Обіцяні інвесторами «золоті гори» часто перетворюються на жданики
У Житомирській області з власниками земельних паїв укладено 152 тисячі договорів оренди землі. Чи всі селяни задоволені тим, як виконують свої зобов’язання орендарі?
Жителям Покалева Овруцького району — власникам земельних паїв завершення 2013 року принесло розчарування. Інвестор, який узяв в оренду їхню землю, обіцяв гарно заплатити, але, як мовиться, казав пан кожух дам, та слово його тепле.
— За мій та моєї дружини паї ми отримали десь із центнер зерна кукурудзи, — розповів Олексій Тимощук. — Та зерно — з піском! Коли перевіяли, то не стало значної частки тої «плати». Та ще й дають нам кукурудзу по 3 гривні за кілограм. Тим часом, на ринку вона коштує 1 гривню 70 копійок!
— Селяни обурюються недаремно, — пояснює секретар Покалівської сільської ради Сергій Білоцький. — Понад тисячу пайовиків здали свої земельні ділянки в оренду одному з ТОВ. Інвестор — київський. Люди вважають, що такі «господарі», по суті, знущаються з них. Користуються землею, а платять за це, керуючись принципом на тобі, боже, що мені негоже.
На жаль, таке ставлення інвесторів (зокрема, великих компаній) — не рідкість. Вони «заходять» у село, обіцяють власникам паїв «золоті гори», а насправді селяни одержують копійки. Не на одній нараді обласного рівня згадували про цю проблему. Заїжджі «хазяї» на поліських нивах почуваються панами, посіють — зберуть урожай власною технікою і власними силами, не допускаючи до роботи місцевих жителів, а потім вивозять зерно, іншу продукцію в невідомому напрямку. Ні людям, ні селам нічого не дістається від такого господарювання, лише земля виснажується. А власники паїв каються, що повірили обіцянкам, які обернулися... піском у зерні, як у тому ж таки Покалеві.
На щастя, не всюди таке спостерігається. Приклад — село Словечне того самого району.
Цей великий населений пункт має багату півтисячолітню історію. Здавна тут люди займалися землеробством, бортництвом і рибальством. У часи колгоспів селяни збирали високі врожаї овочів, картоплі, льону. Майже три тисячі гектарів сільгоспугідь числилося за тодішнім колективним господарством. Настали зміни — і в землі з’явилися нові хазяї, яким люди довірили свої паї. СТОВ «Словечне» очолив Сергій Каращук. Він свого часу працював механізатором, тож потреби простих людей не ігнорує. За оренду паїв платить належно — зерном, сіном, соломою, добривами.
— Претензій до Сергія Михайловича власники ділянок не висували, — каже Словечанський сільський голова Анатолій Пузій. — Підприємство ж розвивається, є робота для жителів — працюють майже сотня осіб. Цікаво, що зберегли тут городню бригаду, єдину в районі — овочі вирощують, які йдуть на харчування дітей у місцевих дитсадках і школах. Окрім того, «свій» господар охочіше допомагає підтримувати соціальну сферу.
— Наша сільська рада — дотаційна, — продовжує розповідь Анатолій Володимирович. — Але ми виживаємо певним чином завдяки підтримці господарства і підприємств, які є на нашій території та дбають про жителів.
Стояло, приміром, тривалий час забуте всіма порожнє приміщення колишнього консервного цеху. Знайшовся охочий взяти його в оренду. Іноземний бізнесмен, австрієць, відкрив тут переробне підприємство, створив двадцять робочих місць. Акуратно платить зарплату, завжди йде назустріч, коли потрібно допомогти сільській громаді.
В Овруцькій райдержадміністрації назвали адреси ще кількох сіл, де працюють справжні господарі, причому, свої, місцеві. Самі, без приїжджих орендаторів, виживають у Бігуні. Так само — і в Хайчі. Та ще у кількох господарствах успішно справляються з різними економічними проблемами й не забувають при цьому про пайовиків.
Земля споконвіку була для селянина рідною. Її плекали, щоб вона приносила прибуток, її шанували — як джерело виживання. «Нині ж гірко бачити, як заростають необроблені поля лісом, а ще гіркіше спостерігати, як із нею поводяться деякі нинішні господарі-інвестори, — написала мешканка Черняхівського району Надія Шевчук. — Паї у нас забрали, а тепер ці землі обробляють і використовують так, неначе, як мовиться, після тих «інвесторів» — хоч потоп. Збирають і сіють потужною технікою, але землю виснажують, не піклуються про неї належно. А з людьми, які їм віддали її в оренду, намагаються розрахуватися дріб’язком чи тим, що не потрібне... Ні людям, ні землі від такого господарювання користі не буде. Мені шкода й мою неньку, яка все життя важко працювала в полі, а отримала свій пай та й віддала його в руки горе-інвесторів. Бо ж у таких, як вона, немає вже ні здоров’я, ні сили обробляти власну ниву, а молоді мешканці сільської місцевості не горять особливим бажанням змінити біля плуга, образно кажучи, старше покоління. Тож і виходить, що або поля заростають лісом чи мочарами, або потрапляють, буває, до таких хазяїв, які про них зовсім не дбають».
Коментарі, як кажуть, зайві.
Житомирська область.
Фото Олександра КОЛІСНОГО.
Житель Покалева Овруцького району Олексій Тимощук (праворуч) розповідає про свої проблеми з платою за паї секретареві сільської ради Сергієві Білоцькому.
