Поліське село Висове, що у Сарненському районі на Рівненщині, належить до Тутовицької сільської ради, розташоване за 20 кілометрів від Сарн, проте доїзд забирає понад 40 хвилин, бо гарною дорогою висовці, як і більшість жителів району, похвалитись не можуть. Утім, сполучення з містом регулярне: автобус курсує п’ять разів на день. Нині в селі проживає 651 особа, з них лише 42 пенсіонери, тож населення переважно молоде. Попри ранню весну люди вже пораються на городах, готують землю під майбутню городину. А ще тримають чималі господарства, будують нові помешкання, створюють багатодітні сім’ї.

Ростуть нові вулиці

Із першого погляду видно: Висове розбудовується (на знімку — нова вулиця). Хтось уже закінчує зводити нову оселю, дехто тільки починає, але масштаби таки вражають: будівлі різної форми, величини, кольору. У Тутовицькій сільській раді розповіли, що у Висовому є три нові житлові масиви. Будується переважно молодь, — і місцева, і з сусідніх сіл. Труднощі, за словами жителів, є з підключенням електропостачання в новобудовах, що затягує весь процес будівництва. У сільраді підтверджують, що ця проблема справді актуальна в багатьох селах району. Оскільки до старої лінії електропостачання малої потужності підключено занадто багато помешкань, є запит на проведення нової, що нині й вирішують із районом електричних мереж.

У Висовому є початкова школа та декілька магазинів. Усі інші послуги місцеві отримують у сусідніх селах. Так, по медичну допомогу звертаються в Цепцевицьку амбулаторію. Для отримання повної загальної середньої освіти діти відвідують Цепцевицьку чи Тутовицьку ЗОШ, куди їх довозять автобуси. Також у Висовому є Дім молитви, бо значна частина жителів — парафіяни Церкви християн віри євангельської. Православні ж відвідують храм у Цепцевичах. Більшість сімей тут — багатодітні. В кожному з п’яти населених пунктів Тутовицької сільської ради високий показник народжуваності, та, попри це, в жодному немає дитячого садка.

Школярі люблять співати

У центрі села увагу привертає яскраво-зелена одноповерхова будівля — школа. Виконувачка обов’язків директора Висовської ЗОШ І ступеня Марія Брик розповіла, що нині тут навчається 71 дитина. Педагогічний колектив із шести молодих учителів.

Запевняє, що у школу постачають усе необхідне для якісного навчального процесу. Цьогоріч навіть отримали п’ять ноутбуків.

Хоч учні закладу ще геть маленькі, але вже мають певні перемоги та здобутки, якими залюбки ділиться Марія Леонідівна. Вони посідали перші місця в районних олімпіадах знавців Біблії. Отримують нагороди за активну участь у пісенних конкурсах, бо під час позакласної роботи найбільше люблять співати.

Також заклад відвідують дошкільнята, адже тут функціонує група короткотривалого перебування дітей, де їх готують до школи.

Чекають дев’яту дитину

У навчальному закладі познайомились із вчителькою початкових класів та інформатики Галиною Леончик (на знімку зі своїми дітьми). Щоправда, нині вона не працює, бо перебуває на лікарняному в зв’язку з вагітністю та пологами. Вона — корінна жителька, у Висовому мешкали ще її батьки. Тут і вийшла заміж за Олександра. Подружжя Леончиків має п’ять синів і три доньки, чекають на дев’яту дитину — дівчинку.

«Живемо ми, як усі в селі, — скромно починає розповідь Галина Іванівна. — Господарство тримаємо. Є і корова, і кури, і гуси...» Дві старші доньки вже студентки рівненських навчальних закладів. 18-річна Неля опановує медицину, а Юлія здобуває фах швачки. Троє синів — 11-й, 8-й і 6-й клас — іще здобувають середню освіту, тож у вільний час допомагають батькам по господарству. Підростають у родині й найменші — 4-річна донечка та півторарічний синочок.

Багатодітна мама зізнається, що дуже любить співати. Каже, що її мати теж мала гарний голос. Любов до музики перейняли й старші доньки Галини Іванівни, які свого часу навчалися гри на піаніно й акордеоні. А от сини надають перевагу хлопчачим забавам — із задоволенням ганяють з однолітками у футбол.

Із Київщини у Висове — за покликом серця

У Висовому немає газу. Про це неважко здогадатись, бо дрова видно чи не в кожному домогосподарстві. А оскільки опалювальний сезон іще триває, то в перші теплі весняні дні працелюбні висовці заготовляють дрова. За цим заняттям і застали Миколу Привара. «Я на групі з інвалідністю, здоров’я немає. Поїду в ліс, ломаччя зберу якогось, от ним і топимо. Бо зараз дрова дуже дорогі, коштують майже втричі більше, ніж я отримую пенсії», — почав розмову цей відкритий чоловік, який виявився цікавим співрозмовником. Микола Іванович родом із Київщини. Після аварії на ЧАЕС людей звідти виселяли в Яготинський район. Майбутня дружина Тетяна молодою приїжджала туди на роботу — сапати буряки. А як побралися, то переїхали у Висове жити.

Подружжя виховало семеро дітей.

«Колись старші люди різними ремеслами займались, народною творчістю, нині ж у селі переважно молодь, а вони таким не цікавляться», — долучається до розмови пані Тетяна. Жінка й сама все життя любила вишивати та в’язати, а тепер не може, бо підводить зір. «У мене стільки вишиваного всього є, але кому воно тепер треба, — каже. — То раніше, як не було такої різної одежі, мусили в’язати, ткати, шити. А нині все є, аби лише гроші були».

І в 94 роки моторна

Останньою в селі відвідали старожилку Антоніну Прозапас (на знімку — з правнуком Миколкою). Усе життя 94-річна Антоніна Михайлівна мешкає у Висовому. Про молодість розповідає небагато, каже, що то були бідні роки. У 25 вийшла заміж за Івана Кириловича. Він працював у Чемерному на скрепері, а Антоніна Михайлівна — в ланці у колгоспі. Разом нажили восьмеро дітей — порівну синів і дочок.

Чоловік на заробітки їздив. Якось там упав так, що попав цвях в око. Зробили в Києві операцію, але вона дала ускладнення на інше око, і він осліп. Відтоді Антоніна Михайлівна все робила сама: і дітей гляділа, і господарство вела, й усього навчила, й оженила. І нині, каже донька, ще тягнеться до роботи. «Мені вже в таких роках нічого не довіряють, — розповідає Антоніна Прозапас. — Ото тільки кажуть сидіти на лавочці». Щоб зовсім не нудьгувати без роботи, бабуся приходить у гості до дочки: побавитись із правнуком Миколкою. Нині в Антоніни Михайлівни є навіть праправнуки, а внуків більше сорока.

Сарни 
Рівненської області.

Фото Василя СОСЮКА.