Переіменовано 987 населених пунктів, змінено 52 тисячі топонімів, демонтовано понад 2,5 тисячі пам’ятників вождям комуністичного тоталітарного режиму, більшість з яких — пам’ятники Леніну. Такі підсумки декомунізації в Україні, що розпочалася у 2015 році.
«Чотири роки тому 9 квітня Верховна Рада України ухвалила закони «чистого четверта», або закони про декомунізацію, а вже 21 травня набули чинності закони «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років», «Про правовий статус та вшанування пам’яті борців за незалежність України у XX столітті» і чи не найважливіше — Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки», — зазначила під час прес-брифінгу «Підсумки декомунізації. Перспективи деколонізації», що відбувся в Українському кризовому медіа-центрі, народний депутат України Ганна Гопко. — Це дало змогу очистити публічний простір від пропаганди комуністичного режиму. Під час Революції Гідності на вимогу суспільства почався «ленінопад», знищення комуністичної спадщини. Адже саме пропаганда комуністичного тоталітаризму була одним із інструментів агресії Росії проти України».
Прийняття законів про декомунізацію, на думку Ганни Гопко, «позбавило Кремль, п’яту колону будь-яких ілюзій, що Україну можна повернути в «русский мир» і пострадянське болото».
Голова Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович наголосив, що декомунізація не обмежилася законами, ухваленими чотири роки тому, адже пізніше було також ухвалено закон щодо реабілітації жертв політичних репресій і закон про ветеранів війни, завдяки чому бійці Повстанської армії отримали статус учасників бойових дій, бійців УПА офіційно визнали учасниками бойових дій.
Володимир В’ятрович зазначив, що логічним продовженням декомунізації на законодавчому рівні має стати деколонізація.
«Так само, як і з декомунізацією, варто ухвалити закон чи закони, які зможуть регулювати процеси позбавлення від впливу російського імперського минулого на українське сьогодення. За аналогією з декомунізацією йдеться про публічний простір, топоніми, назви вулиць, міст, провулків, площ тощо», — наголосив голова Інституту національної пам’яті.
На його думку, Росія — країна-агресор — «використовує своє імперське минуле для того, аби відновити свій вплив на Україну». Володимир В’ятрович додав, що певною мірою процеси деколонізації вже розпочалися, про що свідчать обговорення закону про захист і функціонування української мови, відновлення української церкви тощо. Але водночас в Україні почали з’являтися російсько-імперські назви з посиланням на те, що це відновлення історії.
«Показовою була спроба перейменування Кіровограда на Єлисаветград з посиланням на те, що це історична назва», — зазначив історик. І додав, що важливо не лише перейменовувати міста і села, а й говорити про історію виникнення населених пунктів, особливо на сході і півдні України. Володимир В’ятрович зауважив, що деколонізація, тобто позбавлення від російсько-імперської спадщини, як і декомунізація, потребує певного законодавчого регулювання.
«Ми вже почали розроблення такого законопроекту, відбулися перші громадські слухання два тижні тому. Сподіваємося, що за кілька місяців зможемо представити наш законопроект», — наголосив Володимир В’ятрович.
