Фото Василя СОСЮКА.

Село Чемерне, що у Сарненському районі на Рівненщині, яке підпорядковується Тутовицькій сільській раді, — за шістнадцять кілометрів від райцентру. Ще донедавна однією з гострих проблем його мешканці називали дорогу зі значними ямами та вибоїнами. Обіцянку її полагодити представники районної влади почали втілювати наприкінці 2018-го. Від траси М-07 до села Чемерне відремонтували 3,4 кілометра шляху й запевнили, що продовжать ремонтні роботи й у цьому році.

Безвихідь жене за кордон

Поселення заснували в 1945-му. У 1952-му тут звели школу, в 1956-му з’явилася бібліотека. Також є клуб, ФАП, Будинок молитви та магазини. А ось поштове відділення, яке, за словами місцевих мешканців поважного віку, діяло тут, скільки вони себе пам’ятають, зачинили. Періодично їм привозять пресу (щоденні газети за кілька днів) та пенсію, а по інші послуги вимушені звертатись у поштове відділення села Довге. Чемерняни нарікають на такі нововведення «Укрпошти», адже вони живуть у селі з населенням 1025 чоловік, яке потрібно розбудовувати, а не навпаки.

Серед найактуальніших проблем чемерняни називають те, що тут нема де працевлаштуватись, через що люди змушені виїжджати на заробітки за кордон.

У селі немає дитсадка. Точніше, його збудували вже давно, але так і не здали в експлуатацію. У приміщенні досі не зданого дитсадка крізь розбиті шибки видно старенькі меблі та кімнати, що так і не дочекалися дітей. Будівлю просто руйнує час. Тож про її подальшу долю запитали в голови Сарненської РДА Ярослава Яковчука. «Довго з’ясовували, кому належить садочок у Чемерному. Спочатку — сільськогосподарському підприємству, потім передавали в сільську раду. Вирішили, що сільська рада візьме його на баланс, зробимо документацію, проведемо капремонт, адже там треба все змінити, бо лишились тільки стіни», — прокоментував керівник Сарненського району.

Хоч будівля стара, але з новою котельнею

Школа у Чемерному лише на сім років молодша за саме село. На її охайній території розташовані старенькі, але доглянуті будівлі, в яких здобувають дев’ятирічну освіту 190 місцевих дітей.

Уже другий рік навчальний заклад очолює Лілія Тищук, яка до цього десять років працювала на посаді директора в сусідньому селі. Лілія Володимирівна розповіла, що за останній час у школі відбулися певні позитивні зміни, проте треба ще багато над чим працювати, щоб навчання стало максимально комфортним для діток. Так, у листопаді 2018-го ЗОШ отримала додаткове приміщення, що розташоване на території навчального закладу. В ньому зробили опалення, сучасне освітлення і перевели туди чотири класи. Це частково вирішило питання з двозмінним навчанням. Нині у другу зміну заняття відвідують учні трьох старших класів.

Також за рахунок реформи «Нова українська школа» вдалося частково вирішити проблему зі шкільними меблями. Оскільки на початкові класи виділили нові сучасні парти, попередні поставили старшокласникам. «Хоч будівля стара, але опалюється добре. З 2017 року в нас нова котельня. Дах у додатковому приміщенні також нещодавно перекрили. Є їдальня, де можуть харчуватися 60 дітей», — розповідає директорка.

Як і в більшості сільських шкіл, тут періодично стикаються з проблемою проведення ремонтних робіт. Минулими роками закладу дуже допомагало в цьому місцеве підприємство ТОВ «Сарниторф». За рахунок переважно їхніх коштів зробили ремонт у додатковому приміщенні. Цьогоріч же запевняють, що на ремонт освітніх закладів уже закупили всього вдосталь.

Найголовніше завдання, яке необхідно якнайшвидше вирішити, на думку Лілії Володимирівни, — довести до ладу новопередане приміщення. Зокрема, замінити вікна та двері, а також облаштувати внутрішній туалет.

Чемернянська ЗОШ зосереджена на якісному навчанні своїх учнів. Очільниця пишається хорошим колективом і вихованцями: «Педагоги постійно розвиваються, підвищують кваліфікацію, діти також обдаровані й активні. Мають чимало призових місць у районних олімпіадах, а найбільше люблять рідну мову». Чимало здобутків є на спортивній ниві, зокрема у футболі. І це попри те, що в школі немає спортзалу.

В теплі сезони діти займаються на майданчику чи стадіоні (на знімку), а взимку фізкультуру можуть проводити навіть у коридорах.

Після закінчення дев’ятирічки випускники переважно здобувають освіту в Сарнах: у професійно-технічному аграрному ліцеї, педколеджі, ВПУ № 22 або вечірній школі.

Сучасній бібліотеці потрібен Інтернет

У центрі села біля скверика в одній будівлі розмістилися бібліотека й клуб. Місцева мешканка Тетяна Сафонова працює бібліотекаркою вже шостий рік. Вона добре орієнтується в історії Чемерного. Тож розповідала про його походження, демонструючи архівні фото. Каже, відносно молоде село дуже осучаснилось. У ньому стає менше старих будівель, вулиць, помешкань.

Раз на квартал книгозбірні дають нову літературу, але не так багато, як хотілося б, адже нині книжки дорогі. Заклад відвідують багато дітей.

Зазвичай після закінчення шкільних занять заходять сюди, як ось ці хлопчики Павло Сергійчук і Владислав Савчик (на знімку). Навіть дошкільнята записуються.

Основна проблема в тому, вважає Тетяна Сафонова, що в бібліотеці нема Інтернету. У селі не кожен має можливість його провести, тож він би став у пригоді й дітям, і дорослим. Багато учнів звертаються по інформацію навчального характеру, а оскільки освітня програма інтенсивно змінюється, то відповідна література не завжди є. Ось у таких ситуаціях конче необхіден Інтернет, щоб відвідувачі мали доступ до інформації.

Часто функції сільських бібліотек значно ширші, ніж зберігання та популяризація літератури. Чемернянська не виняток. Адже поряд із книжковими стелажами облаштований етнографічний куточок, де зібрані старовинні речі з села. Пані Тетяна зізнається, що більшість їх доводиться купувати за свій кошт, хоч і за невеликі суми, бо нечасто віддають річ із власної ініціативи. Тож помаленьку, за років десять, змогли зібрати таку експозицію.

Медичні послуги селянам надає самотужки

«У Чемернянському ФАПі найбільше труднощів виникає із забезпеченням», — розповідає молода завідувачка Ярослава Остаповець (на знімку). Приміщення доволі стареньке, тож потрібно поміняти двері, оновити холодильник, придбати термосумки. Звичайно, тут сподіваються і на ремонт будівлі, бо його переважно роблять за свій кошт.

Ярослава Русланівна працює тут п’ять місяців. Щодня приїжджає на роботу із Сарн дизелем. Крім неї, ще неповний робочий день трудиться санітарка. Хоча за штатом у ФАПі мають бути фельдшер, патронажна сестра й санітарка. Наприклад, у Довгому медперсонал повністю укомплектований, а кількість населення майже така сама, як у Чемерному. А тут 28 дітей до року та 17 вагітних, тож роботи та відповідальності вистачає. Щодня приходять із гіпертонією, дуже часто трапляються гіпертонічні кризи. Переважно звертаються старші люди, яким за 50. Починається період, коли батьки приводять діток із алергіями, адже навесні це звичне явище.

Препаратами на невідкладні стани ФАП забезпечений повністю. Також тут є аптечний пункт із найнеобхіднішими лікарськими засобами.

Тут усі знають один одного

У селі, на відміну від міста, мешканці знають одне одного. Порадили поспілкуватися з пенсіонером Миколою Івановичем Кравчуком. Він потрапив у Чемерне в 1974 році з Житомирщини, після закінчення Ірпінського індустріального технікуму, працював на підприємстві «Чемернеторф».

— Перше будівництво, яким я керував, було в 1984 році, — склад для банок. Далі — пилорамний цех, будинки та дитячий садок, — розповідає, показуючи довкола села результати своєї праці, Микола Іванович. А потім уточнив і про садок: — У нас було два проекти на вибір: садок або школа. Керівництво вирішило збудувати дошкільний навчальний заклад. Тоді це була необхідність, бо жінки переважно працювали в цеху. Ми добудували дитсадок і вже всі документи підготували для відкриття. Саме в той час почали виплачувати допомогу з догляду за дітьми, тож потреба в дитсадку відпала, його так і не використовували...

Марія Йосипівна Тивончук родом зі Степані, приїхала в Чемерне у 1969-му. Сорок чотири роки пропрацювала в бібліотеці. Нині вже на заслуженому відпочинку, проживає сама. Виховала трьох синів, вони допомагають матері. «В мене інтернаціональна сім’я. Перший син одружився на росіянці й живе в Санкт-Петербурзі, другий — на білорусці, мешкає в Ліді, а третій — на українці та проживає в Сарнах. Усі народи возз’єдналися», — з усмішкою розповідає жінка. Зізнається, що завжди чекає синів у гості з нетерпінням. Вони приїжджають, але нечасто, бо ж ситуація непроста, та телефонують майже щодня.

Іван Федорович Федорчук, котрому 83 роки, як і всі земляки, займається сільським господарством. Із ним проживають шестеро внуків. А всього він має п’ятеро дітей, 26 онуків і понад 30 правнуків.

Підготувала Олександра ЮРКОВА.

Сарни Рівненської області.