Фото надано родиною Іванових.
7 вересня минулого року в «Голосі України» було надруковано розповідь про життєву скруту учасника бойових дій на сході країни 29-річного Миколи Іванова, який родом з Чигиринського району Черкаської області.
Після тяжкого поранення та контузії сержант Іванов повернувся додому, в рідне село. Там на нього чекали дружина Лариса з маленьким сином. Микола — сирота, і дружина з Артемчиком тимчасово мешкали в Ларисиних багатодітних батьків. Аби знайти недороге житло, родина Іванових вирішила переїхати у глибинку Кіровоградської області.
На жаль, будинок, який вони поспіхом, на порозі зими, придбали, виявився непридатним для проживання. Миколі довелося нашвидкуруч мурувати грубку в літній кухні, утеплювати стіни і вікна, аби сім’я могла хоч якось перезимувати.
Через рік у малого Артемчика з’явилася сестричка Ангелінка. Микола почав їздити на роботу до Києва, бо мізерної зарплати, яку платив механізаторам фермер, не вистачало, щоб прогодувати сім’ю. Молоде подружжя старалося як могло, аби поповнити свій бюджет: завело в домашньому господарстві курей, гусей, кролів, Коля облаштував невелику тепличку. Однак, коли він від’їжджав на вахту до Києва, дружині було дуже скрутно поратися. Адже малеча залишалася у хаті без нагляду.
Лариса почала переконувати чоловіка продати «невдалий» будинок, повернутися додому, купити у рідному селі хай стару, але теплу хату. В Мельниках у неї батьки, заміжня сестра, молодші брат та сестра — буде кому допомагати глядіти дітей...
Утім, продати на Кіровоградщині похапцем придбане житло виявилося практично неможливо. Про цю ситуацію і розповіла наша газета.
Заголовок «Станемо ріднею атовцю-сироті» привернув увагу небайдужих людей. І найперше... журналістів «Голосу України». Для придбання будинку у Мельниках колектив редакції переказав Івановим 11 тисяч гривень. Ще приблизно дві тисячі пожертв надійшло від наших читачів.
Цієї суми, звісно, було замало, щоб вирішити житлове питання учасника АТО. Зате достатньо, аби поліпшити побутові умови молодої сім’ї — вони придбали два енергоощадні обігрівачі та омріяну Ларисою пральну машину-автомат (на знімку). Микола і Лариса Іванові дуже вдячні всім, хто їм допоміг.
— Досі я прала все руками, — поділилася мама Артемка та Ангелінки. — Тепер наче на світ народилася. Дуже вдячна всім чуйним, співчутливим людям, котрі відгукнулися на статтю в «Голосі України». Хай їхнє добро повернеться до них сторицею!.. А новий будинок, — додала, — в нас у майбутньому все ж буде. Підростуть діти, я піду на роботу, заведемо ще більше господарство — і зможемо купити чи побудувати нове житло. Головне, щоб Колю не підводило здоров’я, а робити він усе вміє: мурувати, столярувати, класти кахлі чи плитку. В нього золоті руки.
Що ж, побажаймо молодому подружжю, аби їхні мрії збулися. Щоб виросли здоровими діти, щоб панували у їхній родині злагода, любов і добробут. І щоб оновлена українська влада повернулася обличчям до тих, хто пролив кров, зі зброєю у руках захищаючи Батьківщину...
