журі кожен сезон розглядає десь півтисячі заявлених робіт, щоб знайти сюжети для мотивуючих фільмів, де головний герой — ініціативна та відповідальна людина, яка своїми діями несе зміни, наближає краще майбутнє, надихає інших. Концептуальна ідея конкурсу полягає у твердженні — майбутнє творять люди!

— Це народний проект? — запитую в автора та генерального продюсера проекту «Дивись українське!» Андрія Різоля.

— Щодо сценаріїв — так. Справді, його можна назвати народним. Наша статистика свідчить, що понад 50% сценаріїв, поданих на конкурс, пишуть люди, зовсім не пов’язані з кіноіндустрією. Головне — нові ідеї, а фахові режисери їх допрацюють. Ми навіть зазначаємо, що наш конкурс — конкурс сценаріїв та сценарних ідей, і не вимагаємо оформлювати заявки професійно. Для учасників немає обмежень ні за віком, ні за фахом.

А сценарії, які перемогли у конкурсі, екранізують професіонали. Далі вже твориться фахове кіно. Результат такого творчого процесу глядач побачив у грудні 2017-го, коли у кінотеатрах країни на сеансах перед переглядом почали демонструвати добірки короткого метра проекту «Дивись українське!». Відтоді такі «журнали» переглянув приблизно мільйон відвідувачів. Це абсолютний рекорд для одного кінопроекту, а ще результат вмілого просування національної кінопродукції.

— Як це вдається?

— Працюємо з кінотеатрами. На нашому рахунку (Андрій Різоль — засновник та гендиректор агенції маркетингових та PR-сервісів компанії «Вавілон». — Авт.) з 2003-го по 2010 рік десь 400 подій у галузі кінематографа. Тому нас знають, нам довіряють. Водночас робимо «круг пошани» по дистриб’юторах, щоб вони не заперечували... Тобто щоб отримати доступ до національного глядача, маємо працювати і з кінотеатрами, і з дистриб’юторами. Наш світлий і добрий проект усі підтримують.

— Що ще треба зробити на законодавчому рівні, аби підтримати українське кіно?

— Я б порадив народним депутатам просто ходити до кінотеатрів і дивитися наше кіно. Тоді вони побачать, як змінилася якість вітчизняного кінематографа. На рівні такої зацікавленості, обізнаності та зануреності у тему й буде найбільша допомога. Бо ще три роки тому дехто казав: ось ми зараз дамо гроші на кіно, а через місяць чекаємо результату. У кіноіндустрії так не буває, це довгий процес... І його треба оцінювати фахово. А ще вийти за рамки старого стереотипу, що нашого «кіна не буде». Воно є!

Нині українське кіно технологічне, цікаве, сучасне. Варто просто перезавантажити власний підхід до нього та підтримати своєю присутністю у кінозалах.

Окрім демонстрації фільмів в українських кінотеатрах, проект має потужну історію фестивальної дистрибуції. Фільми проекту, що були екранізовані за результатами першого конкурсу сценаріїв «СВОЄ КІНО» та подані до участі у вітчизняних і міжнародних кінофестивалях, уже отримали 17 фестивальних нагород та відзнак.

Фото надано Асоціацією «Сприяння розвитку кінематографії в Україні — Дивись українське!».