Мал. О. КУСТОВСЬКОГО (https://www.radiosvoboda.org/).
Мандрую з Києва приватним бусом, який курсує до віддаленого від райцентру села на Черкащині. Вечір п’ятниці. Студенти їдуть із столиці додому. Зупиняємося на заправці. Водій оголошує: «Ось там «кабінки для голосування» (показує, де вбиральня). Але тільки для тих, хто за Зе!»... Молодь весело сприймає жарт. Обговорюють. Одна дівчина каже, що в них «усі преподи за Зе». Хтось підхоплює: мовляв, то це ж прикольно.
Від Умані у бусі рокірування. Той, кого захитує, сідає наперед, бо дороги далі майже немає. Скачемо ямами і слухаємо місцеве радіо. Соціальна реклама мовить: від імені бійця ЗСУ — «Я не можу захищати країну від ворога, бо корупціонер розкрав гроші на озброєння», від дошкільняти — «Я не хочу ходити у садок, бо там годують однією перловкою. Мама каже: гроші на банани забрав собі корупціонер». Наш веселий водій зітхає: «Дядя Петя, дядя Петя...». І від того вже впевнено констатує: доріг немає — винен Порошенко, «їхня децентралізація вбиває село» — теж справа рук чинного гаранта. І так далі «за списком». Як же влучно працює ота соціальна реклама! Не гірше за комедійні серіали та всілякі телешоу. І вже котрий рік б’є по мізках ота зброя масового ураження. Вся ця інформаційна складова нібито дає «їжу для розуму» споживачеві, а висновки, як здається, він робить сам. Дорогою запитую водія, а що робить сільська влада, місцева громада? Чоловік лише знизує плечима, мовляв, а що тут зробиш?
Мешканці отого віддаленого, принаймні від нормальних доріг, села у першому турі проголосували так, як і вся країна (за середніми показниками). Щоправда, лише половина, бо інша — на заробітках.
80-річна баба Маруся дуже переживає «за аналізи». Не розуміє, як це результат буде лише за чотири дні. Вона слухає радіо, бо погано бачить. Літня жінка каже, що голосувала б «за Пороха», адже він армію з нуля підняв, а хто той другий кандидат і що зробив для країни, вона не розуміє. Проте на дільницю не пішла і не збирається — «ноги не ходять». Вдома голосувати можна, лише якщо маєш довідку від лікаря, а до нього як дістатися? І у селі вона така не одна.
І хоча зараз у селі роботи немає і молодь виїжджає звідси, але повертатися до колгоспного існування у СРСР, коли саджали «за два буряки», більшість пенсіонерів села не хоче. Їх таки непокоїть питання, яким шляхом піде Україна після цих виборів? До речі, у тому селі поганий мобільний зв’язок, Інтернет є не в кожній хаті, і ті, кому за 40—50, не є користувачами соціальних мереж. Проте і дехто з них, попри реальні місцеві негаразди, як і продвинуті блогери, вважає, що так, «Порошенко не ідеальний, але сьогодні визначається не так питання вибору тієї чи іншої персони на найвищу посаду в країні, як питання самого існування України як незалежної суверенної держави» (з просторів Фейсбуку).
Тим часом у соцмережі запустили звернення до лідера передвиборних перегонів із закликом зробити (вже традиційно) відеоролик, у якому «ви дасте Путіну 24 години на те, щоб він вивів свої війська, повернув Крим, припинив військову допомогу сепаратистам і виплатив компенсацію за всі 5 років війни. У цьому випадку обіцяю, що мій голос буде за вас. Чекаю добу. Думай...ТЕ».
Отже, триває дуель між Інтернетом та телевізором за голоси виборців у другому турі. І треба визнати, що перемагає ветеран інформаційного фронту. І стратегічно виважений вплив його на свідомість та підсвідомість людей не можна недооцінювати. Хоча б далі, якщо все-таки відкриємо другий інформаційний фронт.
