Ще 20 років тому ми думали, що саме Україна стане регіональним лідером Східної Європи та Причорномор’я. Ми мали всі підстави так думати. Але регіональним лідером стала Туреччина.
Що ж дало змогу країні, яка в 90-ті мала статус сировинного придатка ЄС, за якихось 10-15 років стати одним із найбільших у світі виробників промислової продукції?
Це — продумана промислова й інвестиційна політика.
Цікаво, що умови, в яких розвивається хімічна промисловість України та Туреччини, мають приблизно однакові характеристики. Хімпроми обох країн залежні від імпорту сировини (природного газу, нафти, корисних копалин). Обидва мають аграрну спеціалізацію. Переживали кризові періоди та діють в умовах жорсткої конкуренції з боку імпортерів.
Однак ми в останні роки наш хімпром тільки втрачали. Турецький — має показники, яким можна тільки позаздрити.
— Він став однією з провідних галузей національної промисловості й з-поміж інших має найбільш динамічне зростання за останні 10 років, — розповідає заступник директора Черкаського НДІ технічної інформації в хімічній промисловості Іван Ковеля. — За ці роки обсяг виробництва хімічної продукції зріс майже в чотири рази й досяг 48,5 мільярда доларів. У 3,6 разу виріс обсяг експорту. Галузь стала справжнім локомотивом економіки Туреччини, забезпечуючи розвиток інших галузей промисловості.
За обсягами виробництва хімічної продукції Туреччина посідає 16-те місце у світі! А за обсягами виробництва пластмас — друге в Європі (після Німеччини), а частка турецьких пластмас у світі становить вагомі три відсотка. Також країна стала світовим виробником лакофарбової продукції, мила, синтетичних миючих засобів, кальцинованої соди...
Загалом Анкара експортує хімічної продукції на 16 мільярдів доларів за рік, тоді як Україна — лише на 1,4 мільярди.
Але найбільше вражає різниця в обсягах зовнішніх інвестицій. На українські підприємства за рік приходить 0,6 мільярда доларів, а на турецькі — понад 36 мільярдів. У 50 разів більше!
Усе розпочалося десять років тому, коли уряд Туреччини зарахував хімпром до пріоритетних галузей економіки. Зокрема, тут створили спеціальні промислово-виробничі зони для підприємств. Багато з них отримали сертифікати «центрів наукових досліджень і відповідні пільги». Інші діють у рамках спеціалізованих технопарків. Майже сто хімзаводів отримали пільги в рамках програми San0Tez — співробітництва з університетами та НДІ.
По-друге, ввели в дію ефективні механізми залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій. Розроблено низку програм, де працюють свої інструменти залучення коштів і податкові преференції.
Причому вони стосуються і підприємств, і їхніх працівників. Це — звільнення від сплати ПДВ, ввізного мита на сировину й обладнання, звільнення роботодавця та працівників від сплати прибуткового податку тощо. Повний спектр преференцій отримують підприємства, на які прийшло понад 50 мільйонів доларів.
По-третє, діє система економічно обґрунтованих пріоритетів розвитку хімпрому. Зокрема, це повне звільнення наукових розробок від оподаткування. Науковим центрам для досліджень надають стартовий капітал — до 40 тисяч доларів.
Думається, турецький досвід вартий уваги та вивчення. Бо поки що...
Свого часу майже половина експорту нашої хімпродукції йшла саме в Туреччину. Але зараз ми втрачаємо «берег турецький». Наші ніші на ринку збуту займає продукція з Індії, Ірану, Єгипту, а головне — продукція турецького хімпрому. Частка українського експорту в Туреччині в останні кілька років скоротилася до 1%.
