Ілюстрація Федора ЛАГНА.
Фото надано автором.
Журналіст, власкор «Голосу України», а також казкар і поет Петро Мельник (на знімку) відважився писати про Запорізьку Січ. Його нова книжка так і зветься — «Дивовижна подорож Соні й Асі на Козацьку Січ».
Це — казка, насамперед, кулінарна. Мельник ніби продовжує давню традицію (адже «Колобок» — чим не кулінарна казка?).
«З’явилася на світ моя третя книжка кулінарних казок із неперевершеними, унікальними, неповторними ілюстраціями Федора Лагна. Цього разу героїні переживають незвичайні пригоди разом із славними лицарями, козаками-запорожцями. І разом із ними готують та споживають смачні козацькі страви, які стали улюбленими й для їхніх нащадків. Тож, як завжди, смачного читання, дорогі діти й дорослі!» — не приховує емоцій автор.
Від себе додамо, що читачі, котрі подорожували раніше із Софійкою та її улюбленицею кішечкою Асею до далекої Скандинавії та Давнього Єгипту, відтепер фантастичним чином помандрують до Вольностей Війська Запорозького. Казка показує, як непросто знайти спільну мову й подружитися не тільки з іноземцями, зовсім чужими людьми, а й, здавалося б, одноплемінниками, але — з іншої епохи. Цікаво, що допомогти в цьому може не тільки знання мови, звичаїв, традицій різних народів, їхньої історії чи якісь там дипломатичні навички, а й... кулінарія.
Справді — що вони там їли і хто їм їсти варив? Адже жінок на Січ не брали принципово. Не те щоб козаки жінок не любили — любили! Навіть у такого суворого чоловіка, як кошовий отаман Іван Сірко, була жінка. Але жила вона в Мерефі, це нинішня Харківщина. А він — на Січі. А Січей же було багато: не тільки Чортомлицька (згадана Петром Мельником), а й Хортицька, Томаківська, Базавлуцька, Микитинська, Кам’янська й Олешківська та, нарешті, остання Підпільненська Нова Січ. І кожна Січ їсти хотіла! Їли козаки саламаху (житнє квашене тісто, рідко зварене), куліш, галушки, каші. Меню збагачували тим, що водилося в річках і в степу: риба, м’ясо диких птахів і тварин, горіхи, ягоди, гриби. З інших земель привозили прянощі, цитрусові, різні делікатеси. У кримських татар позичали рецепти.
Кицька Аcя — мудра попутниця, вона не лише розмовляє з дівчинкою Сонею, а й нерідко вгадує її думки, а нюх у Асі на кулінарні справи вельми тонкий...
Тож книжка Петра Мельника «Дивовижна подорож Соні й Асі на Козацьку Січ» — подвійно пізнавальна. Тут тобі й про нашу історію, і про кулінарні рецепти від курінного кашовара Гречки. Вивчаймо історію України з дитинства!
А мені вже цікаво знати, до якої історичної доби і куди саме казкар Петро Мельник і художник Федір Лагно перенесуть наступного разу читачів разом із дівчинкою Сонею й кицею Асею. Адже ще далеко не всі аркуші з кулінарними рецептами Софійчиної мами різних часів і народів, ненароком розсипані її донечкою у першій книжці, знайшлися...
