15 квітня 2018 року знаменита легкоатлетка, гордість вітчизняного спорту, олімпійська чемпіонка Віра Крепкіна (на знімку) відзначила своє 85-ліття. Про неї я двічі писав у газеті «Голос України» (11.04.2013, 23.05.2015). До 80-річчя Крепкіної я клопотав про державну нагороду для неї. Адже її колег, чемпіонів ХVІІ Олімпіади (Рим, 1960) нагороджували неодноразово. А про Крепкіну забували. Мої звернення до різних інстанцій (Національний олімпійський комітет, Мінмолодьспорту), до народного депутата Олега Ляшка, до газети «Голос України» дали результат: нагородні документи потрапили до Президента України і він 22.01.2015 року підписав указ: нагородити Віру Крепкіну орденом княгині Ольги III ступеня.

Нагороду знаменитій спортсменці вручили вдома, без урочистостей. Не спромоглися чиновники КМДА привезти в міську адміністрацію олімпійську чемпіонку і в урочистій обстановці вручити орден. А вона живе сама і їй так хотілося подивитись на людей, та й себе показати — тоді їй було 82 роки, фігура спортивна, вага 52 кг (як і під час того, ніким не перевершеного стрибка в Римі в 1960-му).

Перші кроки

Віра Крепкіна (дівоче прізвище Калашникова) народилася 15 квітня 1933 року в місті Котельнич Кіровської області. Жили дуже бідно. Батько Самуїл Володимирович (1903 р. н.) служив залізничником на станції Шар’я Костромської області. Мати Марія Михайлівна (1901—1966) працювала прибиральницею. У Віри було ще четверо братів. У 1941 році батько пішов на війну й загинув. Довелось матері самій ставити дітей на ноги. З юних літ Віра захоплювалась фізкультурою, в бігу в школі з нею ніхто не міг зрівнятися. Першу перемогу ще семикласницею отримала в 1949-му серед працівників Північної залізниці у Вологді. Віра захищала честь депо, де до війни працював батько. Бігла босоніж. Перемогу їй не зарахували, бо не мала паспорта. Віру помітила тренер Валентина Дорогова, підказала вступити до Вологодського залізничного технікуму і займатися спортом у ДЮСШ. Деякий час, не маючи гуртожитку, Віра мешкала в тренера Дорогової. 1951 року Віру зарахували до збірної СРСР з легкої атлетики. Як спортсменка вона отримувала стипендію — 1200 крб, з них половину надсилала матері, щоб брати могли навчатися в школі ФЗУ.

Чемпіонське золото

1952-го в Гельсінкі відбулись ігри ХV Олімпіади, де вперше виступали спортсмени з СРСР. Віра (тоді ще Калашникова) — в естафеті 4X100 м посіла четверте місце. Після олімпіади на чемпіонаті СРСР у Мінську виборола чотири золоті медалі: у бігу на 100 і 200 м та в естафеті 4X100 і 4X200 м. Успіху досягла завдяки тренеру Валентині Дороговій і на знак подяки подарувала їй одну золоту медаль.

На стадіоні в Мінську Віра познайомилася з Михайлом Крепкіним (1921 р. н., учасник війни, підполковник, двічі поранений).

Михайло Степанович служив у Німеччині, був у відпустці. До війни займався спортом, от і прийшов на стадіон, де й побачив Віру. Вони обмінялись адресами. Михайло повернувся до Німеччини. В 1953 році демобілізувався у званні підполковника, переїхав до Києва і одружився з Вірою. Йому як учаснику війни дали кімнату в комуналці на вулиці Саксаганського.

Прожили вони в мирі та злагоді 55 літ. У жовтні 1955 року народився син Андрій. Через рік відбулися ігри ХVІ Олімпіади в Мельбурні. На них Віра Крепкіна знову посіла четверте місце.

Краща з кращих

Віра Крепкіна — гордість вітчизняного спорту. В 1950—1960 роках вона була однією з найсильніших у світі спортсменок з бігу на короткі дистанції — світовий рекорд на 100 м (11,3 с), у 1958—1961 роках першою серед спортсменів почала поєднувати біг зі стрибками в довжину. В 1958-му на матчі легкоатлетів СРСР — США у Філадельфії стрибок Віри в довжину на цих змаганнях став вирішальним — і радянські спортсмени отримали перемогу. Крепкіну нагородили медаллю «За трудову доблесть». Віра Крепкіна — учасниця трьох Олімпіад (XV, Гельсінкі, 1952 рік; XVI, Мельбурн, 1956 рік; XVII, Рим, 1960 рік). У Римі вона стрибнула на 6 м 37 см при зрості 159 см. З таким зростом таку відстань ніхто у світі до неї і після неї не долав. Весь стадіон «Форо Італіко» аплодував Вірі. Крепкіна отримала золоту олімпійську медаль, її нагородили орденом Леніна. Вона — єдиний спортсмен у СРСР, якого за одну золоту олімпійську медаль нагородили орденом Леніна. А за рік до ХVІІ Олімпіади вона захворіла хворобою Боткіна. З таким діагнозом навіть учнів звільняють від фізкультури. А Віра ціною неймовірних зусиль перемогла недугу. Під час олімпійських стартів 31 серпня 1960 року в Римі стояла спека — 45 градусів. Віра дуже ризикувала здоров’ям при такій температурі після хвороби Боткіна. На щастя, все обійшлось.

Перемога Крепкіної стала однією з головних сенсацій змагань у Римі. Репортаж вів письменник Джанні Родарі. Він назвав Віру ангелом з крильцями.

Було багато поздоровлень. А начальник Південно-Західної залізниці легендарний машиніст Петро Кривонос вручив олімпійській чемпіонці ордер на двокімнатну квартиру, в якій вона мешкає і нині. В 1961 році Віра закінчила Київський інститут фізкультури, їй не властиве було накопичення. У ті часи при дефіциті всього в СРСР багато спортсменів займалися скупкою-продажем імпортних товарів. Вона — ні.

За жодних обставин Віра не вживала допінг. Тоді не було допінг-контролю і деякі спортсмени користувалися стимуляторами заради перемоги. Спортивному начальству Віра не догоджала, на відміну від багатьох інших. Тому її інколи не включали в списки, замінюючи «своїми». Зокрема, не включили до команди ХVІІІ Олімпіади в Токіо (1964-й), мовляв, їй уже 31 рік.

На тренерських хлібах

Віра Крепкіна з чоловіком прожили світле життя. Ні дачі, ні машини в них не було, вони завжди довіряли одне одному. Упродовж усієї спортивної кар’єри вона відчувала величезну підтримку Михайла Степановича. Після відходу з великого спорту Крепкіній у ЦК КПУ запропонували престижну роботу в спорткомітеті — готувати чемпіонів. А вона пішла тренером на стадіон «Локомотив». Вирішила, що виховуватиме дітей. На «Локомотив» приїздили діти з інтернату в Бучі, обділені долею. Вона до кожного мала підхід. Її слова: «Бачити, як виправляється дитина, як відтає її серце — це ні з чим порівняти не можна, навіть олімпійська медаль порівняно з цим — дрібниця». Допомагали їй чоловік Михайло Степанович і син Андрій, який теж закінчив Київський інститут фізкультури. Часто вихованці Крепкіної збирались у неї вдома, відзначали дні народження, різні свята, співали пісень, ночували, спали навіть на підлозі. Пропрацювала вихователем вона понад 30 років. Усіх своїх вихованців вивела в люди.

Вихованці Крепкіної її пам’ятають. Один з них — Василь Степаненко — заслужений тренер України, президент Житомирської обласної незалежної Федерації підводного спорту, директор Малинського міського центру фізичного здоров’я «Спорт для всіх». Василь Сергійович часто відвідує свою виховательку, допомагає їй. У Житомирі він проводить спортивні змагання на приз Віри Крепкіної.

У спорті Крепкіна була 16 років, багато виступала. Фактично спорт забрав у неї здоров’я. Знадобилося ставити штучні тазостегнові суглоби. Ця операція коштувала 5000 доларів. Таких грошей у олімпійської чемпіонки не було. Не знайшлося їх і в Національному олімпійському комітеті України. Вихованці Крепкіної звернулися до Міжнародного олімпійського комітету. На спеціальному засіданні МОК було виділено 5000 доларів і переведено до України для Крепкіної. Операцію зробили в 12-й міській лікарні Києва. Удома Віру доглядав Михайло Степанович. Через місяць у нього стався інсульт і він сім літ лежав паралізований. Помер 2008 року. Наприкінці 2011-го помер і син Андрій.

Зараз Віра Самуїлівна живе сама, допомагає їй онука Катя (дочка Андрія), а також сусіди, знайомі, соцпрацівник.

Щодня Крепкіна з милицею спускається з третього поверху у двір і проходить по 1—1,5 км. Щороку двічі лікується в 12-й лікарні. За лікування треба платити, і немало.

На стадіонах 37 країн виступала Віра Крепкіна, прославляла свою країну — СРСР. Зараз тої країни немає. А наша Україна повинна дбати про олімпійську чемпіонку Віру Крепкіну. Вона цього заслуговує. Пам’ятають Віру Крепкіну і за кордоном. Отримує від шанувальників листи з Італії, Німеччини, Польщі, Естонії з проханням дати автограф! Вона охоче відповідає всім. Знаю це — бо кілька десятків її листів відносив на пошту. Віра Крепкіна хоче залишити про себе книгу. Про це казала мені не раз.

Справді, книга про легендарну спортсменку повинна бути. Вона б допомогла молодому поколінню обрати правильний шлях у житті. Про це я говорив багатьом знайомим письменникам. І кожен запитував: «А хто заплатить за ту книгу?» Власних коштів у Крепкіної немає.

Від імені олімпійської чемпіонки Віри Крепкіної через газету «Голос України» я звертаюсь до народних депутатів, бізнесменів і всіх заможних людей по допомогу для написання і видання книги. Це буде справа для загального добра. Згадаймо: у стародавній Греції олімпійських чемпіонів у рідне місто вносили на руках і звільняли від податків.

Фото надано автором.