У світовій практиці електрометалургійне виробництво вважається найсучаснішим і найперспективнішим. У 2018 році в електродугових печах виплавлено 28,0% сталі у світі. У країнах, що входять у ТОП-10 світових виробників сталі, ця частка ще вище: наприклад, у Південній Кореї — 32,9%, Індії — 56,8%, США — 68,4%, Туреччині — 69,2%, Італії — 80,3%. В Україні тільки 7,0% сталі вироблено електричним способом. Виникає логічне запитання: чому Україна відстає від світових лідерів?
На рівні нереалізованих проектів залишилися завод «Євро Фінанс ЛТД» у Білій Церкві (річна потужність — 1 млн т сталі, передбачувані інвестиції — 500 млн дол.) і електросталеплавильний комплекс «Донецьксталі» (річна потужність — 1,5 млн т сталі; станом на початок серпня 2013 р. виконано 88% будівельних робіт, однак через початок АТО проект не було до кінця реалізовано).
Ситуація на вже побудованих електрометалургійних заводах також виявилася досить складною. ДЕМЗ із кінця 2012 р. працював з перебоями, а в січні 2014 р. повністю зупинився. Виробництво на «Електросталі» (Курахове) здійснюється неритмічно, час від часу підприємство простоює. Завод «ТСА-Стіл Груп» зупинено в жовтні 2011 р.
Єдиний успішний завод — «Інтерпайп Сталь». Це підприємство забезпечує круглою заготовкою інші заводи «Інтерпайп», що спеціалізуються на випуску безшовних труб і залізничних коліс. Цей приклад засвідчує, що електрометалургійні підприємства можуть бути успішними тільки у разі інтеграції у ланцюжки створення високої доданої вартості.
Продаж напівфабрикатів не може забезпечувати стабільне завантаження електросталеплавильних потужностей. Це доводить приклад заводу «Електросталь» (Курахове), який востаннє простоював із грудня 2018 року по березень 2019-го. Це підприємство побудоване для забезпечення Донецького металопрокатного заводу квадратною заготовкою. Однак у зв’язку з військовим конфліктом господарські зв’язки між заводами були розірвані. У цей час для «Електросталі» експорт — єдина можливість продати заготовку.
Але квадратна заготовка — найпоширеніший типовий продукт, у якому електрометалургійні заводи не мають ніяких переваг. На відміну від металургійних комбінатів, які входять до складу вертикально-інтегрованих груп, що й мають доступ до власних джерел залізорудної сировини, електрометалургійні заводи купують брухт у сторонніх постачальників на ринкових умовах. Тому електрометалургійним заводам складно конкурувати з металургійними комбінатами.
Традиційно електрометалургійні підприємства створювалися у форматі міні-заводів, які розташовані поруч із споживачами й орієнтовані на задоволення їхніх потреб. Але в Україні обсяг внутрішнього ринку досить низький (4,5—5,0 млн т металопродукції на рік). Через це не розвиваються складні металургійні переділи, і продукція електрометалургійних заводів залишається незатребуваною.
Андрій ГЛУЩЕНКО,
кандидат економічних наук, аналітик порталу «ГМК-Центр».
Підготували Віктор БОНДАР, Ярослав ФАЛЬКО.
