У Будинку-музеї Тараса Шевченка у столиці відкрилася виставка робіт всесвітньо відомого художника, лауреата Шевченківської премії Івана Марчука, присвячена Великому Кобзареві. Експоновані твори — із колекцій канівського Шевченківського національного заповідника та Національного музею Тараса Шевченка.

Свій «Діалог з Кобзарем» Іван Марчук розпочав у вісімдесяті роки. «Коли вийшла збірка «Голос моєї душі» і отримала дуже позитивні відгуки, я вирішив, що тепер дожив до Шевченка», — розповів автор під час презентації Шевченкіани. Спочатку, каже, ретельно вивчав «Кобзар» і в зошит виписував рядки, які найбільше вражали. Набралася майже сотня, але намалювалося 42 картини. Далі не пішло, бо часи були складні, за художником весь час наглядали. З’явилися, так би мовити, і запитання до марчуковської Шевченкіади. Одна з тодішніх високих начальниць ставила йому в провину, що Шевченко надто сумний, та й на революціонера якось не схожий. Тому на 42-й картині у художника зникло натхнення.

Варто зазначити, що картини не є буквальним ілюструванням рядків поета. Художник передав емоції, поривання, роздуми, усю палітру напруженого слова Великого Кобзаря. І зробив це по-своєму, і як завжди геніально. Кожна картина схожа на філософську оповідь: «Марія», «Катерина», «За байраком байрак», «Неофіти», «Гайдамаки», «Чернець», «Думка», «Тополя» тощо. Майстер, інтерпретуючи Шевченка, пензлем створює унікальний і химерний світ, іншу реальність у нашому повсякденні. До речі, жодну із цих робіт Марчук не створив у Києві. Малювалося лише там, зізнається, де є сільські пейзажі, де річечки, качки, сільські хатинки. «Я все змішав до купи — і вийшла лише моя Шевченкіана. Такої більше нема. І не треба. Вона моя», — каже митець. Він також зазначив, що повторити її теж не зможе. І це справді так: Марчукові полотна не просто ілюструють Шевченка, а виражають світобачення самого художника.

За всі роки існування колекція побувала на виставках у багатьох країнах. Нині частину картин представлено у Вінниці. Варто зазначити, що роботи нашого художника, який увійшов до сотні геніїв людства, із задоволенням дивляться на заході, в північних країнах і країнах сходу. Шанують Марчука і в себе на Батьківщині, проте визнання це народне, а не на державному рівні. Проте після нещодавньої виставки пейзажів у Національному музеї «Київська картинна галерея», поділився пан Іван, знайшлися ентузіасти, які тепер буквально оббивають пороги державних установ з пропозицією зробити зрештою постійно діючий музей митця. І це було б достойним вшануванням.

Сам Іван Марчук тривалий час жив за кордоном. Проте, як зізнається, лише в Україні у нього виходять справжні шедеври. Під час презентації він також розповів, що часто вибирає такі місця, на які люди навіть не дивляться. «А на мій пейзаж дивляться і дивуються, що я це розгледів». А далі художник жартує: «У нас стільки смітників, що може вийти такий натюрморт!» І то правда, Марчук здатен побачити зорі в калюжі. У цьому його геніальність.

Марина КРИВДА.

Колаж з сайту vechirnijkiev.com.ua.

ДО СЛОВА

У 1994 році було видано «Кобзаря» Тараса Шевченка, проілюстрованого Іваном Марчуком. Наклад видання був обмеженим, а тому книжку нині можна знайти лише в приватних колекціях або в бібліотеках. «Кобзар» також можна побачити в Будинку-музеї Тараса Шевченка, що в однойменному провулку, 8а, де до 31 березня триватиме виставка.