На знімку: Катерина Тарасенко (Лісова).

Уродженка Луганської області Катерина Тарасенко (Лісова) розвиває в горах гастрономічний туризм

Катерина Тарасенко (Лісова) каже: «Головую над козами та курми. Навіть над цапом та півнем». У селі Тухля разом із місцевою жителькою Катериною Ільків три роки тому вони заснували ферму «Дві Катерини».

Зі сходу виїхала у 2014 році, коли на рідну землю ступила нога російського агресора.

В Алчевську Катерина Лісова спочатку працювала заступником директора на державному підприємстві, а згодом започаткувала власну справу. На старих закинутих фермах і складах у шахтарських містечках та в самому Алчевську облаштовували виробничі приміщення. Вирощували гриби, на 14 гектарах землі сіяли зелень усяку: руколу, кріп, петрушку, м’яту... Коли почалася війна, розпочалися і її безкінечні переїзди, аж допоки нарешті життя не занесло Катерину до Орова. Це було чотири роки тому. Спочатку складалося нелегко.

«Я приїхала з однією валізою та маленькою сумочкою. Всі речі залишила, бо не збиралася покидати домівку надовго. Думала: на місяць-два», — пригадує пані Катерина. В Орові почала знайомитися з населенням, допомагали місцева їмость і продавчиня в магазині.

«Позносили мені перший посуд, на початку, як тільки приїхала, дали мені продукти», — ділиться спогадами. Згодом пані Катерина почала обживатися на новому місці. Люди безплатно дали хату, в якій мешкає вже два роки.

Потоваришувала з місцевою молодою жінкою Катериною Ільків. Коли в хаті Катерини-молодшої сталася пожежа, то її прихистила Катерина-старша (переселенка). До неї перебралася Катерина Ільків (двічі вдова) зі своїми трьома дітьми. Тоді й подумали, що треба якось заробляти гроші. Так і виникла ідея козячої ферми. До цього рішення підштовхнула інформація про гроші, які міжнародні організації з міграції надають переселенцям. Тож ферму почали розвивати на грантівські кошти. Згодом переселилися до села Тухлі, місцевості, розташованої на трасі поближче до курортної зони. Бо Орів далеко від дороги, тому важко було збувати продукцію.

За словами Катерини Лісової, тут виникли нові проблеми і нові можливості. Знайомилися з людьми. Розуміють і підтримують ті, хто має якусь власну справу, хто сам заробляє гроші. Не підтримують, за словами переселенки, або ж навіть плетуть різні небилиці ті, хто взагалі нічого не робить. Нині на фермі налічується 26 кіз та 28 козенят, є двір зі свійськими птахами. Кози не доїлися з грудня, виношували козенят. Господині не зробили запасів продукції, бо осінні сири розійшлися одразу.

Ще мають проблеми з землею, яку, за словами пані Катерини, два роки вибивають. Нині Львівська ОДА допомагає розв’язувати ці проблеми, і вже є певні зрушення. Адже ферма без землі — це нонсенс.

Їхню продукцію хвалять навіть провідні кухарі. Чудові карпатські козячі сири — ніжний, танучий у роті білий та дещо твердіший і страшенно запашний копчений! Сири полюбили туристи, бо це — продукт натуральний. Це смачне, своє, карпатське традиційне — можна навіть замовити. А до того — і корисне. За словами Катерини Лісової, кожен сировар має свій козир, який він нікому не розкриває.

«Його треба нащупати, намацати. Десь за півроку експериментів нам вдалося його віднайти. Щоправда, не завжди все буває гладко», — каже жінка. Виготовляють копчені та напівм’які сири з козячого молока серії «Голиця», домашні м’ясні вироби, домашнє вино, мариновані гриби, чаї з карпатських трав, домашній квас. Сироварню та сири, які там роблять, назвали на честь гори Голиця.

Проводять на фермі гастротури. На території працює дегустаційний зал, тут завжди раді екскурсантам.

Олена КОВАЛЬСЬКА.

Фото надано автором.

Підготував Богдан КУШНІР — власний кореспондент «Голосу України» у Львівській області.

Сколівський район.