По правді кажучи, мені, а також сотням і тисячам моїх однодумців, набридло ходити по колу. Так і ходимо: по колу і трохи-трохи по спіралі. Мій старший син, який вчився уже в незалежній Україні, був єдиним українськомовним у своєму класі у формально українськомовній столичній гімназії. Відома акторка, лауреат Шевченківської премії Наталя Сумська також була єдиною українськомовною в класі, але ще за «совка». Пора вже прискорюватися, бо відстанемо від цивілізованого світу.

Я багато писав і пишу на тему мовного законопроекту. Ба більше — я був одним зі співавторів первісного варіанта законопроекту «Про державну мову» № 5670. І ніколи не займався вигадками й маніпуляціями. Просто на різні ситуації я накладаю, образно кажучи, лекало принципів.

По такій передмові хочу нагадати, що пішов другий рік, як скасовано закон «Про засади державної мовної політики» авторства Колесніченка-Ківалова, а нового, — будь-якого — немає. Попри заяви деяких осіб, які вважають, що мають монополію на боротьбу за мову, я дотримуюся іншої думки. Колись, здається, Євген Сверстюк казав: «На ниві Господній є досить місця для всіх справжніх сіячів».

Я цим завжди керувався, і якщо йшлося про написання заяв чи організацію пікетів проти одіозного законопроекту, я діяв з глибоким усвідомленням потрібності цього. Тож, складаючи від 2011 року колективні заяви, публікуючи численні статті, беручи участь у різних ефірах, я вніс свою посильну частку в скасування, як потім виявиться, антиконституційного закону.

До речі, я був експертом на відкритих слуханнях Конституційного Суду, куди мене запросив суддя-доповідач на підставі моєї «писарсько-пікетної» діяльності, а також організував два пікети Конституційного Суду -в червні 2015 року та в січні 2018-го.

До чого це я? Думаю, що отож маю право висловлюватися про законопроект, який розглядають цього тижня у парламенті, так, як підказує моє професійне сумління.

Мушу констатувати, що мої основні попередні прогнози, на жаль, підтверджуються. Йде процес подальшого пом’якшення норм, прописаних робочою групою законопроекту № 5670. Незважаючи на те, що на догоду кон’юнктурі моменту зі стрункої структури мовного законопроекту вилучили Службу мовних інспекторів, Центр української мови, Термінологічний центр української мови, ухвалення закону не сталося в обіцяні терміни. Нові зміни, яких внесено останнім часом багато, різні. Є деякі уточнення-розширення-покращення (наприклад, збільшено квоту української мови на телебаченні з 75% до 90%), а є — звуження-погіршення.

З переліку осіб, зобов’язаних володіти державною мовою та застосовувати її під час виконання службових обов’язків, вилучено народних депутатів України (тепер дехто чхатиме на зауваження голови чи заступників голови парламенту), голову Нацбанку, сільських, селищних та міських голів, дипломатів, членів Нацкомісії у сферах енергетики та комунальних послуг, працівників патронатних служб.

Суттєво пом’якшено норми про державний сертифікат щодо рівня володіння державною мовою. Тепер окремі категорії зможуть засвідчувати рівень володіння за допомогою документа про повну загальну середню освіту за умови, що такий документ підтверджує вивчення особою української мови як навчального предмета. Це не нова норма, її прописали у відповідній урядовій постанові для держслужбовців. І тепер умовний міністр може спокійно купити відповідні сертифікати і далі писати, що його книжку перекладено зі слобожанської мови українською. Від тих осіб, які вже обіймають посади, сертифікат не вимагатимуть.

Попри ці зауваження, правовий вакуум, який триває рік, необхідно заповнювати. Слова про те, що в нас є стаття 10 Конституції та її пряма дія, правдиві, але декоративні. Доказом цього є сфера обслуговування. Всі, хто з цим стикався і не є махровим популістом, погодяться.

Величезна відповідальність за ухвалення мовного закону лягає на Президента та найбільшу парламентську фракцію «Блок Петра Порошенка», «Народний фронт», усю Верховну Раду України восьмого скликання.

Закінчу словами, якими я завершив свій недавній виступ у Ніжині з нагоди 30-ї річниці Товариства української мови: «Поки МОВА не запанує в конституційно визначених межах, громадські активісти не заспокояться, щоб хто не говорив про «спочатку економіка, потім — мова». Але боротьба за мову, навіть у разі ухвалення закону, буде затятою і довгою. Так мені підказує мій досвід і відчуття ситуації».

Фото Укрінформ

Тарас МАРУСИК, заступник голови Координаційної ради з питань застосування української мови в усіх сферах суспільного життя України при Міністерстві культури.