Відбулася перша передача на каналі «UA: Перший» з циклу під умовною назвою «Дебати кандидатів на пост Президента». Масовка, експерти, ведучі, групи підтримки... Усе, як годиться. Майже...
Чому «майже»?
На дебати запросили мене, І. Богословську і С. Капліна. Перших двох ви не бачите на провідних каналах (мене — понад 13 років). Про нас не згадують, аналізуючи, наприклад, рейтинги кандидатів, тим паче, не згадують пропозиції щодо розв’язання конкретних проблем держави і громадян. Весь інформаційний простір і вулична та інша реклама присвячені кільком кандидатам довкола того, котрий «один». Обсяги реклами, отже, витрати (і звідки вони) не контролюються так, як передбачено законом. Власне, весь інформаційний простір, контрольований владою і бізнесом, підпадає під своєрідну і неприховану цензуру.
Це запозичення досвіду «контрольованої демократії» у США, де конкуренція популяризується лише щодо двох, «визначених» кимось кандидатів, щодо так само визначених партій. Але то в Штатах. А ми ж хочемо нібито в Європу.
Не стали винятком щодо попередньої режисури і дебати. Завдання таких передач очевидно має зводитися до дискусії між кандидатами, популяризації чи обстоювання ними своїх програм. Це, напевне, цікавило б і глядачів. Але як можна донести свою думку стосовно обороноздатності країни чи системи законотворення, якщо на це відводиться 90 секунд? Причому на запитання ведучий витрачає часу більше, ніж на відповідь, даючи одночасно наперед негативну оцінку позиції кандидата. Подібним чином поводяться запрошені експерти і «експерти», синхронно з ведучими захищаючи позиції нинішньої влади. Тим самим робиться медвежа послуга телеканалу, журналістам, зокрема, бо владу сьогодні люди, м’яко кажучи, дуже не люблять, і це не зовсім делікатне почуття переноситься на її адвокатів — організаторів передачі.
Про синхронну підготовку учасників шоу (можна висловитись і так щодо суті теледійства) свідчать хоч би заготовлені колажі з негативною оцінкою позицій мене і С. Капліна (котрого на передачі взагалі не було) щодо проблем кримськотатарського народу.
Посилання на те, що ми не відповіли на їхню кореспонденцію і в своїх програмах не піклуємося про кримськотатарський народ... не могло бути підставою для підготованого заздалегідь і виставленого «унаочнення». По-перше, жодних звернень до мене не було, по-друге, проблема кримськотатарського народу може бути розв’язана лише разом з проблемою Криму. А розв’язання її можливе тільки внаслідок реалізації моєї програми. Бо при нинішній системі влади про згадану проблему можна забути. Це мали б пам’ятати і ведучі, і експерти.
Експерти (принаймні ті, що годилися на цю роль, зокрема, для дискусії з І. Богословською щодо питань економіки і юриспруденції, серед них: студенти, що, схоже, добре володіють простором Інтернету, хоч цього мало) заздалегідь були зорієнтовані на обструкцію кандидатам, використовуючи або просто безглузді аргументи (про роль одного з фігурантів політики в нейтралізації сепаратизму в Криму на початку 1990-х), або посилаючись на тенденційні оцінки давніх ситуацій, котрі не мають жодного стосунку до сценарію дебатів. Спілкуючись згодом з молодими журналістами і студентами університету, я згадав, що якби дехто з професорів-експертів одержував нинішню зарплату професора з системи АН України, то вони в кращому разі намагалися б не демонструвати свою залежність від влади — було б соромно.
Іще промовиста деталь. На місце С. Капліна, котрий за кілька годин до ефіру повідомив про неможливість прибути до студії, організатори шоу поставили манекен, та ще й підписали його відповідно. Не мудре, очевидно, рішення. Гадаю, С. Каплін міг би звернутися до суду з приводу такої витівки. Він має на це юридичні, моральні і політичні підстави. Цікаво, а чинний президент, пообіцявши і не прийшовши на передачу, теж одержав би подібну рекламу?
Відповідь на це запитання зайва. Вам вона відома. Вона ще раз підтверджує хто, як і для чого готує певні передачі, засвідчуючи суть демократії по-українському.
Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.
