Ми вийшли на фінішну пряму передвиборного шоу. «Швидше б уже 21 квітня! Швидше б усе це закінчилося...», — дедалі частіше доводиться чути від знайомих. Віртуальність змішалася з реальністю, ейфорія з депресією, абсурд із логікою... І це все на тлі весняного авітамінозу! Мабуть, тільки дуже просвітлені люди сьогодні не говорять про вибори. А основна частина соціуму в різних форматах і жанрах продовжує дебатувати на цю тему. До того ж обговорення претендентів на президентське крісло часто закінчуються «переходом на особистості». А багато міжособистісних комунікацій будується за принципом «скажи мені, хто твій кандидат, і я скажу, хто ти». І така вербальна взаємодія найчастіше, на жаль, переходить у відстоювання своєї точки зору, відмінної від іншої, будь-якими способами, засобами і зворотами мови. Усередині електорату триває непримиренна боротьба з поділом на «френдів» і тих, хто розфрендився, на «наших» і «не наших». На жаль, навіть серед тих, хто ще вчора був з одного боку барикад на Майдані, в одному окопі на передовій російсько-української війни...
«Голосуєш за Зеленського = не патріот. Підтримуєш Зеленського = не патріот. Не підтримуєш Порошенка = не патріот. Не підтримуєш жодного з кандидатів = не патріот. Не визначився = не патріот. Не голосуєш з будь-яких причин = не патріот. Голосуєш за Порошенка = патріот.
Дістали вже з цими ярликами та монополізмом на патріотизм. Невже хтось думає, що якщо людину назвати не патріотом або засумніватися в її патріотизмі, вона піде і проголосує за Порошенка? Хтось думає, що має право визначати, хто патріот, а хто ні?» (пост Anastasiya Glotova).
«Всех волнует вопрос: что будет после выборов? Для нас, группы ИС, этот вопрос не менее актуален, чем и для всех украинцев. Но главное, в чем мы свято уверены, — мы продолжим свою работу на благо Украины вне зависимости от того, что будет происходить после 21 апреля.
Работая по Крыму с 2008 года (тогда — в формате ЦВПИ и проекта «Флот2017»), мы с 2010 года, во времена президентства Януковича, не сложили оружие на информационном фронте, хотя для львиной доли украинского общества угроза со стороны РФ казалась чем-то чересчур эфемерным. И именно тогда мы убедились, что и среди активистов, и в среде наших спецслужб, да и простых граждан, в любых условиях остается немало настоящих патриотов. Тех, кому небезразлична судьба нашей страны. Тех, кто ее беззаветно любит и готов за нее бороться.
Безусловно, намного проще противостоять агрессору, будучи патриотом в государстве, которое само осознает угрозу и ей противостоит. Но если, не дай Бог, в этом государстве что-то изменится и оно потеряет разум, мы готовы и к этому варианту. Мы будем бороться. Просто потому, что иначе нельзя» (пост Дмитра Тимчука).
«Я дуже толерантна людина і намагаюся поважати вибір інших. У мене є багато знайомих, які підтримують Олександровича, при цьому ми нормально спілкуємося. Я не можу зрозуміти лише тих, особливо політиків, які досить гучно перевзуваються і палять за собою мости, погрожують і т. д. А що буде, якщо, чисто гіпотетично, з вашої точки зору, Олексійович таки виграє... І ваша проблема не в Олексійовичу і не в «порохоботах», а в інших — пересічних, які оце саме перевзування не забудуть...» (пост Артема Василенка).
«Наше завдання зараз — дожити до виборів і їх результатів і не пересваритися один з одним. Краще не встрягати в ці сварки, не псувати собі нерви. Бо кожен із нас все одне зробить свій вибір, виходячи із совісті і зважених думок» (пост Камілли Луганської).
