Музей Бойківщини, що в місті Долина на Івано-Франківщині, з’явився завдяки меценатам Тетяні та Омелянові Антоновичам. За це вдячні містяни встановили їм поруч пам’ятник (на знімку). Та найбільшим пам’ятником Антоновичам є їхній внесок у розбудову нашої держави. Відомий правник, діяч ОУН і меценат Омелян Антонович прожив довге життя й боровся за Україну і словом, і ділом, не шкодуючи для добрих справ ані часу, ані своїх статків, зароблених копіткою, а інколи тяжкою працею.
Омелян Антонович народився в Долині 6 лютого 1914 року, в рідному місті закінчив початкову школу Українського педагогічного товариства та два класи гімназії. Потім навчався в гімназіях (із «руською» мовою навчання) у Львові та Перемишлі. До речі, мати Омеляна була німкенею, утім, вийшовши заміж за галичанина, дуже швидко вивчила українську мову, і в родині панувало саме українське слово. Тож не дивно, що ще в юному віці Омелян бере участь у націоналістичному русі. Пізніше діяв у крайовому проводі ОУН у Перемишлі. Саме на Перемишль припадає його знайомство зі Степаном Бандерою. Відтоді вони товаришують. У Перемишлі його заарештували й засудили 1933-го до шести років польської в’язниці. Антонович відсидів три і після звільнення за амністією продовжує правничі студії у вищих школах Любліна, Познані, Праги та Берліна. В 1943-му одержав диплом доктора права на юридичному факультеті Українського вільного університету в Празі.
Та лише польськими в’язницями не обмежилося — за свою діяльність в ОУН(р) в роки гітлерівської окупації його двічі арештовували. У німецьких тюрмах та концтаборі Заксенгаузен провів два роки.
Але все погане колись закінчується. Одразу після війни Омелян працює у Німеччині в Міжнародній організації біженців, де врятував багатьох «переміщених осіб» від депортації до СРСР. Згодом, оскільки він знає шість мов, його запрошують перекладачем в американське посольство. У 1946-му Омелян Антонович одружився з доктором медицини Тетяною Терлецькою, і за кілька років вони емігрують до США. Спочатку працювали у Вашингтоні, а згодом О. Антонович заснував власну ферму великої рогатої худоби. Заробивши солідні кошти, подружжя велику їхню частину почало спрямовувати на підтримання української справи, заснувавши власні фонд і премію для моральної та матеріальної підтримки досягнень у галузі української літератури, мови, мистецтва, історії. Премія у розмірі 5 тисяч доларів США присуджувалась за літературні твори українською мовою, незалежно від місця проживання автора. Раз на два роки премія може бути надана науковому дослідженню з україністики будь-якою мовою.
Подружжя брало активну участь у житті української громади США. У 1954-му О. Антоновича було обрано головою Об’єднання українців Вашингтона.
До першого журі премії фундації Антоновичів входили Юрій Шевельов, Григорій Грабович і Богдан Рубчак, а першими лауреатами стали 1981 року поети Василь Барка за роман у віршах «Свідок для Сонця Шестикрилих» та Василь Стус за збірку «Палімпсести»; у 1982-му — історик Орест Субтельний за дослідження «Мазепинці: український сепаратизм на початку XVIII століття». Нині лауреатів премії Антоновичів ціла плеяда.
У місті Долині Омелян і Тетяна Антоновичі стали ініціаторами будівництва краєзнавчого музею «Бойківщина» та пам’ятника борцям за Українську державу, реконструкції церкви Різдва Пресвятої Богородиці. Чому Бойківщини? Бо родина належить до цієї етнічної спільноти. До слова, Степан Бандера теж із бойків.
Та продовжимо про добрі справи меценатів Антоновичів. У Києві їхня фундація спонсорувала реконструкцію нового корпусу бібліотеки Києво-Могилянської академії. Кілька проектів здійснено у Львові. З 1999 року Антоновичі вклали кілька мільйонів гривень у реконструкцію Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Їхнім коштом завершено реконструкцію головного корпусу бібліотеки на вул. Стефаника, 2, де створено п’ять іменних залів Омеляна та Тетяни Антоновичів і комп’ютерно-інформаційний центр. Коли помирає Тетяна Антонович, Омелян передає будинок родини у Вашингтоні в розпорядження нашого посольства, а сам остаточно переїздить до України, продовжуючи творити добро. Тій-таки бібліотеці імені Стефаника він дарує свою книгозбірню (понад 2 тис. примірників), 27 творів мистецтва та власний родинний архів. Омелян Антонович також проводив фінансування ремонтно-реставраційних робіт відділу мистецтв бібліотеки у колишньому палаці Баворовських. Тут створено два сучасні читальні зали, три модерні виставкові зали й обладнано нові приміщення для працівників бібліотеки. У 2007 році в цій бібліотеці відкрито Палац мистецтв ім. Тетяни та Омеляна Антоновичів.
Фото автора.
