Телефонний дзвінок від керівника СГПП «Розвазьке» Петра Івановича Ягодки (на знімку) із села Розваж Острозького району Рівненщини спонукав навідатися в його господарство. Керівник із великим стажем, заслужений працівник сільського господарства України звернув увагу на те, що агрохолдинги звітують у пресі про мільйонні сплати податків та за вартість оренди землі.

— Але ж і ми, і такі, як наше сільгосппідприємство, також маємо чимале податкове навантаження. Крім того, латаємо дірки на місцях у соціальній сфері. Бо до кого піде завідувачка дитсадка, як не до нас, коли у закладі бракує коштів на харчування дітей чи якийсь ремонт. Орендуємо у селян 1200 гектарів землі. І якщо проаналізувати сплату податків за два роки, то вони зросли ледь не удвічі. За 2016 рік сплатили 2 млн 811 тис. 504 гривні всіх податків, а торік уже 5 млн 293 тис. 70 гривень. За цей час у нас зменшилася кількість працівників на 45 чоловік, але фонд оплати праці зріс майже на 600 тис. гривень. Та діяльність господарства — це не лише податки та зарплата. Для того, щоб воно функціонувало і конкурувало з подібними собі та великими агрохолдингами, потрібно працювати, що сім потів з тебе вийде. І що цікаво, саме до таких, як ми, вимоги від держави стають дедалі більшими, — каже Петро Ягодка.

В Острозькому районі СГПП «Розвазьке» називають зразком сільського господарювання. Тут зберегли дещо від радянської структури господарства. Воно залишилося багатогалузевим: на сучасному рівні розвивається і тваринництво, і рослинництво.

Практично одна галузь допомагає розгортатися іншій. Дійне стадо та відгодівля бичків дають певний прибуток, а ще достатньо органіки, бо чимало соломи проходить через хліви. Завдяки органічним добривам є можливість економити дорогущі мінеральні.

— Найбільшим нашим досягненням торік вважаю реконструкцію корівника і введення в дію сучасного молокопроводу з холодильним обладнанням, — розповідає Петро Іванович. — Тепер 250 корів обслуговує лише чотири оператори — замість восьми.

Це підвищило відповідальність працівників, їх заробітну плату, а відтак і сортність молока та продуктивність корів. Хоча ціна на молочну сировину вищою не стала. Переробники його все одно знаходять причини, аби не платити справжню ціну за молоко.

Вони можуть перевірити якість нашої сировини. А ми, як споживачі, їх кінцеву продукцію аж ніяк не перевіримо.

У господарстві вже давно працює стабільна і високопрофесійна зооветслужба. Племінне стадо ВРХ має хороші генетичні показники, повністю голштинізовано. Худобу годують своїми кормами без всіляких преміксів, але це аж ніяк не враховується закупівельниками молока і м’яса. Петро Ягодка сам ветеринар за освітою, тож тваринництво для нього — розкрита книга. Він організував ще й збір молока від одноосібників у своєму та навколишніх селах. Платить людям вчасно, навіть якщо завод ще не розрахувався з підприємством.

Не особливо розженешся у фінансовому плані у вирощуванні зернових, бобових та олійних культур.

— У рослинництві виходить парадокс: якщо висока врожайність, то падає рентабельність, бо значні обсяги пропозиції збивають ціну на агроринку, — продовжує розповідь заслужений аграрій Петро Ягодка. — Агрохолдинги, маючи великий вал, переважно продають зернові за кордон. Відповідно отримують валюту. Ми ж зі своїм тоннажем самостійно торгувати з іншими країнами не можемо. Зернотрейдери навмисно збивають ціну і нам не вигідно їм продавати збіжжя. Тож шукаємо збут в Україні. А хто купить наш товар? Взяти хоча б кукурудзу. Нині пропонують за неї 3900 гривень за тонну. З цієї суми треба ще заплатити ПДВ 560 гривень і завезти її власним транспортом замовнику за 130—300 кілометрів. Порахуйте витрати на перевезення та оплату праці водія. Але ж кукурудзу, аби вона стала товаром, ще потрібно довести до необхідних кондицій, тобто висушити до відповідної вологості. Ми знайшли вихід із ситуації. Частину врожаю запакували як корнаж під плівку на корм худобі. Але ж нам її не треба стільки, хотілося б продати плоди «королеви полів», бо ж необхідні кошти на придбання пально-мастильних матеріалів і запчастин, які захмарно зростають у ціні. Те саме із соєю. Нині у нас лежить 180 тонн сої, але продати її дуже складно.

Як вдумливий господар Петро Іванович шукає вихід, аби крутилась у касі свіжа копійка. Підкидає її на рахунок власна пекарня, де печуть хлібобулочні вироби із зерна, вирощеного на розвазьких полях. Ці вироби можна придбати навіть у Рівному на продовольчому ринку.

Ще одна перевага того, що функціонує багатогалузевість у господарстві, — дотримання сівозміни. А це збереження гумусу в ґрунті, недопущення хвороб. Не так, як у багатьох агрохолдингах, де по ріпаку сіють ріпак, а по кукурудзі — кукурудзу. Лани в СГПП «Розвазьке» бачать не лише кукурудзу, пшеницю, сою, ячмінь, овес, але й горох, гречку, цукровий буряк.

— Але скажіть, де таке видано, щоб за півтора літра води ми платили 18 гривень, а кілограм цукру можемо продати лише за 11 гривень? Хтось рахував витрати на вирощування цукристих? — обурюється господарник.

Окрема тема сплати ПДВ. Головний бухгалтер Оксана Бабак вважає, що цей податок лише збільшує ціну на продукцію та послуги. Адже його мають повернути господарству. Та не завжди це вдається. Для прикладу, звели корівник. Фірмі, в якої купували будівельний матеріал, заблокували рахунок і так «Розвазьке» втратило 33 тисячі гривень.

На ще одній проблемі, яку створили можновладці, акцентував увагу головний інженер господарства, молодший син Петра Івановича — Тарас. Відомо, що транспорт фізичних осіб не підлягає обов’язковому технічному контролю. А ось для юридичних осіб його проводити обов’язково у певні терміни. Раніше, розповідають Ягодки, такий техогляд можна було пройти у ближньому Нетішині. Але установа, яка проводила техогляд, не отримала ліцензію. Тепер, аби пройти техогляд легкових та вантажних автомобілів, треба їздити у село Біла Криниця Рівненського району та Рівне. Та іноді там такі черги, що дня не вистачає, щоб пройти процедуру, а буває, що й треба ліквідувати певні зауваження. Тож доводиться їздити туди-сюди, витрачаючи час та кошти. А нещодавно ще одну проблему створили енергетики. Показники збирає одна компанія, а платити треба іншій, і то на два місяці вперед. Перерахували ще у грудні 50 тисяч гривень, нині невідомо, де ці кошти.

— На жаль, у нашій державі лише декларується допомога аграріям. Насправді нові рішення лише б’ють по товаровиробнику і виходить, хто тягне воза, того ще й поганяють. Тому чимало діяльності проводиться в тіні, земля облогує, бо її не вигідно обробляти, згортається виробництво, — констатує гіркі факти Петро Ягодка.

Разом із тим, побесідувавши з простими людьми, дійшов висновку, що за Ягодку селяни тут стоять горою. Бо кожному, хто звертається до нього по допомогу, він не відмовить. Двері керівника для всіх завжди відчинені. Торік надали благодійної допомоги на 133 тисячі гривень. У школі, для прикладу, булочки, чай, цукор школярі отримують від «Розвазького» безоплатно. Практично за копійки виробничники харчуються і у їдальні господарства. Хто потрапив у лікарню, чи то працівники господарства, чи пайовики, також не залишаються сам на сам зі своєю бідою. Тож чи не варто державі підтримувати такі господарства, створити для них умови, щоб було бажання розвиватися і працювати заради людей?

Фото автора.