Навколо та коло будинку Юза

Марія ПРОКОПЕНКО

28 січня 2014 161

Донецьк відносно молодий, й одне з небагатьох історичних місць у ньому — особняк, в якому нібито жив засновник міста — валлійський промисловець та інженер Джон Юз. Досі не відомо, чи належала будівля його сімейству, але ще більше загадок пов’язано з нинішніми власниками, які отримали її після розпаду Радянського Союзу.

Таємниця за сімома парканами

Дім Юза розташований у Ленінському районі біля пологового будинку міської лікарні №6: десять—п’ятнадцять хвилин громадським транспортом від центру Донецька. Співробітниця пологового відділення орієнтує на місцевості й коментує: «Раніше біля особняка бігало багато собак, але тепер вони зникли. А взагалі неприємно, що в породілей перед очима такі руїни».

Особняк ще називають будинком Свіцина: документально встановлено, що з 1909-го по 1918 рік тут проживав Адам Свіцин, перший слов’янський керівник Юзівського металургійного заводу (сучасний «Донецксталь — металургійний завод»). Швидше за все, будівлю звели у 1890-ті роки, тоді це був розкішний двоповерховий особняк із червоної цегли у стилі неокласицизму. Він стояв за кілька кроків від металургійного підприємства — воно «пихкає» і сьогодні, а от сам будинок не витримав випробування часом, його руїни похмуро височать над строкатими купами сміття.

Звідусіль будівля обнесена парканом різного ступеня надійності: навпроти пологового будинку це — металева сітка з чагарником, трохи далі — огородження зі шлакоблоків, «парадний вхід» — високі залізні ворота, увінчані колючим дротом, і сірі стіни з гострим склом нагорі.

2009 року донецькі журналісти та краєзнавці за допомогою міліції прорвалися на територію будинку. Тоді виявилося, що історичне місце охороняє такий собі Віктор Шендрик, у цьому йому допомагає зграя собак. Серед тих, кому пощастило зазирнути за паркан, був і Анатолій Жаров.

— Цей особняк вважається другим будинком сімейства Юзів, — розповів журналіст і краєзнавець, який вивчає його історію майже п’ять років. — Будівля не може стосуватися безпосередньо Джона Юза, тут міг жити лише хтось із його синів, але точних відомостей, хто саме, немає, бо не збереглися архівні документи. Особняк не значиться серед пам’яток культури хоча б місцевого значення. Були спроби зробити це 1989 року: домовлялися на обласному рівні, рішення «пробивали» у Міністерстві культури, просили допомогти з проектом реконструкції будівлі, але відповідна документація не збереглася.

За словами співрозмовника, особняк зазнав великих руйнувань: немає несучих залізних конструкцій, подекуди пошкоджені стіни, місцями відсутній дах. Щоправда, є прибудова у більш-менш збереженому стані — швидше за все, нові власники використовують її як склад. Але зараз, коли я приїхала до історичної будівлі, на стукіт у ворота ніхто не відгукнувся, ніяких ознак життя за огорожею не помічено.

Спогади жителів: фонтан, камін...

Поруч з руїнами особняка — приватний сектор, раніше там селили інженерів заводу. На одній з вуличок зустріла молоду маму — назвалася Дариною. Місцева жителька мало що знає про історичну будівлю, але впевнена: особняк стережуть, щоб не розібрали його по цеглинах.

Навряд чи будинок Юза—Свіцина охороняють заради нащадків, але дрібний вандалізм селян — лихо пам’ятки. Продавець місцевої крамниці Тетяна Вікторівна розповідає: «Коли моя мама була маленькою, в особняку Свіцина розташовувався військовий госпіталь. Перед будівлею — чудесний фонтан, часто відбувалися театральні вистави й пригощали смаколиками. Усередині був дуже гарний камін, потім мама обдирала з нього плитку. Раніше на територію пускали, там підвали є — кажуть, у них з часів Свіцина залишалися якісь ящики, — але тепер все завалено. А що нинішні власники охороняють, не знаю».

Пізніше розмовляла з літньою місцевою жителькою. Катерина Григорівна — так звати жінку — розповіла:

— Місцеві щось про будинок та знають. Бабуся мого чоловіка працювала в Адама Свіцина кухарем. Коли вона йшла звідти, їй подарували копію картини англійського художника — досі у мене висить. Загалом у людей є багато пам’ятних речей, якби з’явився музей, віднесли б туди як експонати. Нині будинок зруйнований, місцеві бродять навколо, всередину заходили лише до перебудови. Не може бути, щоб влада не мала змоги туди пробратися. Можливо, ще не взялася як слід?

На територію не пустили навіть архітекторів

Анатолій Жаров згадує, що спочатку в Донецьку заперечували історичну цінність будинку. Але наприкінці 2011 року щось змінилося: прийшло доручення міського голови Олександра Лук’янченка визначити власника особняка, а в травні 2012-го градоначальник уперше озвучив ідею створити на місці історичної споруди музей. Але спочатку фахівці-реставратори мають провести її експертизу.

— Архітектори Ленінського району Донецька 2009 року намагалися визначити історичну цінність будинку Свіцина, але свою експертизу проводили... через паркан — їх просто не пустили на територію! Тоді вирішили, що споруда не має історичної цінності. Того самого року у виконкомі Ленінського району на запит конфіденційно відповіли, що територія особняка належить літньому інваліду першої групи — у будівлі його інтереси представляють кілька людей, — стверджує співрозмовник.

Організація музею в будинку Юза—Свіцина забере не один рік, та й коштуватиме чимало — за приблизними оцінками, не менше 10 мільйонів гривень. Сам особняк розташований не дуже вигідно з огляду на туристичну «прохідність»: не в центрі, серед гаражів. Але це саме та частина старої Юзівки, яка практично зникла в сучасному Донецьку.

ДОВІДКОВО

Джон Джеймс Юз (Х’юз) (1814—1889 рр.) — валлійський промисловець, який 1869 року почав будівництво металургійного заводу й робочого селища поблизу села Олександрівка — на території нинішнього Донецька. До 1924-го місто мало назву Юзівка — на честь засновника.