Минуло більше місяця після проведення круглого столу «Перспективи імплементації в Україні положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію Україна—ЄС щодо розвитку публічних комунікацій та соціального діалогу» в рамках проекту «Сприяння публічним комунікаціям в діалозі між владою та громадськістю в частині імплементації положень Глави ХХІ Угоди про Асоціацію в умовах децентралізації», фінансованого Міжнародним фондом «Відродження», який відбувся 1 березня в Києві.

Оцінюючи цей захід, можна зробити тривіальний висновок: донор виділив кошти — бенефіціар повинен їх освоїти, підтвердивши свою роботу. Проте теми круглого столу і особливо дослідницький етап самого проекту зачіпають таку частину суспільних відносин, до яких бенефіціар — громадська організація «Спілка орендарів і підприємців України» — відповідно до чинного законодавства начебто не має жодного стосунку. Адже свого часу Спілка втратила легітимне право на участь у соціальному діалозі. І це в той час, коли в умовах децентралізації, яка вже декілька років культивується в Україні за ініціативи керівництва держави, соціальний діалог — це триєдиний дискусійний майданчик, інформаційна платформа, де повинна генеруватися державна політика в царині соціально-трудових і соціально-економічних відносин.

Хоч з якого боку до цієї теми підходь, до цього феномена міжнародної спільноти, започаткованого створенням Міжнародної організації праці ще на початку минулого століття, досягнути результативності нереально, неможливо, і навіть майнозатратно, якщо не буде напрацьованих комунікаційних механізмів між органами влади, до того ж усіх її гілок, і громадянським суспільством. А квінтесенцією, як відомо, в цьому форматі є переговорний процес на національному рівні між усіма трьома соціальними партнерами — владою, роботодавцями, профспілками.

Напрошується запитання: а в чому ж сутність і в чому полягає наріжний чинник? На моє переконання, у стані сторони роботодавців, до того ж починаючи від національного рівня і заглиблюючись аж до рівня територіальних громад. І якщо виходити з такого постулату, то він полягає в тому, що саме роботодавець є визначальною рушійною силою, рушійним суб’єктом економічного розвитку. Саме він інвестує свій капітал, і не будемо вдаватися в роздуми щодо його походження, в створення робочих місць, запрошує до партнерської співпраці найманих працівників. І єдине, що потрібно надалі, що важливе для нього, — це якість державної регуляторної політики, яка б забезпечила свободу бізнесу з урядової сторони. І найперше, на що тут можна звернути увагу, — це проблема конкуренції між великим бізнесом і діловою спільнотою, яка бореться за виживання в умовах понад чвертьвікової трансформації пострадянської економіки в Україні.

І в черговий раз постає запитання: а до чого тут круглий стіл, реалізований бенефіціаром проект? Відповідь у тому, що учасники круглого столу могли пересвідчитись у високому рівні представницького загалу на заході. Фактично круглому столу можна було надати статус міжнародного, зважаючи на репрезентацію двох найважливіших на сучасному етапі проектів Міжнародної організації праці, експерта з Білорусі та членів двох платформ громадянського суспільства — Форуму східного партнерства та Україна—ЄС. Зрештою, відповідь полягає у визначенні місії і круглого столу, і самого проекту. Зважаючи на те, що бенефіціар (Спілка орендарів і підприємців України) був і є піонером соціального діалогу в Україні, його експерти розуміють, як ніхто інший, наскільки важлива єдність і всеохопленість роботодавців (від малого до великого бізнесу) його стороною. Це і тільки це може забезпечити повною мірою вплив на регуляторну політику і відсутність політичної кон’юнктури в соціальному діалозі, унеможливить, щонайменше мінімізує, конфронтацію між сторонами. Наразі, на жаль, єдності в стані роботодавців немає.

Історично склалися так обставини, що між репрезентативними об’єднаннями організацій роботодавців національного рівня ось уже майже двадцять років відбувається борня за верховенство. Тож місія і проекту, і круглого столу полягала в тому, щоб за участі всіх соціальних партнерів і представників громадянського суспільства знайти консенсус у професійній товариській дискусії. Чи досягнуто цієї мети? І що дає для майбутнього проведена робота? На нашу думку, на жаль, мети повною мірою не досягнуто, але увага до проблеми, до теми прикута. Напрацьовано аналітичний огляд стану ситуації в царині соціального діалогу і комунікацій між владою і громадянським суспільством, проведено онлайн-опитування з відповідним аналізом, напрацьовано Дорожню карту модернізації соціального діалогу. Напрацьовано круглим столом і відповідні рекомендації. Ці документи оприлюднено в інформаційному просторі в усіх можливих і неможливих варіантах.

Тож на сьогодні ми будемо раді, якщо репрезентативні всеукраїнські, галузеві, регіональні, місцеві організації роботодавців та їх об’єднання, так само, як і нерепрезентативні, скористаються нашими результатами та спрямують свої зусилля на вдосконалення законодавства про соціальний діалог, Закону України «Про організації роботодавців та їх об’єднання, права і гарантії їх діяльності». Так нарешті ділова спільнота України зможе реально стати соціально відповідальною стороною державних економічних реформ та взяти участь в представницьких інституціях громадянського суспільства.

І на завершення маємо честь скласти велику подяку колективу газети «Голос України», тим паче що ще з лютого 1991 року зі статті Юрія Корнєва «Хто є хто в Україні» газета започаткувала тему про діяльність підприємницької громадськості. Саме вона вже майже тридцять років є важливим інформаційним майданчиком між громадянським суспільством і парламентаріями в частині соціально-трудових та соціально-економічних відносин, а також розбудови громадянського суспільства. Цей місточок несе законодавцям важливу інформацію, і це вже від них залежить, як нею скористаються.

Віктор ХМІЛЬОВСЬКИЙ, шеф-редактор журналу «Роботодавець», заслужений економіст України, президент ГО «Спілка орендарів і підприємців України», канд. с.-г. наук.