Львівська область чи не найбільше в Україні відчула наслідки трудової міграції. Майже 25% працездатного населення немов випарувалися. Згідно з офіційною статистикою, вони ніде не працюють і не платять податків. Більшість із них — це трудові мігранти, які виїхали на роботу в сусідні країни — Польщу, Чехію, Словаччину, Угорщину, Німеччину, Італію.

Безвіз лише спростив бюрократію

Якщо в цифрах, то яка ситуація з міграцією робочої сили на Львівщині? Частково для цього можна користуватися статистикою центрів зайнятості, хоч вона не дає повної картини, бо ж є ще приховане безробіття, часткова зайнятість та багато інших чинників. Тому чіткої картини ніхто не знає.

— Це велика соціальна проблема і водночас важливий чинник для конкурентоздатності нашого бізнесу, — ділиться думками наш співрозмовник Ростислав Сорока, голова Ради підприємців Львівської області. — Більшість підприємств відчувають дефіцит робочої сили, особливо кваліфікованих працівників. Що істотно впливає на виробничі програми, на участь у тендерах, кооперацію. Якщо послуговуватися інформацією обласної служби зайнятості, найбільший дефіцит відчуває легка промисловість — тисячі працівників. Хоча ця галузь не створює нині високу вартість. На другому місці — машинобудування, де не вистачає токарів, слюсарів, зварювальників. Представники цих професій на весняно-літній сезон їдуть за кордон, а взимку повертаються, влаштовуються на львівських підприємствах. Це так звана сезонна міграція. Але є робітники, які виїжджають на більш тривалі періоди.

Останніми роками бурхливо розвивається ІТ-сфера. Ці спеціальності дуже популярні у львівських університетах, багато набирають студентів, але фахівців усе одно не вистачає — вони часто мігрують між фірмами.

Гострий дефіцит кадрів відчуває і будівельна галузь.

— Збільшення міграційних потоків спричинене безвізом? — запитуємо Ростислава Сороку.

— Я б не сказав, ці тенденції спостерігалися й раніше. Безвіз лише спростив бюрократію і процедури. Просто стали менше витрачати часу і грошей, відкинули корупційну складову. Двері в Європу були ще раніше відкриті, тільки було багато посередників і витрат. Людям нині стало простіше податися за кордон.

— Як на виклики часу відповіли підприємці?

— Рада підприємців Львівщини підійшла системніше до розв’язання кадрової проблеми. Ми почали активно співпрацювати із закладами професійно-технічної освіти, випускники яких завжди були під прицілом кадрових агентств, різних фірм. Цілі групи, потоки запрошують за кордон на практику чи стажування, а потім відбирають кращих.

Ми чудово розуміємо, що після випускного вечора вже нічого не можемо зробити. Тому з першого курсу в професійно-технічних училищах через педагогів налагоджуємо діалог з учнями. Формуємо спільні навчально-виробничі програми і практики. Досягли порозуміння з департаментами освіти та економіки облдержадміністрації. Роботодавці отримали повне сприяння місцевої влади. Ми в рамках кластерів створили секторальні об’єднання і працюємо спільно. Ця модель підготовки кадрів дуже нагадує європейську. До 70 відсотків навчального плану учні проводять на підприємствах.

Організувалися через кластери

На Львівщині, щоб уникнути хаотичного підходу, працюють через кластери. Якщо якесь підприємство змінило свої плани, то підготовлені кадри перерозподіляють у рамках кластеру. Це системний крок, який дає змогу зробити ставку на вакансії. В області зареєстрували кадрову біржу, яка є інструментом для впливу. Підприємства показують проблему кадрів у динаміці на роки вперед, що дає змогу прогнозувати ситуацію.

По-друге, такий підхід дає можливість формувати якісне регіональне замовлення. Кількість учнів у ПТУ не залежить від попиту. Коли сформоване регіональне замовлення на фахівців, тоді його перерозподіляють у конкретні навчальні заклади. В області наперед знають, які підприємства завтра забезпечать учня робочим місцем. А протягом двох років він і навчатиметься, і працюватиме. Ця форма навчання дуже вигідна для підприємств. Це зручно і ПТУ, які забезпечать учнів роботою.

Експеримент розпочали минулого року — поки що йдеться про перерозподіл учнів. Після консультацій із кластерами приймають рішення, наприклад, щоб зменшити підготовку продавців чи операторів комп’ютерного набору і збільшити кількість швачок чи фрезерувальників.

Це лише один зі шляхів: робота з молоддю, професійне орієнтування в школах, промоція професій.

— Але якщо вони отримуватимуть копійчані зарплати?

— Тепер нема такого — ринок диктує свої умови, — заперечує Ростислав Сорока. — Сьогодні на виробництві немає зарплат менше семи тисяч гривень. Середня мінімальна — десять тисяч. Крім того, йдуть бонуси. Механізм економічного регулювання не дає змоги підвищувати зарплати так, як би хотілося. Тому система бонусів збільшує пряму заробітну плату. Підприємства для своїх працівників нині відкривають промислові хостели — це колишні гуртожитки. Група підприємств придбала квартири, де працівники живуть і оплачують лише комунальні послуги.

Серед бонусів — доїзд на роботу, навчання та перенавчання, медичне страхування, харчування.

Але є ще інший сегмент — це працівники, які вже перебувають на ринку праці.

Як їх реінтегрувати, щоб вони самостійно повернулися додому? Можна створити програми в Україні, які б їх зацікавили. Дехто пропонує виділити квоти і запросити працівників із Середньої Азії. Це неправильний підхід, вважає Ростислав Сорока. Коли мільйони українців працюють за кордоном, треба спробувати повернути їх на Батьківщину.

Нині Польща та Німеччина розширюють попит на робочу силу, а Італія хоче повернути трудових мігрантів на Батьківщину.

Ідемо до відкритого ринку

— Ми прагнемо створити робочі місця у Львівській області для тих, хто попрацював за кордоном і нині хоче повернутися та об’єднати сім’ї, — до нашої розмови приєдналася Леся Довганик, голова правління ГО «Асоціація розвитку підприємництва жінок і молоді».

— Як повернете наших заробітчан із-за кордону? — цікавимося.

— Не потрібно приховувати, що після того, як у нас почали закривати підприємства, виїхали кращі фахівці, з доброю освітою. Нині вони запрошують туди своїх дітей, — розповідає Леся Довганик. — Середнє покоління — 30—40 років, частково там приживається, частково повертається.

Чим цінні наші заробітчани? По-перше, вони жили в Європі, працювали в ринкових умовах, отримали спеціальності, на які є попит у промисловості та сфері послуг.

Що тут треба зробити? Ми раді, що Рада підприємців почала думати, які створювати робочі місця, щоб вони повернулися. Ми працюємо з неапольською громадською організацією, щоб емігранти, які перебувають в Італії, могли повертатися в Україну. Тут для них треба створювати робочі місця з урахуванням набутого там досвіду або допомогти їм відкрити свій бізнес.

Уже маємо такі непоодинокі випадки.

І наша співрозмовниця наводить конкретні приклади. Молодий бізнесмен, повернувшись із Іспанії, відкрив свою справу. Вивчив там іспанську мову, набув досвіду, навів контакти і тепер в Україні створив спільне підприємство.

Ще один досвід. Заробітчанин 15 років працював у Польщі. Має троє дітей. Повернувся і за допомоги власника фірми, де він працював, відкрив власну справу і створив нові робочі місця.

Італія нині дає нашим заробітчанам стартовий капітал, щоб вони вдома відкрили власну справу. Це дві-три тисячі євро. Італія перенасичена заробітчанами та біженцями з Африки.

Леся Довганик вважає, що Україна може скористатися зі створення смарт-спеціалізацій. Вся Європа йде до відкритого ринку, глобалізації. Можна ті самі виробництва відкривати і в Україні. В Італії добре розвинута легка промисловість, там найсучасніше обладнання, а в нас дешевша робоча сила. Треба сідати і рахувати, з ким кооперуватися.

Нині дуже сприятливий час, щоб інтегруватися в європейський ринок.

На думку Ростислава Сороки, наші працівники можуть працювати в Україні, але на деякий час їхати за кордон і там виконувати роботу. Це можна робити в сфері будівництва, транспорту, в сфері деревообробки. Не треба жодних змін до законодавства. Лише налагодити добрі партнерські стосунки із зарубіжними фірмами.

ДОВІДКОВО

За повідомленням Львівської обласної служби зайнятості, середня заробітна плата одного штатного працівника в економіці минулого року, порівняно з 2017-м, збільшилась на 25,2% і становила 8001 грн.

Вищі розміри заробітної плати у працівників промисловості, транспорту, сфери фінансової та страхової, професійної, наукової, технічної діяльності, інформації і телекомунікації та ін.

У січні 2019 року роботодавці Львівщини інформували обласну службу зайнятості про наявність 12,5 тис. посад. На 16% запропонованих вакансій заробітна плата перевищує рівень середньої зарплати в регіоні (8000 грн).

За видами економічної діяльності найбільше вакансій на підприємствах переробної промисловості, транспорту, складського господарства, поштової та кур’єрської служб, а також в оптовій та роздрібній торгівлі, ремонті автотранспортних засобів і мотоциклів.

Підготував Богдан КУШНІР — власний кореспондент «Голосу України» у Львівській області.