Олег ПУСТОВГАР, перший заступник Полтавського обласного об’єднання Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка:
— Вважаю, що цей закон мають підтримати не лише парламентарії, а й кожен свідомий громадянин нашої держави. Бо вже з його назви випливають не абстракції, а чіткий механізм забезпечення функціонування української мови як державної. Адже замало проголосити такий її статус — потрібні механізми й інструменти контролю. Саме в цьому законі вони з’являються фактично вперше. Попередні спроби врегулювати ситуацію, скажімо, введенням певних «україномовних квот» у музично-пісенному радіоефірі, також були потрібні, проте розрізнені й безсистемні. Новий закон, уже схвалений більшістю народних депутатів у першому читанні, охоплює практично всі публічні сфери нашого життя. Він накладає зобов’язання на посадовців і чиновників під час виконання ними своїх службових обов’язків як представників держави. І водночас не втручається у приватне спілкування звичайних громадян. На необхідності такого системного підходу до захисту й утвердження української мови як державної активісти «Просвіти» наголошують уже багато років. І самі для її популяризації роблять таки чимало. Наше обласне об’єднання стало співорганізатором цьогорічного завершального етапу конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика. Тож бачили, з яким ентузіазмом і зацікавленням брали участь у ньому школярі. Новий закон підтримує прагнення сучасної молоді спілкуватися рідною мовою, виявляти діяльний патріотизм, думати про власне майбутнє. Не кажучи вже про те, що саме сьогодні, в умовах неоголошеної війни з терористами і загарбниками на Донбасі, значення української мови як чинника національної безпеки лише посилюється. Законотворці мають це враховувати.
Сергій КОЛОМІЄЦЬ, учитель образотворчого мистецтва Кобеляцької загальноосвітньої школи № 2, що на Полтавщині:
— Вважаю, що цей «мовний» закон потрібен усім нам, як кров, як повітря. Бо без сполучних «кровоносних судин» рідного слова нація, народ втрачають свою силу. Як учитель образотворчого мистецтва, добре усвідомлюю ще й те, що мова також передає образи. І найточніше, найближче до реалій їх можна відтворити лише тією мовою, яку всотуєш із маминої колиски, яку передали тобі діди-прадіди. З нею, власне, наш народ торує свій шлях до Бога й до самого себе. Крім викладацької діяльності, веду ще гуртки малювання для наймолодших школяриків. І бачу, що діти сьогодні, даруйте, патріотичніші за багатьох дорослих. На одному з останніх занять запропонував їм намалювати свою країну з висоти уявного польоту. А коли запитав, чи хотів би хтось полетіти далі, не зупиняючись на кордоні, побачив перед собою ліс рук охочих засвідчити відсутність такого бажання. Одна дівчинка підняла навіть дві руки, бо, мовляв, дуже-дуже не хоче залишати Україну, яка для неї найкраща країна у світі... Помічаю також, що на багатьох, здавалося б, далеких від патріотичної тематики дитячих малюнках інтуїтивно з’являються синьо-жовті кольори нашого Державного прапора. Водночас українська мова також є невід’ємним атрибутом і символом нашої державності.
Тож новий закон потрібен насамперед для того, щоб ми передали цей «стяг» рідного слова наступним поколінням.
Записав Василь НЕЇЖМАК.
