Студенти ДонНУ імені Василя Стуса під час участі у флешмобі «Мова на часі».
Фото надано прес-службою університету.
Переселенці з Донеччини. Як вони ставляться до обговорюваного законопроекту «Про забезпечення функціонування української мови як державної»? Про це кореспондент «Голосу України» дізнавався у викладачів і студентів Донецького національного університету імені Василя Стуса (ДонНУ), який після тимчасової окупації переміщено до Вінниці.
Усі співрозмовники одностайні в тому, що єдиною державною мовою має бути українська. В інших питаннях думки частково різняться. Цікавими є факти про мовну ситуацію в Донецькому регіоні — нині і до періоду бойових дій, зокрема, за радянських часів. Вразив спогад одного зі студентів про те, як у їхній школі на уроці української вчителька змушена була пояснювати тему... російською.
Слово перетворили на ще один вид зброї
Тетяна Нагорняк, проректор університету, доктор політичних наук, професор:
«Поза сумнівом, державна мова має бути єдина, і це, зрозуміло, українська мова. Однак не можна не звернути уваги на те, що мовне питання містить у собі маніпулятивну складову. На такі роздуми наштовхують конкретні факти. Аналіз показує, що в нашій державі воно чомусь постійно загострюється напередодні важливих політичних кампаній. Згадаймо, з яким лозунгом йшов на вибори один з колишніх президентів. Казав, що другою державною стане російська мова. Думаю, що це допомогло йому набрати додаткові голоси насамперед у східних регіонах».
За словами співрозмовниці, кожен кандидат на посаду глави держави використовував у передвиборній агітації мовне питання.
Нині ситуація не змінилася. Починаючи з 2014-го, після виборів глави держави, жодного разу так гостро не порушували питання мови, як роблять це зараз.
«Це свідчить про те, що з реальних речей робимо маніпулятивні. Мова повинна об’єднувати державу, суспільство. На жаль, доводиться спостерігати подекуди протилежні факти».
Микола Примуш, доктор політичних наук, професор:
«Закон про мови має також відгук серед мешканців тимчасово окупованих територій. Знаю це з особистого спілкування з людьми. Один чоловік, якому за 50 років, говорив відверто: «Ну, не вчитиму я на старість українську мову. Усе життя розмовляв російською і робитиму це надалі». Такі само думки доводилося чути від інших мешканців Донецька. Люди сприймають документ так, ніби він заборонить їм спілкуватися російською — ось у чому найбільша проблема».
За словами співрозмовника, на Донеччині залишилися переважно люди старшого віку. Молодь виїхала. Розмови про запровадження української мови стали для них своєрідною «страшилкою». Бойовики відчули, що це спрацьовує, тобто впливає на людей, і активно використовують ще один вид «зброї». Особливо вражають нею простих людей, які мало обізнані з політичною ситуацією, ті, хто користується одним джерелом інформації — московським «ящиком» (так назвав один зі співрозмовників ростелеканали. — Авт.)
Професор стверджує, що в Донецьку працюють два місцеві телеканали і російське телебачення. Сигнали українського телебачення відсутні. Як за таких умов роз’яснити людям, що ніхто їм не заборонить послуговуватися в побуті тією мовою, якою вони спілкуються нині?
«Єдиний вихід — хоча б не загострювати питання. Звичайно, державна мова обов’язкова і вона українська. Це твердження не піддається жодному сумніву. Тільки чому саме зараз підняли на щит мовне питання?»
Досліджував життя і діяльність Степана Бандери
Михайло Капустян, студент, майбутній політолог:
«Мені завжди подобалася українська мова. Незважаючи на те, що оточення розмовляло російською. Навіть батьки спілкувалися здебільшого російською. Я родом з Маріуполя. Під час занять у Малій академії наук досліджував життя і політичну діяльність
Степана Бандери. Хотілося більше дізнатися історичних фактів про боротьбу за незалежність. Держава мало уваги приділяла поширення такої інформації в східних регіонах. Якби люди краще знали історію, важливі історичні події, імена борців за незалежність — жоден «русский мир» не змінив би їхні переконання».
Співрозмовник згадав випадок, коли навіть на уроці з української мови їхня вчителька змушена була інколи пояснювати учням тему... російською. Чому? Бо не розуміли.
На думку студента, мовну проблему створюють штучно. Нині питання мови стало однією з технологій гібридної війни. Впливають на тих, у кого низький рівень культури, хто мало обізнаний з реальною ситуацією.
«Насправді ніхто нікому не забороняв і не вказував, якою мовою людина має спілкуватися. Принаймні я з такими фактами не стикався ні у своєму місті, ні тут, у Вінниці.
Приїжджаючи тепер до батьків, Михайло вочевидь переконується, як змінюється його рідне місто. Приємно вражає не тільки значна кількість державних прапорів чи іншої символіки жовто-блакитного кольору, чого раніше не доводилося бачити в місті. За його словами, кардинально змінюється світогляд людей, оцінка ситуації. Тези російської пропаганди про громадянську війну на Донбасі для маріупольців були начисто знищені їхньою ж зброєю. Сталося це після обстрілу мікрорайону Східний у січні 2015-го. Чия то була зброя і звідки з неї стріляли, люди побачили на власні очі».
Ліна Бабич, студентка, майбутній журналіст:
«Нині в університеті більшість студентів, принаймні з мого оточення, зробили вибір на користь української мови. Це вибір не тільки мови. Тим само молодь стверджує свою громадянську позицію, це як прояв патріотизму. Особливо важливо це для тих, хто раніше проживав у Донецьку чи на іншій нині тимчасово окупованій території Донбасу».
Дівчина уточнила, що навчалася в російськомовній школі. Згодом перейшла в українськомовний ліцей.
«Незважаючи на те, якою мовою ми навчалися чи спілкувалися, у нас у Донецьку ніколи не виникало з цим протиріч серед молоді. Так тривало доти, доки не з’явилися в місті ті, хто почав спекулювати на мовному питанні. Після того, як відомо, заговорила зброя».
Вінниця.
