Прочани крокують вулицями Луцька до Музею волинської ікони.
Фото автора.
У Луцьку з нагоди Дня богопосвячених осіб відбулася Всеукраїнська проща монашества Української греко-католицької церкви. Слід зазначити, що цього року за рішенням Синоду єпископів УГКЦ про вшанування пам’яті блаженного священномученика Омеляна Ковча проща відбувалася під його гаслом: «Мій володар — Христос, і я буду йому вірний».
Вдягнуті в чернечий одяг учасники прощі прибули в обласний центр Волині із різних куточків України, навіть із прифронтового Краматорська. Сестер і братів у вірі гостинно приймав луцький монастир Святого Василія Великого. Його ченці спільно з парафіянами доклали всіх зусиль, щоб достойно зустріти майже 300 прочан.
Головною подією прощі стала архієрейська божественна літургія. В ній взяли участь шестеро єпископів, а очолив її екзарх Луцький УГКЦ єпископ Йосафат Говера. У храмі разом із монахами, священиками та парафіянами перебували також перший заступник голови Волинської облради Олександр Пирожик, заступник голови Волинської облдержадміністрації Світлана Мишковець, виконувач обов’язків луцького міського голови Григорій Пустовіт.
— Сучасний світ вважає архаїзмом намір стати монахом, — сказав у проповіді, звертаючись до присутніх, Йосафат Говера. — Він випробовує людину, нав’язує їй свій спосіб мислення. Нелегко сьогодні бути собою, а ще важче — богопосвяченою особою.
Але Папа Франциск каже, що за кожним покликанням до монашого життя завжди стоїть чиясь щира молитва... Людям, які чують у своєму серці заклик Бога йти за ним, не треба боятися стати на цей шлях. Бо з ними завжди буде Господь, а значить, ніяка перешкода не страшна.
— Волинь є колискою греко-католицької церкви. Сьогодні вона переживає відродження УГКЦ, — сказав настоятель василіянського монастиря у Луцьку отець Терентій Цапчук. — Земля цього краю освячена великими постатями і кров’ю мучеників. Варто згадати принаймні двох із них: великого святого вселенської церкви Йосафата Кунцевича та блаженного УГКЦ священномученика Миколая Чарнецького, котрий як єпископ трудився на Волині.
То ж хто такий Омелян Ковч, добре ім’я якого пом’янули під час богослужіння і під чиїм гаслом проходила проща у Луцьку.
Отець Омелян Ковч до останнього у Майданеку залишався відданим і вірним душпастирем. Стараннями родини і митрополита Шептицького мав змогу врятуватися.
— Я розумію, що ви стараєтеся визволити мене, — писав Омелян Ковч на свободу. — Але я вас прошу цього не робити. Вчора вони вбили 50 осіб. Якщо мене тут не буде, то хто допоможе їм перейти через ці страждання. Вони підуть по шляху до Вічності з усіма їхніми гріхами і зневірою, котра приведе їх у пекло. А зараз вони ідуть на смерть з високо піднятими головами, залишивши позаду всі гріхи. І таким чином вони попадуть до вічного міста.
Отець Омелян Ковч до останнього дня життя сповідав і причащав в’язнів концтабору. «Парох Майданека» помер 25 березня 1944 року, його тіло спалили в крематорії.
По закінченні літургії її учасники вирушили урочистою ходою до Музею волинської ікони, в якому зберігається одна з найбільших і найшанованіших святинь християнського світу — чудотворний образ Холмської Божої Матері. Біля пам’ятника Борцям за волю та незалежність України, що перед будівлею обласної ради на Київському майдані, хресна хода зупинилася, щоб виконати духовний гімн України «Боже великий, єдиний». Після молитви в музеї до чудотворної Холмської ікони Богородиці гості відвідали замок Любарта, оглянули в ньому залишки найстарішого храму міста над Стиром — Івана Богослова.
Волинська область.
Довідково
Омелян Ковч — український греко-католицький священик-місіонер, капелан Української Галицької армії, громадський діяч, патріот, праведник України (9.09.1999 р.), блаженний священномученик (27.06.2001 р.), покровитель душпастирів УГКЦ (24.04.2009 р.).
Під час німецької окупації Галичини, намагаючись врятувати євреїв від знищення, хрестив їх і видавав їм метрики про хрещення, незважаючи на заборону цього окупаційною владою. Загалом так було видано понад 600 свідоцтв про хрещення. Звернувся з листом до Гітлера, в якому засуджував масові вбивства євреїв і вимагав дозволу відвідувати євреїв у гетто. За ці дії 30 грудня 1942 року був заарештований гестапо й кинутий до львівської в’язниці по вул. Лонцького (тепер — вул. Степана Бандери), а в серпні 1943 р. — до концтабору Майданек, де таємно продовжував свою священицьку діяльність.