Повітряний ас Харісов: «Без авіації битви не виграти»

Віктор СКРИПНИК.

13 лютого 2019 8244

Льотчик Олександр Харісов встановив віковий рекорд - у 66 виконував польоти на штурмовику Су-25.

Повітряний ас Харісов: «Без авіації битви не виграти»

Він єдиний серед військових льотчиків нашої держави, який у свої 66 піднімав у небо бойову машину. Чому заступник командувача Повітряних сил України запросив військового льотчика першого класу полковника Олександра Харісова забути на деякий час про заслужений відпочинок і повернутися в стрій? Про це, а також про невдачі і досвід військових льотчиків у війні з російським агресором, про бажання знов і знов підніматися в небо — у розмові з лицарем неба, який безпосередньо причетний до розбудови військової авіації України, щирою та відвертою людиною, Олександром Харісом.

Льотчик Харісов встановив віковий рекорд — у 66 виконував польоти на штурмовику Су-25.

Фото надано автором.

Торік йому виповнилося 66, а він ще піднімав у небо свій улюблений штурмовик Су-25. Робив би це й нині. Лікарі не дозволяють. Натякають на вік. Він сердиться. Бо був знайомий з льотчиком, який мав за плечима ще більше років, але літав....

Лінзи, як у гранчастої склянки, нирку видалили, а він — літав

Свого часу пан Олександр спілкувався з льотчиком з Ізраїлю на прізвище Ієгуда Арбель. Той не обходився без окулярів. Наш пілот звернув тоді увагу на скельця — товсті, як у гранчастої склянки. «Мені ще й нирку видалили», — не приховував ізраїльтянин. Незважаючи на це, ізраїльський ас неба входив у першу десятку найкращих льотчиків світу! На запитання нашого пілота, як ізраїльтянина медики допускають до польотів, той відповів, що в його країні цінують досвідчених льотчиків. «На щастя, — жартує Олександр, — у мене дві нирки, але сідати за штурвал забороняють». Полковник Харісов продовжує працювати. Його досвід і знання використовують для навчання молодих пілотів.

Дзвінок від генерала

У 2014-му йому було 62. В один з тих тривожних днів березня зателефонував генерал-лейтенант Василь Нікіфоров, тоді він служив заступником командувача Повітряних сил. Був тим генералом, якого надзвичайно шанували військові авіатори. За майстерність, за мужність, зрештою, за людяність. На жаль, Нікіфорова немає вже з нами. На час дзвінка генерала Харісов уже 12 років перебував у запасі.

— Нікіфоров був моїм однокашником по училищу і другом по життю, — розповідає Олександр Харісов. — Це він попросив прийти на допомогу 2014-му. Не вистачало льотчиків, особливо на Су-25. Ситуація склалася так, що досвід польотів мали тільки старші за віком. Інші літали мало або дуже мало. Звичайно, я погодився на пропозицію генерала і виїхав до бригади штурмової авіації на випадок необхідності виведення техніки з-під удару. Втім, дозвіл на польоти йому надали тільки в листопаді, тобто через декілька місяців. Дотепер з прикрістю згадує ті дні. Не зміг бути влітку там, де був потрібен. Бюрократія безсмертна. Навіть під час війни.

Пройшовши терни комісії, Харісов осідлав рідний для нього Су-25, але вже у ролі цивільного. Літав старшим пілотом-інструктором. Крім інструкторських польотів, піднімався в небо для вдосконалення особистої майстерності, іноді заступав на бойове чергування. У ті дні йому знадобився також колишній досвід підготовки льотчика до виконання завдань під час війни в Афганістані. Сам він в «Афгані» не літав. Навчав це робити інших на території одного з військових округів, що дислокувався неподалік від країни, де йшла війна.

Ворога треба було бити з повітря на марші

— Афганський досвід ведення бойових дій авіацією на Донбасі треба було використовувати з урахуванням нових умов, — говорить Олександр Харісов. — Тут ворог застосовував проти нас іншу зброю. Як саме мали діяти? Найперше літати на низьких висотах, нижче зони ураження зенітно-ракетних комплексів. Це шанс врятувати літак у бойових умовах. Насправді, спочатку літали, як в Афгані, на середніх висотах, бо не було достовірних розвідданих про характер протиповітряної оборони противника.

Потім, після болісних втрат, перейшли на гранично-низькі висоти.

Крім того, в штурмовій авіації найбільш ефективно літати «парами», а ще краще — «ланками». Це дає можливість взаємного вогневого прикриття. Але в нас з двох штурмових полків залишилась одна бригада, не вистачало льотного ресурсу і підготовлених льотчиків. Не було надійного цілевказання, особливо на початковому етапі бойових дій.

Штурмову авіацію піхотні начальники використовували замість артилерії проти взводних опорних пунктів і блокпостів. Натомість з її допомогою мали б ізолювати райони бойових дій знищенням резервів та бронетехніки і військ на марші. Зокрема, на підступах до Іловайська треба було громити броню ворога на марші.

Сашо, це ти хуліганиш?

На сторінці Харісова у Фейсбуці звернув увагу на відео одного з польотів. Бойовий літак пролітає над краєм моря на низькій висоті. На обличчях декого з відпочиваючих — переляк.

— Сашо, це не ти хуліганиш? — запитує один з відвідувачів.

— Я таким не страждаю! — відповідає Харісов.

— І ніколи не виникало бажання перевірити себе на мінімальній висоті? — запитую у полковника.

— Бувало, у молодості, та й тепер тренувався на «злочинно-низьких» висотах, але за планом бойової підготовки, а не заради того, щоб щось собі довести, полохаючи курей, — розповідає льотчик. — Найбільше запам’ятався випадок з дружиною генерала, начальника гарнізону у смт Тоцьке-2. Вона якраз вийшла з будинку. А тут я просвистів над головою: привів «пару» з параду. Ведений Саня Воробйов попросив пройти на рівні його балкона, де мала чекати «шоу» його дружина. Чого не зробиш для друга? Здається, жінка тоді впала з ніг. Поскаржилася чоловікові-генералу. Отримав тоді, як мовиться, два в одному: погони з черговим званням майора до Дня повітряного флоту і шию намилили у вигляді догани. То був урок. Відтоді пропало бажання викаблучуватись не за завданням.

За його словами, льотчики нині справді часто відпрацьовують польоти на низьких висотах, бо це можливість уникнути ураження у бойових умовах.

Кожен пілот має право на... помилку

Про причини катастрофи Су-27, на борту якого перебували американський пілот Нерінг і наш полковник Петренко (сталося це під час спільних навчань восени 2018-го на Вінниччині), Харісов не захотів говорити. Озвучувати на загал свої думки не може, аби не зашкодити розслідуванню, та й немає на це морального права. Це справа комісії з розслідування. У 2016-му він входив до складу такої комісії. З’ясовували причини аварії літака. Каже, не можна погодитися з тим, що після таких ситуацій за справу одразу береться військова прокуратура. На його думку, спершу місце катастрофи мали б оглянути фахівці. Їм належить зробити основні висновки. За його словами, за руки доводилося зупиняти слідчого, аби не чіпав важливу деталь розбитого після падіння літака. Фахівці не менше, ніж слідчі, зацікавлені в об’єктивності. Бо це запорука попередження інших можливих аварій та катастроф.

— Я особисто знав полковника Івана Петренка, який загинув разом з американським льотчиком, — каже Харісов. — Виконував з ним інструкторські польоти в Озерному. Робили це за планом щорічних перевірок. Він — досвідчений льотчик. Але, крім людського фактора, є ще й інші причини. Їх називають «непередбачувані фактори». Комісія з розслідування зробить висновки вірогідних основних, безпосередніх та супутніх причин. Та навіть людський фактор, якщо він виявиться, не означає вини льотчика. Пілот має право на помилку. Це передбачено світовою методикою розслідувань льотних подій. Чи знають про таке наші прокурори і військове начальство з Генштабу та Міноборони?

Шрі-Ланка, польоти у сезон дощів

Грузія, Екваторіальна Гвінея, деякі інші країни... У них Харісову доводилося пілотувати бойові машини. Із зарубіжних відряджень чи не найбільше запам’яталося до острівної Шрі-Ланки. За дорученням начальника Генштабу і Командувача ПС, Харісов у Шрі-Ланці виконував обльоти літаків МіГ-27. Після їхнього ремонту на Львівському авіаремонтному заводі шріланкійці купували чотири машини для потреб своєї армії. У заводській команді він був разом з ще одним пілотом, а також інженерами й техніками. Перед тим, як передати техніку, треба було провести їх обліт на місці доставки: виконати по два польоти по 30-40 хвилин на кожну машину.

— Ми, два льотчики, свою справу зробили і пішли на берег океану, радіємо життю, — розповідає Олександр. — Раптом підбігає, ніби вжалений бджолою, заводський інженер. Каже, прибуло високе військове і цивільне начальство Шрі-Ланки. Просять зробити показові польоти. Ми підняли машини в небо. Ваня — на максимально можливу висоту, а я демонстрував техніку на низьких висотах. Робили це в умовах, коли небо було затягнуте хмарами, у Шрі-Ланці тривав сезон дощів.

Після цього шріланкійці зробили ще одне замовлення. Замість чотирьох продали їм вісім надзвукових МіГ-27, а згодом оформили договори ще на декілька машин. Азійська держава так сподобалася Харісову, що йому хотілося ще раз повернутися туди.

Здійснив бажання. У день 40-річчя весілля разом з дружиною зійшли з літака в аеропорту столиці Шрі-Ланки Коломбо... Отримані враження і кількість витрачених грошей — то тема.

Вінниця.