Ілюстрація з сайту irshavaonline.com

Фрагмент сторінки газети «Нова Свобода» (Хуст) за 4 грудня 1938 р.

 

Сторінка газети «Український Вістник» (Берлін) за 31 грудня 1938 р.

 

Сьогодні відзначається 80-річчя з дня проголошення незалежності Карпатської України. Ця подія, безумовно, була наслідком багаторічних суспільно-політичних процесів на теренах не лише Закарпаття, а й усієї України. Чи не найкраще ілюструють ці сторінки історії архівні документи, адже вони промовляють до своїх користувачів вустами свідків та учасників тих подій! Так, значна частина документів, присвячених історії Карпатської України, зберігається у фонді № 269 «Колекція документів «Український музей у Празі» (1925—1948)» Центрального державного архіву громадських об’єднань України. Зокрема, особливий інтерес становлять тогочасні українські друковані засоби масової інформації, адже преса — це невичерпне джерело історії, якому властиві елементи емоційного забарвлення.

Але спочатку — невеличкий екскурс до передумов виникнення Карпатської України. Ще в другій половині ХІХ та на початку ХХ ст. Східна Галичина, Північна Буковина та Закарпаття перебували під владою Австро-Угорської монархії. Початок ХХ ст. ознаменувався національно-визвольними змаганнями 1917—1921 рр., одним із яскравих виявів яких на Закарпатті була Гуцульська Республіка — державне утворення, що існувало з листопада 1918 р. до червня 1919 р. на Рахівщині з центром у селі Ясіня. Так, закарпатська Гуцульщина, зважаючи на своє географічне розташування та тісні контакти з Галичиною, завжди зберігала високий рівень етнічної самосвідомості. Історія появи та існування Республіки тісно пов’язана з ім’ям Степана Степановича Клочурака — видатного політичного та громадського діяча Закарпаття. Під час Першої світової війни 1914—1918 рр. він служив офіцером у лавах австро-угорської армії. Після повернення з фронту С. Клочурак активно долучився до громадського життя рідного краю, увійшов до складу народної міліції, що була організована в Ясіні з метою боротьби із дезертирами та мародерами. В листопаді 1918 р. населення села організувало народні збори, на яких було одностайно проголошено наміри про возз’єднання краю з Україною та обрано орган представницької влади місцевого населення — Українську Народну Раду в селі Ясіня, яку очолив С. Клочурак. У відповідь на самостійницькі настрої мешканців села угорська влада 20—22 грудня 1918 р. спрямувала до Ясіні свої війська. 7 січня 1919 р. спалахнуло збройне повстання проти угорської влади на чолі з С. Клочураком, а наступного дня було проголошено утворення Гуцульської Республіки. Її політичні лідери активно відстоювали ідеї єдності Закарпаття та України. Так, зокрема, Гуцульська Республіка мала надзвичайно тісні зв’язки із Західноукраїнською Народною Республікою, а з січня 1919 р. її делегати навіть брали участь у засіданнях Української Національної Ради ЗУНР. Та, на жаль, крапку в історії Гуцульської Республіки було поставлено 11 червня 1919 р., коли румунські війська за мандатом країн Антанти зайняли її територію та заарештували членів Української Народної Ради. Гуцульська Республіка припинила своє існування, але ідеї самостійності та єдності українських земель не згасли.

10 вересня 1919 р. Сен-Жерменський мирний договір, укладений на Паризькій мирній конференції, зафіксував входження Закарпаття до складу Чехословаччини. Між іншим, ще 8 травня 1919 р. в Ужгороді Центральна Руська Народна Рада прийняла ухвалу про включення Закарпаття до Чехословаччини за умови надання їхньому краю автономії, що було погоджено з речниками празького уряду. Значний вплив на прийняття цього рішення мали представники закарпатської еміграції в Сполучених Штатах Америки, котрі на своїх зборах, які відбулися в Скрентоні ще 18 листопада 1918 р., виступили за автономію Закарпаття в складі Чехословаччини. Минав час, але її уряд усе зволікав із виконанням домовленостей... Лише 21 вересня 1938 р., майже напередодні сумнозвісної Мюнхенської угоди, в Празі розпочалися перемовини про долю Закарпаття за участю його представників. Уже 11 жовтня 1938 р. було затверджено перший автономний уряд на чолі з Андрієм Івановичем Бродієм, очільником Автономно-землеробського союзу. Та уряд А. Бродія встиг провести лише три засідання. В жовтні 1938 р. його було усунено з посади через проугорські позиції та звинувачення у шпигунстві на користь Угорщини.

Новим прем’єр-міністром було обрано Августина Івановича Волошина, і саме його ім’я асоціюється з переможною боротьбою закарпатців за незалежність та єдність українських земель. Часопис «Український Вістник», друкований орган Українського національного об’єднання в Німеччині, на першій шпальті свого номеру за 31 грудня 1938 р. опублікував статтю, присвячену А. Волошину, під назвою «Керманич Української Карпатської Держави»: «Провідник Карпатської Української Держави, о. д-р Августин Волошин народився 17-го березня 1874 року в Келичі (Мармарощина) на Закарпатті. Його батько Іван був також священником. Родина Волошинів вся була свідомо-українською й ніколи не підпадала під які небудь чужі, ворожі впливи. Народню школу покінчив о. Премієр в родинному селі, а згодом перейшов до ґімназії в Ужгороді, де в 1892 році здав матуру. Теольоґічні студії кінчав у Будапешті й в році 1897 одружився з дочкою ужгородського ґімназійного професора Іриною Петриківною, висвятився та став капеляном в Ужгороді. В році 1897 почав отець Премієр свою педаґоґічну працю й під його проводом виховалося ряд свідомих національних працівників. Від року 1917 був о. Премієр директором учительського семінара. В році 1918 оснував т. зв. «Руську Народну Раду», а в р. 1919 став членом Директорії Карпатської України. Від тоді стало й послідовно та зі самозапертям працює над вихованням і для добра свойого народу. В жовтні м. р. іменований Премієр-міністром, рятує Закарпаття вже майже в станній хвилині перед віддачою його Мадярщині. По реорганізації уряду цілої федеративної держави, о. д-р Волошин іменований вдруге Премієром а так місцеве населення як і українці розсіяні по цілому світі, різними способами заявляють о. Премієрові своє довіря. Бо Премієр Карпатської України о. д-р Августин Волошин зумів не тільки врятувати частину української землі від зовнішніх ворогів але й впорядкував її внутрішно та пхнув на шлях самостійного державо-творчого життя. Слава Премієрові Карпатської України, Батькові Августинові Волошинові!».

22 листопада 1938 р. празький парламент ухвалив конституційний закон про автономію Закарпаття, після чого чехословацька держава трансформувалася у федеративну республіку чехів, словаків та закарпатських українців. Але становище автономного Закарпаття, яке тепер офіційно носило назву «Підкарпатська Русь», залежало від ситуації в Європі. Угорщина, в складі якої довгий час перебували ці землі, домагалася від керівництва нацистської Німеччини дозволу на їх захоплення.       2 листопада 1938 р. відбувся Віденський арбітраж, на якому Чехословацька Республіка була змушена віддати Угорщині південні території Словаччини й Закарпаття. Таким чином, Закарпаття втратило такі міста, як Ужгород, Мукачево та Берегове з прилеглими до них районами. Як писала 4 листопада 1938 р. «Українська пресова служба» — інформаційне бюро Українського національного об’єднання в Німеччині: «В часі вирішування у Відні справи чесько-словацького-українського і мадярського кордону німецько-італійською арбітражовою комісією, прибули до Відня також представники Чехії, Словакії і Карпатської України. — Від Карпатської України був сам премієр, Августин Волошин. На «Ґранд Готелю», що в ньому державні мужі замешкали, вивішено крім німецького і національні прапори всіх трох держав: в середині великий жовто-блакитний український, праворуч словацький, а ліворуч давний чехо-словацький [...] Вістку про прилучення Ужгороду і Мукачева до Мадярщини, прийняв Український Уряд з болем, та не без віри, що молода Карпатська Українська Держава своєю власною працею надробить втрачене, та забезпечить собі всесторонний розвиток».

Окрім того, в органах місцевої влади, закладах освіти, а також у видавничій справі першість починала відігравати саме українська мова. А. Волошину вдалося об’єднати окремі партії українського спрямування в єдину політичну організацію — Українське національне об’єднання (УНО). Водночас тривали заходи зі зміцнення обороноздатності краю. В листопаді 1938 р. було утворено організацію народної оборони — Карпатську Січ, її загони формували в кожному великому населеному пункті: «Для забезпечення кордонів держави та для вдержання ладу в країні, Уряд Української Карпатської Держави покликав до життя Орґанізацію Народньої Оборони «Карпатську Січ» [...] «Карпатська Січ» знає, що найкращою запорукою кордонів і незалежности Карпатської України є її власна сила, її внутрішній порядок та здисциплінованість, її кожночасна готовність дати сильну, рішучу відправу всім тим, хто поважився б нарушити її незалежність та її кордони» (часопис «Український Вістник» за 31 грудня 1938 р.).

Врешті-решт державотворчі процеси сягнули апогею, та 15 березня 1939 р. «Сойм Карпатської України ухвалив ... закон:   1. Карпатська Україна є незалежна держава. 2. Назва держави є: КАРПАТСЬКА Україна. 3. Карпатська Україна є республіка з президентом, вибраний Соймом КУ на чолі. 4. Державна мова Карпатської України є УКРАЇНСЬКА МОВА. 5. Барва державного прапору Карпатської України є синя і жовта, при чому барва синя є горішня, а барва жовта є долішня. 6. Державним гербом Карпатської України є дотеперішній крайовий герб: медвідь у лівім червонім полі й чотири сині та жовті смуги правому півполі і ТРИЗУБ св. Володимира Великого з хрестом на середньому зубі. Переведення цього місця закону полишається окремому законові. 7. Державний гімн Карпатської України є: «Ще не вмерла Україна...».  8. Цей закон обов’язує зараз од його прийняття».

Проте самостійницьким прагненням українців не судилося здійснитися. Уже 15 березня угорська армія розпочала загальний наступ по всій території Закарпаття. І хоча бійці Карпатської Січі чинили відчайдушний опір, протистояти значним силам противника вони не могли. Так, «Український Вістник» у номері за березень-квітень 1939 р. надрукував заяву Андрія Атанасовича Мельника, голови Проводу українських націоналістів, з цього приводу: «15 березня 1939 року Сойм Карпатської України проголосив її Державність! Ледви пролунали рішення, що вовіки вписалися золотими буквами в історію Соборної України, вже в границі Карпатської Української Держави вдерлися наїздні мадярські війська. Їм негайно ставлять чоло українські націоналісти — Карпатська Січ. Почався нерівний змаг. Трупом білим ГЕРОЇВ вкрилася рідна земля, зросилася їх святою кровю, що глибоко влилася в серця всіх українців та хоча сповнила їх болем великим, проте ж дала могутнішу за біль — ВІРУ й НАДІЮ та защепила гордість, що є в Україні борці, яким честь НАЦІЇ вища за все мирське! Нація, яка має таких синів, що майже голіруч, без належного військового вишколу, протиставилися наїзникові рідної землі, — є вічною, є безсмертною. Остаточна перемога завжди мусить бути й буде її. Перемога Соборної Української Національної Ідеї! Не радітиме наїзник українською землею, бо по віки не погасне смолоскип Ідеї Визволення, заткнений на верхах карпатських гір! Боротьба наша йде дальше проти всіх окупантів української землі! Її остаточна мета: Самостійна Соборна Українська Держава Києва, Львова, Ужгороду-Хусту й Чернівців! Тому горі чола! З великого болю родиться нове життя!» 17 березня територію Карпатської України було остаточно захоплено угорськими військами. Після окупації краю розпочалися карально-репресивні заходи проти діячів українського національного руху та бійців Карпатської Січі.

А. Волошин разом із деякими членами уряду залишив Закарпаття та емігрував до Праги. Протягом 1939—1945 рр. працював в Українському вільному університеті, був обраний його ректором. У травні 1945 р. А. Волошина заарештували радянські спецслужби, вивезли до Москви, де він помер у в’язниці 19 липня 1945 р.

Незважаючи на територіальні втрати та зовнішню загрозу, уряд А. Волошина намагався стабілізувати економіку та консолідувати патріотичні сили. Між іншим, одним із міністрів у цьому уряді був уже згадуваний раніше Степан Клочурак, який наприкінці 1938 р. виконував функції також і особистого радника А. Волошина. В грудні 1938 р. була затверджена нова назва краю — Карпатська Україна, столицею якої став Хуст. Як писала з цього приводу 4 грудня 1938 р. «Нова Свобода» — єдина щоденна газета Закарпаття, що виходила в Ужгороді та Хусті протягом 15 червня 1938 р. — 15 березня 1939 р.: «Велика Україна, Галичина, Буковина та інші землі нашого народу вже остаточно покинули двозначну назву Русь, щоб ніхто нас не змішував з московцями, котрі себе зовуть «русскими». Тепер приходить до самоозначення наша Карпатська Україна. Чи будемо й далі держатися назви Русь, що дає матеріял для всяких ворожних спекулявій, чи візьмемо нашу національну назву «Україна», як означення нашої держави Карпатської України? Скаже дехто: Не в назві діло, а в народній свідомості. Але на біду, назва «Русь» в руках наших ворогів стала зброєю нашого національного видродження й поступу [...] Тому наши свідомі люди мають всюди вживати назви «українець», «українська мова». Ця назва має стати урядовою назвою нашого народу. Ця назва має запанувати в наших школах, в урядах, у церкві, в пресі, в театрі, в громадськім і в товариськім житті. Наш клич має бути. Для одного народа одна назва: Україна, українець, український».

***

Карпатська Україна проіснувала протягом незначного хронологічного проміжку: із жовтня 1938 р. до березня 1939 р. Але її нетривала незалежність стала результатом вікового прагнення українського народу до національного відродження та боротьби за створення власної держави. За цей відрізок часу Закарпаття пережило бурхливий соціально-політичний розвиток, а його населення сягнуло значного рівня самосвідомості та національної ідентичності.

Максим ГРЕЧКО, архівіст І категорії Центрального державного архіву громадських  об’єднань України.