Результати першого туру виборів тримають у тонусі все українське суспільство. Щодня в інформпростір викидається чергова серія інтерпретацій статистики, мотивації, прогнозів народного волевиявлення. Соціум тримають у напруженні, як при перегляді відзнятого професіоналами трилера, саспенс управляє емоціями глядача, блокуючи когнітивную функцію мозку. Отже, уся інформація сприймається серцем, а не головою. Щоправда, багато меседжів, адресованих громадянам, згодом спростовують або уточнюють. Але це більшості споживачів інформпродукту вже не цікаво, і вони пам’ятають тільки перший «факт», а не наступний коментар до нього.
У понеділок, 1 квітня, редактор Цензор.НЕТ Юрій Бутусов повідомив про те, як проголосувала армія в зоні ООС, посилаючись на дані ЦВК, і на їх основі зробив свій аналіз ситуації: «Чинний Верховний Головнокомандувач Петро Порошенко посів перше місце. Однак його відрив від Зеленського незначний, і сумарно в армії опозиційні до Порошенка кандидати мають значну перевагу. Отже, твердження прихильників Порошенка, що нібито армія його беззастережно підтримує, виявилися міфом, у зоні ООС військовослужбовці більшу частину голосів віддали опозиційним кандидатам». Бутусов запитує: як можуть захищати Україну люди, які не вірять у її незалежне майбутнє? Яка реальна боєздатність таких військовослужбовців?
Ця інформація, а точніше її подача, спричинила бурхливу реакцію в соцмережах. Емоції зашкалювали! Волонтери, пов’язані з нашими захисниками на передовій, говорили, що ті дізнаються новини переважно з тих самих соцмереж, і тому хвиля шоку докотилася й до них.
І от 3 квітня блогер Мартін Брест, також проаналізувавши ситуацію з голосуванням у першому турі військовослужбовців, написав свій пост у Фейсбуці: «Просто перестати стріляти» не набрав в армії більше голосів, ніж «воюємо за свою землю далі». Інфа, яку форсили Бутусов і тп — це винятково красива напівправда, яка стала неправдою. На спецдільницях, дані яких подавалися у Фейсбуці й ЗМІ, голосувала не тільки армія. Виявляється, там були зареєстровані всі силовики, включно, наприклад, з прокуратурою й ДФС. Тобто на всіх спецдільницях, крім армії, були і інші, і подекуди їх було навіть більше, ніж армійців. Деякі дільниці взагалі були змішаними (місцеві теж голосували). Так, в армії є люди, які голосували за «стати на коліна», але їх аж ніяк не стільки. Фух. Спасибі, хлопці. Ви вкотре не підвели. Збройники — сила».
Юрій Бутусов, своєю чергою, парирував, що він посилався на дані Генштабу ЗСУ й ЦВК. І навіть виставив ще один уточнювальний пост. Але, як ідеться в старому анекдоті, «ложечки то ми знайшли, але осад залишився». І дуже неприємний осад. Хоч армія й поза політикою, але військовослужбовці — громадяни України й виборці. І спровокована не до кінця правдивою інформацією спроба зіштовхнути лобами армію й соціум призвела до такого, скажімо так, неприємного обміну думками...
На тлі емоційних коментарів постало досить актуальне питання: чому на такі вкидання, які дискредитують ЗСУ, не реагують хоч якось — ні прес-служба МОУ, ні Генштаб? Чому вони не дають спростування, не подають до суду? А як же протистояння інформаційним загрозам і стратегічні комунікації?
І це ще не все. «Я от не розумію, чому під час бойових дій за суверенітет і цілісність моєї країни вільно ображають Верховного Головнокомандувача? Це взагалі диверсія! Він ще на посаді. А як же морально-психологічний стан військ?» — цілком логічно запитує волонтер Оксана Машовець.
